МОРО́ЗОВ Юрій Іванович (30. 03. 1835, містечко Сокілка Кобеляц. пов. Полтав. губ., нині с. Прав­обережна Сокілка Кобеляц. р-ну Полтав. обл. — 30. 04. 1900, Харків) — фізик, метеоролог. Після закін. Катерино­слав. гімназії (нині Дні­про) навч. у Харків. університеті (1853–58), де від­тоді з пере­рвою до 1900 й працював: від 1870 — екс­траординар. (від 1889 — засл.) проф., 1864–67 — завідувач кафедри фізики, від 1867 — завідувач кафедри фіз. гео­графії. 1860–62 стажувався у Берліні, Гайдельберзі, Фрайбурзі (обидва — Німеч­чина), Базелі (Швейцарія) та Парижі. 1863 захистив магістер. дис. «О солнечном спектре и спек­тральных наблюдениях», 1869 — доктор. дис. «Материалы для объяснения образования градин» (обидві ви­дано у друкарні Харків. університету — від­повід­но 1864 і 1868). Від 1893 — голова Харків. товариства дослідників природи. Наук. інтереси стосувалися заг. і матем. фізики, метеорології, фіз. гео­графії, магнетизму, електромагнетизму, електродинаміки, статики, динаміки атмо­сфери, геофізики. Ви­вчав фіз. явища, що від­бувалися на поверх­ні та всередині Землі, а також в її атмо­­сфері. Разом із Г. Кірхгофом був одним з перших дослідників спектра Сонця. Його дослідж. у галузі частот. багатораз. теле­графува­н­ня знач. мірою сприяли вина­йден­ню телефону. 1869 він роз­робив апаратуру частот. згуще­н­ня ліній звʼязку, при якій декілька пові­домлень пере­давалися однією лінією сигналами змін. струму різноманіт. частоти. За­ймався також краєзн. і археол. дослідже­н­нями. Зібрав значну колекцію давньорус. старовини. Автор низки праць, зокрема «Гидрофизическій очеркъ Севернаго Донца» («Труды Общества естество­испытателей при Харьковскомъ университете», 1874), «Предсказанія и ис­слѣдованіе бурь в Рос­сіи» («Труды Общества испыта­телей природы», 1877), «О горо­дищахъ Харьковской губерніи» («Записки Харьковскаго университета», 1901).