Мойсеєнко Зоя Василівна | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Мойсеєнко Зоя Василівна


Мойсеєнко Зоя  Василівна

МОЙСЕ́ЄНКО Зоя Василівна (02. 10. 1929, с. Жадьки Потіїв., нині Черняхів. р-ну Житомир. обл. – 04. 11. 2018, Київ) – архітектор. Дружина В. Чепелика. Д-р арх-ри (1981), проф. (1990). Засл. арх. УРСР (1983). Дійс. чл. Укр. академії арх-ри (1992). Держ. премія України в галузі арх-ри (2002, 2007). Чл. НСАУ (1965; заст. голови – 1965–90). Закін. Київ. інж.-буд. ін-т (1954; викл. Я. Штейнберг). Працювала 1954–57 у Держ. союз. проект. ін-ті № 164 Мін-ва суднобуд. пром-сті СРСР; від 1961 – у Дослід. ін-ті арх-ри Академії буд-ва й арх-ри УРСР; від 1963 – у Зонал. НДІ експерим. і типового проектування; від 1972 – зав. відділу житл. будинків, 1991–94 – заст. дир. з наук. роботи Укр. н.-д. і проект. ін-ту сільс. цивіл. буд-ва; від 1990 – у Нац. академії образотвор. мист-ва і арх-ри (усі – Київ): від 1992 – проф. каф. теорії, історії та синтезу мист-в. Наук. дослідження: практика буд-ва, формування буд. нар. традицій у регіонах України. Брала участь у проектуванні житл. будинків на проспекті Повітрофлотський та вул. Щекавицька у Києві (1955–57). Авторка серії типових житл. та громад. споруд (1965–69) і сільс. центрів (1970–90), реалізов. у селах Микол., Одес. і Полтав. обл. Упорядниця монографії В. Че­­пелика «Український архітектурний модерн» (К., 2000).

Пр.: Индивидуальный жилой дом. К., 1968; 1974; Архитектура сельских жилых домов Молдавии. Кишинев, 1973; Архитектура сел Украины. К., 1987 (спів­авт.); Відродження національної своєрідності архітектури України // Архіт. спадщина. 1995. № 2; Про український архітектурний стиль // Особняк. 1999. № 3; Історія української архітектури. К., 2003 (спів­авт.); Творчий шлях архітектора (До 100-річчя від дня народж. О. О. Тація) // Мист. обрії’2003: Альм. К., 2004.

Літ.: Яковлєв М. Зоя Мойсеєнко-Че­­пелик // Укр. АМ: Дослідн. та наук.-метод. пр. К., 1999. Вип. 6.

Статтю оновлено: 2019