Московський вік та ярус | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Московський вік та ярус


Московський вік та ярус

МОСКО́ВСЬКИЙ ВІК ТА Я́РУС – вік кам’яновугільної епохи та відклади, що утворилися в той час (див. Кам’яновугільний період і кам’яновугільна система). Моск. ярус (М. я.) є другим знизу ярусом пенсильван. підсистеми кам’яновугіл. системи Міжнар. стратигр. шкали (МСШ) або серед. карбону Заг. (Сх.-європ.) стратигр. шкали. М. я. підстилається башкир., а перекривається касимов. ярусами МСШ. Абсолют. вік Моск. відкладів оцінюють в інтервалі 311,7–306,5 (за ін. даними – 308,5) млн р. М. я. встановив 1890 С. Нікітін у Підмосков’ї як серед. відділ ка­м’яновугіл. системи. Стратотип – численні відслонення та виробки у Моск. синеклізі, де гірські породи представлені вапняками з прошарками доломітів та строкатих мергелів і глин. Віковими аналогами М. я. у Зх. Європі вважали відклади вестфал. ярусу (переважно континент. генезису), який 1893 встановив франц. геолог А.-О. де Лаппаран. За даними викоп. фауни брахіопод і коралів, у складі М. я. у стратотип. місцевості на поч. 20 ст. виділили 4 під’яруси, або горизонти: верейський, каширський, подольський і м’ячковський. Протягом знач. часу (гол. чином у післявоєн. період) маркерами меж М. я. слугували запропоновані рад. ученими різні таксони форамініфер (переважно з родини фузулінід). Згодом форамініфер. маркери меж М. я. були уточнені та доповнені даними конодонт. зональності. Згідно з ос­тан. розробками, маркерами нижньої межі М. я. (або верей. горизонту) є Declinognathodus done­tzianus (конодонти) та Aljutovella aljutovica (форамініфери), тоді як верхню межу ярусу (або покрівлю м’ячков. горизонту) визначають поява Idiognathodus sa­gittalis та Protriticites pseudo­mon­tiparus.

