Модернізації теорії | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Модернізації теорії


Модернізації теорії

МОДЕРНІЗА́ЦІЇ ТЕО́РІЇ – сукупність концепцій, що описують історію як універсальний процес переходу людства від традиційного (аграрного, доіндустріального) до сучасного індустріального чи постіндустріального суспільства. М. т. виникли у зх. соціол. і політ. науках у 1950-х рр. як засіб пояснення глобал. змін після закін. 2-ї світ. вій­ни: розпад колоніал. системи (див. Колоніалізм), поява нових держав у результаті нац.-визв. змагань тощо. З погляду М. т., тісно пов’язаних із концепцією прогресу та європоцентризмом, усю історію людства можна розділити на два етапи – архаїч. (аграр.) і сучас. (пром.). Єдиним прикладом повноцін. сучас. сусп-ва автори М. т. вважали країни Заходу, тому всім ін. країнам пропонували йти в сучасність зх. шляхом, зокрема проводити індустріалізацію в економіці, демократизацію – в сусп. житті, формувати «рац.» бюрократію в держ. упр., дотримуватися секуляризму та толерантності в духов. житті. Кінц. мета істор. процесу – глобал. уніфікація людства на базі зх. цінностей та принципах орг-ції сусп. життя. При цьому нац., культурні, реліг. особливості сусп-в країн третього світу часто розглядали як неістотні або архаїчні, яких необхідно якнайшвидше позбутися. Через спекулятивність, слабку фактогр. обґрунтованість, надмір. універсалізм М. т. майже відразу стали об’єктом критики, зокрема з боку профес. істориків, у серед. 1970-х рр. навіть проголошено «смерть теорій модернізації» (амер. соціолог та історик І. Валернштайн). Наступ. етап розвитку М. т. – переорієнтація уваги дослідників з пошуку заг. прогресив. шляху розвитку до розгляду локал. особливостей заг. модернізац. процесу та їхнього порівняння, аналіз випадків регресу й переривання сусп. розвитку, вивчення соц. конфліктів, що виникали внаслідок упровадження модернізац. політики тощо. Наприкінці 1980-х рр. кілька дослідників (зокрема амер. соціологи А. Тофлер і Д. Белл) запропонували виокремити ще й третій етап розвитку людства – постсучас. (постіндустр., інформ.; див. Інформаційне суспільство). М. т., зазнавши невдачі як універсал. теорії істор. процесу, виявилися зручними як система координат, що задає заг.-істор. канву для конкретно-істор. праць, не нав’язуючи дослідникам жорстких методол. та ідеол. обмежень. Власне саму модернізацію (як феномен соц. життя) можна визначити як склад. процес взаємопов’яз. змін політ., екон., технол., воєн., культур. ладів певного сусп-ва, спрямов. на досягнення «світ. стандартів» у цих сферах. У різних істор. контекстах модернізацію в незахід. країнах можуть інтерпретувати як вестернізацію, європеїзацію, американізацію; інколи окремо виділяють політ., екон., культурну модернізацію. Початок сучасності (модернізац. процесів) у Європі більшість дослідників датують не пізніше кін. 15 ст. (від доби Великих геогр. відкриттів), хоча деякі пов’язують її з англ. пром. революцією серед. 18 ст. (в екон. і технол. сферах) та Франц. революцією кін. 18 ст. (у політ. та духов. сферах). Провідником модернізац. політики, зазвичай, були держ. інституції та правлячі соц. групи. Особливість модернізації в Україні зумовлена близькістю (точніше периферійністю) до осн. модернізац. центрів європ. світу-економіки (термін франц. історика Ф. Броделя), а також впливом Росії, що реалізовувала проект «навздогін.» (щодо Європи) модернізації. Відповідно до екон. змісту і правлячої групи, яка проводила модернізацію, модернізац. процеси на укр. землях поділяють на декілька періодів. Периферійна модернізація: магнат.-колонізац. (серед. 16 ст. – 1648). Імпульси модернізац. процесів із Зх. Європи на землі Корони Польської і Великого князівства Литовського сприяли розвиткові товар. с.-г. вироб-ва та активізації колонізації Степу (Дикого поля). Екон. фундаментом стала велика поміщиц. власність на землю, провідниками модернізац. імпульсів – польс. уряд та магнат. родини (за визначенням М. Костомарова – «польський аристократичний порядок»). Водночас з’явився новий модернізуючий соц. елемент – козацтво. Нездатність інкорпорувати його у владну ієрархію спричинила крах магнат.-колонізац. модернізац. проекту в укр. землях унаслідок нац. революції 1648–76. Постпериферійна модернізація: козац.-колонізац. (1648–98). Модернізуюча еліта – козацтво – зайняла провідні позиції в сусп-ві, новою політ. системою став полково-сотен. устрій. Екон. основа – індивід. власність на землю. Однак через постійні бойові дії Україна виявилася вилученою з європ. економіки, а параліч влас. модернізац. проекту спонукав до участі в ін., зокрема російському. Імпер. модернізація I: старшин.-кріпосниц. (1698–1775). У цей період (умовна дата його початку – рік, коли рос. цар Петро I розпочав одноособове правління) в укр. землях, що опинилися під владою рос. царату, модернізація почала набувати нових якостей – вона поступово ставала частиною рос. імпер. модернізац. проекту, спрямов. «навздогін» зх. країн. У такому вигляді рос. модернізац. проект вступав у конфлікт з векторами укр. варіанту європ. периферій. модернізації, носій ідеології якої – козац. старшина, що укріпила свої позиції внаслідок розшарування козацтва. Зовн. політ. вияв цього конфлікту варіантів модернізації – виступ гетьмана І. Мазепи, невдача якого поклала край реалізації укр. периферій. модернізації в укр. землях у складі Рос. імперії, однак ця модернізація продовжила розвиток на зх.-укр. землях. Імпер. модернізація II: бюрократ.-кріпосниц. (1775 – серед. 19 ст.). У цей час укр. землі втратили свої політ. структури (1775 – Запороз. Січ, 1783 – полково-сотен. устрій) і були остаточно інтегров. у політ. і екон. структури Рос. імперії. Більшість козац. старшини отримала статус рос. дворянства і на рівних з рос. дворянством брала участь у здійсненні рос. модернізац. проекту. Поступово це призвело до розчинення укр. ідентичності еліти в імпер. ідентичності при паралел. розчиненні своєрідності політ. і екон. розвитку укр. земель у Рос. імперії. Екон. модернізація знайшла прояв у продовженні колонізації Пн. Причорномор’я. Імпер. модернізація III: бюрократично-підприємн.-капіталіст. (серед. 19 ст. – 1917). На зх.-укр. землях тривала периферійна модернізація. Хоча реформи, проведені в Австро-Угорщині після 1848, сприяли політ., екон. і культур. розвиткові, укр. землі лишалися відносно малорозвиненою периферією європ. економіки. У підрос. Україні після 1861 відбувся перехід модернізації на якісно новий рівень: від периферії імперії до її розвинутого р-ну. Модернізац. хвилю селян. реформи 1861 підтримала індустріалізація пд. і сх. регіонів України. У цей період почала формуватися нова модернізуюча еліта – підприємці. Провід. конфліктом на цьому етапі стала диспропорція між інтенсивністю екон. модернізації та повільністю політ. модернізації Рос. імперії. В ін. площині – конфлікт між бюрократ. та підприємниц. модернізуючою елітою: підприємництво не могло конвертувати свій екон. вплив у політ. владу. Це непорозуміння на тлі необхідності вирішувати гострі соц. конфлікти доби становлення капіталізму призвело до систем. кризи в Рос. імперії. Рад. модернізація: бюрократ.-соціаліст. (1917–91). Крах Рос. імперії спричинив гостру боротьбу за те, хто далі буде модернізувати країну і за якою ідеологією. З перемогою більшовиків в Україні відновлено реалізацію імпер. варіанту модернізації, що зберегла багато спіл. рис із поперед. періодом, але відбувалася вже на більш широкій соц. базі. В екон. площині рад. модернізацію започатк. ГОЕЛРО Планом, з проголошенням нової економічної політики створ. можливість для тимчас. розвитку приват. капіталу. Водночас почала формуватися конфігурація політ. сил і соц. конфліктів, притаманна поперед. періоду. В такій ситуації чи не єдиним виходом для виживання рад. модернізац. еліти, не кажучи про реалізацію амбіц. зовн.-політ. планів, було створення адміністративно-командної системи та репресив. апарату. Першого удару з боку держави завдано найбільшому ідеол. ворогові – прошарку непманів, згодом приборкано селянство (зокрема шляхом терору голодом), а с. госп-во стало джерелом отримання ресурсів для капіталовкладень у технол. модернізацію пром-сті й армії. Після 2-ї світ. вій­ни СРСР досить успішно розвивав свій модернізац. проект та навіть претендував на зразок вдалого альтернатив. зх. розвиткові і в такій якості був прикладом для ін. країн. Однак він зберігав традиційно рос. «наздоганяючу» властивість, що виснажила економіку та зрештою призвела до краху рад. модернізації. Пострад. модернізація: бюрократ.-капіталіст. (після 1991). З відновленням незалежності Україна розвивалася на базі рад. економіки і намагалася вирішувати проблеми, що знач. мірою лишилися у спадок від рад. часів. Модернізуюча еліта – нац. бюрократія, роль якої зростала з огляду на необхідність розбудови держ. інституцій. У той же час почало формуватися й нове підприємництво. Реалізацію укр. модернізац. проекту розпочато під демократ. гаслами, відповідно впроваджено осн. демократ. інституції. Однак поширення бідності стало перепоною на шляху до продовження демократ. розвитку країни. Подальший успіх укр. модернізації пов’язаний із проведенням радикал. екон. та соц. реформ на основі демократ. цінностей та європ. інтеграції.

