Можливість і дійсність

Визначення і загальна характеристика

МОЖЛИ́ВІСТЬ І ДІ́ЙСНІСТЬ — основні поня­т­тя метафізики, що характеризують буття як актуальне існува­н­ня, а також процес і пер­спективи змін його форм. Роз­різне­н­ня понять «М.» і «Д.» уперше увів у філософію давньогрец. мислитель Аристотель у формі проти­ставле­н­ня dunamis (здатність) — energeia (акт) як від­повідь на аргумент елей. філос. школи (Парменід, Зенон) стосовно незбагнен­ності змін у природ. світі (процес виникне­н­ня, зникне­н­ня або руху). Від­так речі, що знаходяться в процесі виникне­н­ня (напр., дім, що будують), приписують спосіб існува­н­ня, про­міжний між бу­т­тям і небу­т­тям, — існува­н­ня в М., існува­н­ня в Д. — речі, що є результатом процесу виникне­н­ня (побудов. будинок). За Аристотелем, існува­н­ня поділяють на існува­н­ня (І) в Д., що несумісне з існува­н­ням в М., і притаман­не матем. та віч­ним сутностям, а також аристотелевому непоруш. першо­двигуну Всесвіту; (ІІ) існува­н­ня в Д., що сумісне з існува­н­ням у М. (притаман­не природ. або штуч. речам, що здатні існувати, хоча не існують, або здатні не існувати, хоча існують); (ІІІ) існува­н­ня в М., що несумісне з існува­н­ням у Д., притаман­не таким сутностям, як порожнеча або нескінчен­ність. В аристотелізмі 2 засади природ. світу — матерію та форму — роз­глядають від­повід­но як уособле­н­ня М. і Д., де сфері (І) від­повід­ає сфера форм, від­окремлених від матерії, сфері (ІІ) — сфера форм, реалізов. у матерії, сфері (ІІІ) — сфера матерії поза формами. Роз­різне­н­ня М. і Д. також пред­ставлено в логіч. системі Аристотеля (силогістиці) завдяки роз­межуван­ню модал. понять необхідності та М., де сфері (І) від­повід­ає поня­т­тя «необхідність», сфері (ІІ) — поня­т­тя «М.», що здатна реалізуватися, сфері (ІІІ) — поня­т­тя «М.», що не здатна реалізуватися. У Середньовіч­чі роз­роблена Фомою Аквінським теорія реал. дистинкції між сутністю (es­­sentia) та існува­н­ням (existentia), що складала основу аристотелів.-томіст. ро­зумі­н­ня Бога як Непоруш. Двигуна, повʼязує М. із сутністю, а Д. — з існува­н­ням. У новочас. філософії аристотелеве ро­зумі­н­ня понять «М.» і «Д.», згідно з яким необхідність є деяким аспектом Д., залишає місце для модал. роз­різне­н­ня М. — Д. — необхідність, коли Д. ро­зуміють як певний аспект існува­н­ня поряд із М. та необхідністю. Для нім. філософа І. Канта М. — ви­значе­н­ня уявле­н­ня про річ у певний час, Д. — існува­н­ня речі протягом ви­значеного часу, необхідність — існува­н­ня речі в будь-який час. Кантів. ви­значе­н­ня інтер­претує поня­т­тя «М.» — «Д.» — «необхідність» у термінах часу. Альтернативне їх тлумаче­н­ня пред­ставлене в філос. системі нім. мислителя Ґ. Ляйбніца, одним із центр. понять якої є «можливий світ/випадок». Від­так, М. — риса, притаман­на всьому тому, що може статися (quicquid po­test fieri), або тому, що є істин­ним у деяких випадках (quod verum est quodam casu); необхідність — риса, притаман­на всьому тому, що не може не статися (quicquid non potest non fieri), або тому, що є істин­ним в усіх випадках (quod verum est omni casu). Д. — риса, притаман­на світу, якому ми належимо, «найкращому зі світів» або тому, що є істин­ним у цьому випадку. У 20 ст. ляйбніцева ідея «можливого світу» роз­винута в працях Р. Карнапа, С.-А. Кріпке, Я. Гінтики (усі — США) та логічно ви­значена в термінах семантики можливих світів, що складає основу аналізу понять «М.» і «Д.» у сучас. аналіт. філософії. Згідно концепції «модал. реалізму» Д. Лʼюїса (США), фіз. всесвіт, якому ми належимо, тобто дійс. світ, є одним із множини можливих світів, що є конкрет. сутностями, що існують у тому самому сенсі, як і дійс. світ, не повʼязані з остан. просторово-часовими або каузал. від­ноше­н­нями. Від­так, кожний можливий світ уособлює реал. М. (на від­міну від суто логіч. або формал. М.) альтернативи дійс. світу. Це позиція посибілізму, що стверджує: Д. уособлена дійс. світом, є деяким різновидом М., уособленої множиною можливих світів, та ви­знає реал. існува­н­ня, поряд із дійс. обʼєктами, чисто можливих обʼєктів (possibilia), що не реалізовані Д. На поч. 20 ст. теорію таких обʼєктів роз­робляв австр. філософ А. Мейнонґ. На противагу посибілізму, актуалізм стверджує, що М. є деяким різновидом Д., коли кожна реал. М. (на противагу логіч. або формал. М.) реалізується. Згідно з концепцією актуалізму Р. Адамса (США), «можливі світи» Д. Лʼюїса як уособле­н­ня реал. М., реалізуються в дійс. світі як абстрактні сутності, описи або оповіді того, яким міг би бути наш дійс. світ. Від­повід­но актуалізм заперечує реальність possibilia, роз­глядаючи можливі обʼєкти як абстракт­ні сутності, існува­н­ня яких ви­значається властивостями обʼєк­тів, що дійсно існують. Аристотелева ідея стосовно того, що сут­тєві часові зміни обʼєктів є реалізаціями попередньо присут. М. або здатностей, знаходять свій роз­виток у сучас. філософії фізики та біо­логії. «Модал. реалізм» Д. Лʼюїса знаходить свою від­повід­ність у т. зв. багатосвіт. інтер­претації квантової механіки.

Літ.: R. M. Adams. Theories of Actuality // Nous. 1974. Vol. 8, № 3; D. Lewis. On the Plurality of Words. Oxford, 1986; Омельянчик В. Возможность, структура, действие (введение в модальный реализм). К., 1991; J. F. Findlay. Meinongʼs Theory of Objects and Values. Aldershot, 1995; Кант І. Критика чистого ро­зуму / Пер. з нім. К., 2000; W. Lenzen. Leibnizʼs Logic // Hand­book of the History of Logic. Amsterdam, 2004. Vol. 3; E. Feser. Scholastic Meta­physics: A Contemporary Introduction. New Jersey, 2014; W. Simpson, R. Koons, N. Teh. Neo-Aristotelian Perspectives on Contemporary Science. London, 2018.

В. Й. Омелянчик

Завантажити статтю