Могилянський Михайло Михайлович

МОГИЛЯ́НСЬКИЙ Михайло Михайлович (псевд. і крипт.: Мих. Андрійко, Валер’ян Чубинський, Петро Чубський, Т. Максимович, Ан. Лебединсь­кий, М. Руссобтовський, М. М., М. А.; 22. 11(04. 12). 1873, Чернігів – 22. 03. 1942, с-ще Велика Мурта Краснояр. краю, РФ) – письменник, публіцист, літературознавець і перекладач. Брат Миколи, батько Ладі й Олени Могилянських та Дмитра Тася. Закін. класичну г-зію у Чернігові (1892), С.-Пе­тербур. ун-т (1899). Чл. С.-Пе­тербур. «Союзу бороть­би за визволення робітничого класу», брав участь у діяльності орг-ції допомоги політв’язням і засланцям «Червоний хрест». 1899 заарешт. і після кількамісяч. ув’язнення висланий до Чернігова, де перебував під наглядом поліції. 1904–17 працював у Городян. повіт. земстві Черніг. губ. (гласним, від кін. 1913 – мировим суддею). Звільн. з посади і засудж. разом із ін. адвокатами за участь у Бейліса Справі. У 1920-х – на поч. 1930-х рр. жив у Дніпропетровську (нині Дніпро), помер в евакуації. Перші твори М. написані рос. мовою і вийшли окремими книжками в С.-Пе­тербур­зі: «Три стихотворения в прозе» (1895), «Поэзия Надсона» (1897), «Критические наброски» (1898), драми «Мираж» (1902), «Тина» (1904) і «Усталые» (1906), кн. «Историческое освещение финляндского вопроса» (1910; витримала 3 вид., здобула високу оцінку М. Коцюбинського). Але він постійно популяризував укр. літ-ру, друкуючись в рос. періодиці. Був постій. автором «Нового энцикло­педического словаря» Ф. Брокгауза та І. Ефрона. Тут вміщені, зокрема, його статті про М. Вер­бицького, В. Винниченка, М. Во­­роного, Л. Глібова, М. Драгоманова, В. Забілу, М. Заньковецьку, М. Коцюбинського, Панаса Мирного, Олександра Олеся. Окремі з них переросли згодом у ґрунт. літературозн. розвідки: «Художник слова (Пам’яті М. М. Ко­цюбинського)» (Петроград, 1915), «Шевченкові роковини 1916 року» (Чг., 1916), «Леся Українка» (Петроград, 1919), «М. Коцюбинсь­кий. До біографії письменника», «Іван Франко» (обидві – Чернігів, 1919), «Григорій Сковорода в українській літературі» («Книгарь», 1920, № 1–3) та ін. Автор низки статей з шевченкознавства, перші з них опублікував у г. «Киевские отклики» (1905) та «Киевские вести» (1909), потім – у часописах «Речь», «Украинский вестник», «Русская мысль» та ін. Як прозаїк дебютував оповідан­нями в «ЛНВ» та «Українській хаті». Згодом усі вони увійшли до зб. «Оповідання» (Петроград, 1916), наскрізний мотив якої є пошуки гармонії між особистим і громадським, біологічним і соціальним. Друкував сатир. оповідання («Поема в повітрі», «Коротка рецензія», «Помилка»). 1919 завершив роман «Честь» (ж. «Вітчизна», 1990, № 1), де порушив питання гідності – громадян., особистої, проф., національної. Рос. мовою написав романи «Всюду страсти роковые» (1939) і «Хильда» (1941; обидва – неопубл.). Після потрактування вульгар.-соціол. критикою оповідання «Вбивство» (1926, ж. «Червоний шлях») як «націоналіст.» друкувався лише під псевдонімами. У такій формі побачили світ його передмови до вибр. творів Марка Вовчка, Ганни Барвінок, О. Стороженка, до зб. «Досвітні огні», «Веселий оповідач», «Пантелеймон Куліш» (усі – Київ, 1927). Виступав з іс­тор.-літ. і крит. статтями у ж. «Червоний шлях», «Життя й революція», «Нова громада» і газетах. Був близьким до «неокласиків», критикував вульгарно-соціол. підхід у вивченні літ-ри. У літ. дискусії 1925–28 підтримував позицію М. Хвильового щодо культур. орієнтації на Європу. Як літературознавець писав також під псевд. і надрукував ст. «Куліш і Шевченко» (у зб. «Пантелеймон Куліш»), «Вихід П. О. Куліша з російського підданства та поворот до російського підданства» («Зап. Істор.-філол. відділу», 1927, т. 13–14), «До питання про джерела ІІ частини “Fata morgana” М. М. Коцюбинського» (там само, 1928, т. 18), «Кохання в житті Шевченка та Куліша» (там само, 1929, т. 21–22) та ін. М. належать спогади «В девяностые годы» («Былое», 1924, № 23–24). Перекладав рос. мовою оповідання М. Коцюбинського («Коцюбинский М. Расска­зы», т. 1–3, С.-Пе­тербург; Мос­ква, 1911–14), підтримував з ним товариські взаємини (збереглося 50 листів М. до М. Коцюбинського).

Тв.: О культурном творчестве (Украинская проблема). Петроград, 1916; Тіні забутих предків // Україна. Наука і культура. К., 1991. Вип. 25; Честь. Вбивство. Вибране. К., 2015.

Літ.: Шевчук В. Могилянські. Забута письменницька родина України // Україна. 1988. № 27; Курас Г. та ін. Михайло Могилянський і його недрукована розвідка про М. Коцюбинського // СіЧ. 1990. № 12; Шумило Н. Михайло Могилянсь­кий // Літ. панорама. 1990. К., 1990; Її ж. «…Ваша робота марно не загине…» // Україна. Наука і культура. К., 1991. Вип. 25; Кривенко С. Михайло Могилянський про Тараса Шевченка // СіЧ. 2008. № 7; Іваницька С., Ляшко С. Михайло Могилянський як співтворець шевченківського комемораційного канону // Пам’ятки України: історія і культура. 2014. № 1.

Н. М. Шумило