Літ.: S. Eisenstadt. Modernization: Pro­test and Change. 1966; G. Germani. The Sociology of Modernization: Studies on its Historical and Theoretical Aspects with Special Regards to the Latin American Case. New Brunswick, 1981; Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм, XV–XVIII вв. / Пер. с франц. Т. 1–3. Москва, 1986–92; S. Lash. Socio­logy of Postmodernism. London; New York, 1990; Бродель Ф. Динамика капитализма / Пер. с франц. Смоленск, 1993; Лейбович О. Модернизация в России: К методологии изучения современной отечественной истории. Пермь, 1996; Горбатенко В. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть. К., 1999; Краснодембський З. На постмодерністських роздоріжжях культури. К., 2000; Михальченко Н. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы? К., 2001; Головко В. Поняття «модернізація» як засіб історичного пізнання // Пробл. історії України: факти, судження, пошуки: Зб. наук. пр. К., 2003. Вип. 8; Зеленько Г. І. «Навздогін на модернізацію»: досвід Польщі та України. К., 2003; Головко В. «Модернізація» як метанарратив української історії // Пробл. історії України: факти, судження, пошуки: Зб. наук. пр. К., 2004. Вип. 9; Його ж. Критика теорії модернізації в західній гуманітарній думці // Там само. Вип. 11.

Статтю оновлено: 2019