Морозов Костянтин Петрович | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Морозов Костянтин Петрович


Морозов Костянтин  Петрович

МОРО́ЗОВ Костянтин Петрович (03. 06. 1944, с-ще Брянка, нині місто Луган. обл.) – військовик. Генерал-полковник (1991). Надзвич. і Повноваж. Посол України (2005). Орден «За мужність» 3-го ступ. (1996). Закін. Харків. вище військ. авіац. уч-ще льотчиків (1967), Військ.-повітр. академію (1975), Військ. академію Генштабу (1986). Від 1967 – на службі у частинах ВПС ЗС СРСР, де пройшов шлях від льотчика до командувача 17-ї повітр. армії (Київ. військ. округ). У вересні 1991 обраний першим Міністром оборони України. Доклав багато зусиль для забезпечення військ. незалежності України і невходження її в інтеграц. схему оборон. структур країн СНД, визначення концептуал. засад і орг-ції Воєн. доктрини держави, розроблення Концепції ЗС України, створення Мін-ва оборони, Генштабу, формування видів ЗС України. Великого значення надавав співроб-ву у військ. сфері зі США, Німеччиною, Польщею та ін. країнами НАТО. У жовтні 1993 вийшов у відставку за влас. бажанням через суперечності у поглядах з Президентом України Л. Кравчуком: М. виступав проти передачі РФ укр. частини Чорномор. флоту, а також подальшого перебування на укр. тер. ВМС ін. держави. 1994–96 – позаштат. консультант Комісії ВР України з питань оборони та держ. безпеки; від 1996 – на дипломат. службі, зокрема 1998–2000 – заст. голови, 2005–07 – голова Місії України при НАТО; 2000–01 – Надзвич. і Повноваж. Посол України в Ірані. Автор спогадів «Моя українізація» (К., 2014).

Літ.: Горєлов В. Костянтин Морозов: Штрихи до портрету // Військо України. 2009. № 6.

Статтю оновлено: 2019