Кіл — Енциклопедія Сучасної України

Кіл

КІЛ – гірська порода, різновид вибільних глин. К. у перекладі з тюрк. мови означає «шерсть», «волосся». Поширені також назви: кефекеліт, кефекіліт, кефекіл, гірське та земляне мило, мильний камінь, мильна земля, блакитна глина. Складається переважно з монтморилоніту. Колір синьо-зелений, іноді з блакитним або жовтим відтінком. Інтенсивність забарвлення залежить від вогкості К. Тонкодисперсний, складається з часточок розміром менше мікрона. Під час замочування К. збільшується у 2–3 рази, окремі різновиди – у 10–15 разів. Зволожений К. досить пластичний, зовні нагадує віск. Його характер. ознакою також є здатність вбирати жири та фарбники. Родовища К. знаходяться в Криму. В 19 – на поч. 20 ст. його використовували для прояснення олії, соків, вин, пом’якшення води, очищення нафтопродуктів, вироб-ва мила. У рад. період з К. виготовляли зубний і прал. порошки, адсорбент. Див. також Бентоніти.

В. С. Білецький, В. І. Павлишин

Статтю оновлено: 2013

Покликання на статтю
В. С. Білецький, В. І. Павлишин . Кіл // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2013. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=6837 (дата звернення: 24.07.2021)