Мосендз Леонід Маркович

МО́СЕНДЗ Леонід Маркович (08(20). 08, за ін. даними — 20. 09(02. 10). 1897, м. Могилів-Подільський Поділ. губ., нині Вінн. обл. — 13. 10. 1948, м. Бльонау, Швейцарія) — письмен­ник, есе­їст, літературо­­знавець, пере­кладач. Один із ви­знач. пред­ставників «вістників. квадриги» (Є. Маланюк, Олег Ольжич, О. Теліга), що стала осердям Праз. школи. За фахом — хімік-технолог. Після смерті батька від 1904 мешкав у с. Маньківці Літин. пов. (нині Барського р-ну Вінн. обл.), де навч. у місц. сільс. училищі. Закін. Вінн. учител. семінарію (1916). Тоді ж був мобілізов. і після скороч. курсу військ. училища потрапив на Румун. фронт. 1918–20 викладав фізику й природо­знавство в школі м-ка Гнівань (нині місто Тиврів. р-ну Вінн. обл.). Брав активну участь у діяльності місц. осередку товариства «Просвіта», служив в Армії УНР. Після поразки укр. війська 1920–22 М. проживав у Польщі: спочатку в Ченстохові, згодом у Луцьку, де його як актив. чл. товариства «Просвіта» заарешт. і від­правлено до табору інтернов. укр. вояків у м. Каліш (Польща). Проте увʼязне­н­ня тривало недовго й того ж року він пере­їхав до Чехо-Словач­чини. Після закінче­н­ня хім.-технол. від­діл. Укр. госп. академії в Подєбрадах (1928; викладав у ній до 1933) працював над доктор. дис. «Метод дослідже­н­ня вологості у вугіл­лі» в Політех. ін­ституті м. Брно, яку захистив 1931. Наукові праці друкував у нім. журналах. Від 1933 — у Братиславі, де працював у лаб. винарства. 1937–39 учителював на Закарпат­ті (Хуст, Свалява). Після окупації краю угор. військами повернувся до Братислави. На поч. 1945, рятуючись від рад. терору, разом із сімʼєю змушений був утікати до Праги, далі, залишивши родину, пере­їхав до Австрії (Зальцбурґ, Ін­нсбрук). Ще пере­буваючи в таборі інтернов., М. захворів на сухоти. Письмен­ник тривалий час лікувався на курорті в м. Зеєфельд (Австрія), на­прикінці 1946 потрапив до санаторію «Мот­текс» (Бльонау), де й помер. Перші ві­домі вірші М. датовані 1919. Від серед. 1920-х рр. його поет. й проз. твори друкували зх.-укр. та емі­грант. часописи «Нова Україна», «Студентський вісник», «По­ступ», «Літературно-науковий вістник» (від 1933 — «Вістник»), «Дажбог», «Державна нація». Автор зб. поезій «Зодіяк» (Прага, 1941), поем «Канітферштан» (Інсбрук, 1945) і «Волинський рік» (Мюнхен, 1948), лірич. драми «Вічний корабель» (Прага, 1941), зб. новел і оповідань «Людина покірна» (Л., 1937) та «Від­плата» (Л., 1939; 2-е вид. — під на­звою «Помста», Прага, 1941), автобіогр. повісті «Засів» (Чц., 1936), істор. роману «Остан­ній пророк» (Торонто, 1960). Окремими вид. ви­йшли також есеї «Штайн: ідея і характер» (Л., 1935), «Микола Хвильовий: легенда і дійсність» (Зальцбурґ; Інсбрук, 1948). Разом із Юрієм Кленом під спіл. псевд. Порфирій Горотак 1947 у Зальцбурзі видав кн. пародій. віршів «Дияболічні параболи». Різножанр. літ. спадщина М. від­ображає ідейно-естет. пошуки укр. майстрів слова 1-ї пол. 20 ст., зокрема концепції «Літературно-наукового вістника». Як й інші поети-вістниківці, М. у літ. творчості бачив важливий чин­ник боротьби за майбутню державу — вірші «Балада про по­братима», «Коли ми ранками рушали з сіл», новели «Брат», «Берладник», роман «Ос­тан­ній пророк». Спираючись на досвід світ. літ-ри, М. водночас активно «українізував» теми світ. письменства (поеми «Вічний корабель», «Канітферштан» тощо). Естет. орієнтирами для нього були неокласицизм, неоромантизм, ім­пресіонізм. Та, головне, у своїх творах він культивував неоромант. образ людини «високого лету», «шляхетного не вгнутого характеру», національно сві­домої особистості, жит­тєлюба, готового водночас пожертвувати своїм жи­т­тям заради високої мети. Значна частина творів побудована на автобіогр. матеріалі (поема «Волинський рік», новела «Брат» та ін.). М. пере­кладав українською мовою посібники зі словац. та нім. мов, а також художні твори європ. письмен­ників (перекл. з «Чеських псалмів» А. Кляштерського, творів П. Без­руча тощо). Окремої уваги заслуговують нім. перекл. австр. поета Р.-М. Рільке, якими він за­ймався від 1928 (зокрема поема «Карл ХІІ-й, король шведський, мчить Україною», опубл. 1934). Найбільше М. пере­клав англ. мовою (пере­співи за мотивами творів кельт. барда 6 ст. Таліезіна, короля Камбрії Ливорча Гена, перекл. своїх сучасників — С. Тіздейл, А. Крепсі, Г.-В. Лонґфел­ло, Дж. Джеймса).

Завантажити статтю