На тер. України відклади М. я. розповсюджені переважно у Складчастому Донбасі (товщиною до 3000 м) та Дніпров.-Донец. западині (ДДЗ, потуж. 320–1200 м). У літолог. відношенні М. я. представлений тут перешаруванням аргілітів, алевролітів і пісковиків з чисел. прошарками вугілля та вапняків. Обидві структури в тектоніч. відношенні разом складають Доно-Дніпров. прогин (або авлакоген). Перші спроби стратигр. поділу відкладів серед. карбону Донбасу пов’язані з працями Л. Лутугіна, П. Степанова та М. Лебедєва. Наприкінці 1920-х рр. прошарки вапняків і вугілля тут закартували та проіндексували, а у складі серед. карбону встановили 7 світ і 2 яруси. Згодом А. Ротай у серед. карбоні Донбасу нижче аналогів М. я. виділив донец. (нині башкир.) ярус. Гол. біостратигр. дослідж. М. я. Донбасу проведені протягом 1930–60-х рр. такими вченими, як Б. Чернишов, М. Залеський, Ф. Путря, Л. Лібрович, П. Шульга, А. Ротай, В. Фомічов, Д. Айзенверг, Н. Бражнікова, П. Потієвська, Г. Киреєва, М. Манукалова, К. Новик, О. Фісуненко, О. Щоголєв та ін. 1963 створ. першу узагальнену стратигр. схему карбону Донбасу, в якій у М. я. в межах між вапняками К3 і N2 було виділено 5 комплекс. біостратигр. зон, що покладені в основу сучас. регіон. горизонтів Доно-Дніпров. прогину. Їх зіставили з горизонтами стратотипу М. я. та з підрозділами МСШ. У післявоєнні роки фахівці Ін-ту геол. наук АН УРСР (Київ), Укр. н.-д. геол.-розв. ін-ту (Львів), трестів «Полтаванафтагазгеологія» та «Чернігівнафтагазгеологія» вивчали стратиграфію відкладів серед. карбону, розкритих числен. свердловинами завдяки інтенсив. бурінню на газ і нафту в Дніпров.-Донец. западині. За керновими матеріалами були дослідж. найважливіші групи викоп. фауни та спорово-пилкові комплекси М. я. западини. Циклічна будова розрізу М. я. западини аналогічна з розрізами Складчастого Донбасу дала можливість розробити власну стратигр. схему послідовності мікрофауністич. горизонтів і скорелювати її з підрозділами МСШ, горизонтами Доно-Дніпров. прогину та Підмосков. улоговини. За останні 30 р. значно збагачено біостратигр. характеристику М. я. Донбасу за гоніатитами (Т. Астахова, А. Попов), конодонтами (О. Ліпнягов, З. Косенко, Р. Козицька, Т. Немировська), брахіоподами (Д. Айзенверг, В. Полетаєв), коралами (Н. Василюк, В. Огар) та ін. Ці дані дозволили значно вагоміше обґрунтувати та деталізувати стратигр. схему карбону Доно-Дніпров. прогину, зокрема й М. я. У цій схемі М. я. складається з 4-х регіон. горизонтів (знизу вгору) – кам’янсь­кого, мар’ївського, сабівського та санжарівського. Нижні два (у складі лозов. регіоярусу) корелюються з верей. і кашир., верхні два (у складі ломовац. регіоярусу) – з подол. і м’ячков. горизонтами Підмосков. улоговини, а також зіставлені з відповід. горизонтами Уралу, Зх. Європи (верхи Вестфалу та низи Стефану) і Пн. Америки (Атока та Демоїнс). Нижньою межею вважають підошву вапняка К3 з маркерами Declinognathodus done­tzia­nus, D. marginodosus (конодонти); Choristites priscus, Ch. rarus (брахіоподи); Wiedeyoceras cla­rum, Maximites angustus (гоніатити); Megaphyton mirabіle (флора). За верхню межу М. я. в Донбасі (тобто покрівлю санжарів. горизонту) остан. часом пропонують прийняти підошву вапняка N5, що збігається з підошвою конодонт. зони Idiognathodus saggitalis та появою форамініфер зони фузулінід Montiparus.

У відкладах серед. карбону Донбасу зафіксовано понад 200 вугіл. пластів, причому найпродуктивніші приурочені до рівня світ C23(Н)-C27(М) (особливо C26L). За петрогр. ознаками вугілля серед. карбону одноманітне та складене переважно клареновими та дюрено-клареновими відмінами з різким переважанням геліфіков. речовини. Трапляються всі типи вугілля від перехід. бурих до антрацитів. Окрім вугілля, відклади серед. карбону Донбасу містять поклади рудних корис. копалин гідротермал. генезису (Микитівське родовище ртуті). Відомі прояви поліметаліч. покладів у Нагол. кряжі (арсенопірит, халькопірит, срібло, золото). Крім того, численні поклади вапняків і доломітів розробляють як флюсову, цементну сировину та вогнетривкі матеріали, а поклади пісковиків упродовж віків люди використовують як буд. матеріал. У межах Дніпров.-Донец. западини пром. поклади вугілля серед. карбону знайдені на глибинах понад 1800 м. Придатні до видобутку глибини зафіксовані у склепіннях брахіантиклінал. структур (напр., Павлоград. і Новомосков. площі). Середньокарбон. відклади, зокрема й М. я., також містять поклади нафти і газу – переважно у склепіннях антиклінал. структур і побл. розрив. порушень у товщах пісковиків та аргілітів з високими колектор. властивостями.

Літ.: Стратиграфія УРСР. Т. 5. Карбон. К., 1969; Стратиграфический словарь УССР. К., 1985; Средний карбон Московской синеклизи (южная часть). Т. 1. Стратиграфия. Москва, 2001; Зональная стратиграфия фанерозоя России. С.-Пе­тербург, 2006; Стратотипи регіональних стратиграфічних підрозділів карбону і нижньої пермі Доно-Дніпровського прогину. К., 2011.

Статтю оновлено: 2019