>
МОГИЛЯ́НСЬКИЙ
Михайло Михайлович (псевд. і крипт.: Мих. Андрійко, Валер’ян Чубинський, Петро Чубський, Т. Максимович, Ан. Лебединський, М. Руссобтовський, М. М., М. А.; 22. 11(04. 12). 1873, Чернігів – 22. 03. 1942, с-ще Велика Мурта Краснояр. краю, РФ) – письменник, публіцист, літературознавець і перекладач. Брат Миколи, батько Ладі й Олени Могилянських та Дмитра Тася. Закін. класичну г-зію у Чернігові (1892), С.-Петербур. ун-т (1899). Чл. С.-Петербур. «Союзу боротьби за визволення робітничого класу», брав участь у діяльності орг-ції допомоги політв’язням і засланцям «Червоний хрест». 1899 заарешт. і після кількамісяч. ув’язнення висланий до Чернігова, де перебував під наглядом поліції. 1904–17 працював у Городян. повіт. земстві Черніг. губ. (гласним, від кін. 1913 – мировим суддею). Звільн. з посади і засудж. разом із ін. адвокатами за участь у Бейліса Справі. У 1920-х – на поч. 1930-х рр. жив у Дніпропетровську (нині Дніпро), помер в евакуації. Перші твори М. написані рос. мовою і вийшли окремими книжками в С.-Петербурзі: «Три стихотворения в прозе» (1895), «Поэзия Надсона» (1897), «Критические наброски» (1898), драми «Мираж» (1902), «Тина» (1904) і «Усталые» (1906), кн. «Историческое освещение финляндского вопроса» (1910; витримала 3 вид., здобула високу оцінку М. Коцюбинського). Але він постійно популяризував укр. літ-ру, друкуючись в рос. періодиці. Був постій. автором «Нового энциклопедического словаря» Ф. Брокгауза та І. Ефрона. Тут вміщені, зокрема, його статті про М. Вербицького, В. Винниченка, М. Вороного, Л. Глібова, М. Драгоманова, В. Забілу, М. Заньковецьку, М. Коцюбинського, Панаса Мирного, Олександра Олеся. Окремі з них переросли згодом у ґрунт. літературозн. розвідки: «Художник слова (Пам’яті М. М. Коцюбинського)» (Петроград, 1915), «Шевченкові роковини 1916 року» (Чг., 1916), «Леся Українка» (Петроград, 1919), «М. Коцюбинський. До біографії письменника», «Іван Франко» (обидві – Чернігів, 1919), «Григорій Сковорода в українській літературі» («Книгарь», 1920, № 1–3) та ін. Автор низки статей з шевченкознавства, перші з них опублікував у г. «Киевские отклики» (1905) та «Киевские вести» (1909), потім – у часописах «Речь», «Украинский вестник», «Русская мысль» та ін. Як прозаїк дебютував оповіданнями в «ЛНВ» та «Українській хаті». Згодом усі вони увійшли до зб. «Оповідання» (Петроград, 1916), наскрізний мотив якої є пошуки гармонії між особистим і громадським, біологічним і соціальним. Друкував сатир. оповідання («Поема в повітрі», «Коротка рецензія», «Помилка»). 1919 завершив роман «Честь» (ж. «Вітчизна», 1990, № 1), де порушив питання гідності – громадян., особистої, проф., національної. Рос. мовою написав романи «Всюду страсти роковые» (1939) і «Хильда» (1941; обидва – неопубл.). Після потрактування вульгар.-соціол. критикою оповідання «Вбивство» (1926, ж. «Червоний шлях») як «націоналіст.» друкувався лише під псевдонімами. У такій формі побачили світ його передмови до вибр. творів Марка Вовчка, Ганни Барвінок, О. Стороженка, до зб. «Досвітні огні», «Веселий оповідач», «Пантелеймон Куліш» (усі – Київ, 1927). Виступав з істор.-літ. і крит. статтями у ж. «Червоний шлях», «Життя й революція», «Нова громада» і газетах. Був близьким до «неокласиків», критикував вульгарно-соціол. підхід у вивченні літ-ри. У літ. дискусії 1925–28 підтримував позицію М. Хвильового щодо культур. орієнтації на Європу. Як літературознавець писав також під псевд. і надрукував ст. «Куліш і Шевченко» (у зб. «Пантелеймон Куліш»), «Вихід П. О. Куліша з російського підданства та поворот до російського підданства» («Зап. Істор.-філол. відділу», 1927, т. 13–14), «До питання про джерела ІІ частини “Fata morgana” М. М. Коцюбинського» (там само, 1928, т. 18), «Кохання в житті Шевченка та Куліша» (там само, 1929, т. 21–22) та ін. М. належать спогади «В девяностые годы» («Былое», 1924, № 23–24). Перекладав рос. мовою оповідання М. Коцюбинського («Коцюбинский М. Рассказы», т. 1–3, С.-Петербург; Москва, 1911–14), підтримував з ним товариські взаємини (збереглося 50 листів М. до М. Коцюбинського).
Тв.: О культурном творчестве (Украинская проблема). Петроград, 1916; Тіні забутих предків // Україна. Наука і культура. К., 1991. Вип. 25; Честь. Вбивство. Вибране. К., 2015.
Літ.: Шевчук В. Могилянські. Забута письменницька родина України // Україна. 1988. № 27; Курас Г. та ін. Михайло Могилянський і його недрукована розвідка про М. Коцюбинського // СіЧ. 1990. № 12; Шумило Н. Михайло Могилянський // Літ. панорама. 1990. К., 1990; Її ж. «…Ваша робота марно не загине…» // Україна. Наука і культура. К., 1991. Вип. 25; Кривенко С. Михайло Могилянський про Тараса Шевченка // СіЧ. 2008. № 7; Іваницька С., Ляшко С. Михайло Могилянський як співтворець шевченківського комемораційного канону // Пам’ятки України: історія і культура. 2014. № 1.
Н. М. Шумило
Статтю оновлено: 2019
Цитувати статтю
Н. М. Шумило
. Могилянський Михайло Михайлович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2019. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=68259 (дата звернення: 03.03.2021).