Мохоподібні | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Мохоподібні


Мохоподібні

МОХОПОДІ́БНІ – група вищих несудинних рослин, друга за чисельністю після квіткових, нараховує понад 18 000 видів. Ін. назва – бріобіонти. М. вивчає бріологія. Підцарство, або надвідділ М. (Бріобіонти – Bryo­bionta) поділено на 3 відділи: Бріофітові (Мохи) – Bryophyta, бл. 13 000 видів; Маршанціофітові (Печіночники) – Marchantiophyta, 5000 видів; Антоцеротофітові – Anthocerotophyta, 150 видів. Відділ Антоцеротофітові розділяють на 2 класи: Лейоспороцеротопсиди, Квіткорогопсиди (Антоцеротопсиди). Відділ Маршанціофітові – на 3 класи: Простошапкопсиди, Маршанціопсиди, Юнгерманіопсиди. Відділ Бріофітові – на 8 класів: Такакіопсиди, Торфовикопсиди, Андреєопсиди, Андреєобріопсиди, Едіподіопсиди, Рунянкопсиди, Чотирикінчикопсиди, Головмохопсиди. Вони поширені скрізь на планеті, є у всіх екосистемах суходолу, зро­стають на більшості типів субстратів; домінують у рослин. покриві субполяр., альпій. територій, тундри, відслонень гірських порід, боліт, нижніх ярусів лісів від бореал. зони до мохових лісів тропіч. гір; першими колонізують нові субстрати, що утворюються у природ. та антропоген. ценозах. Вважають, що М. передували зелені стрептофітові водорості. М. – не примітивні предки судин. рослин, не сліпа еволюц. лінія, вони є високорозвинутими представниками альтернатив. стратегії адаптації до життя в умовах нашої планети. Тіло М. може бути схожим на слань або представлене несправж. стеблом (каулідієм) та листками (філідіями). Вони не мають водопровід. системи, всмоктують вологу всім тілом. Функцію кореня певною мірою виконують ризоїди (у багатьох мохів розташовані по всьому тілу і часто відіграють роль зовн. водопровід. системи). Статеві органи багатоклітинні: антеридії – чоловічі, архегонії – жіночі. В однодом. видів антеридії та архегонії розміщено на одній рослині, у дводомних – на різних. У них регулярна зміна поколінь, у життєвому циклі домінує статеве покоління – гаплоїд. гаметофіт; нестатеве – диплоїд. спорофіт (спорогон) складається з коробочки, ніжки та стопи, є напівпаразитом на гаметофіті, утворює та розсіває спори, з них виростає протонема, з бруньок якої утворюються гаметофіти. М. є однією з ініціал. ланок колообігу речовини та енергії в біосфері, кількість вуглецю у моховому торфі становить бл. 44 % усього діоксиду карбону атмосфери. Вони є піонерами заростання субстратів, порушених природ. або антропоген. чинниками; учасниками регулювання гідрол. балансу різних територій. У мохових болотах беруть початок багато рівнин. річок, зокрема Дніпро. Разом із лишайниками утворюють назем. рослин. покрив навіть в Антарктиді (їх там 130 видів). Мохи майже не поїдають тварини, проте використовують птахи для вистилання дна і стінок гнізд. Печіночників вирощують в акваріумах. Мохами прикрашають будівлі, кімнати, жін. гол. убори тощо.

Перші відомості про М. знаходимо у працях давньорим. ученого Плінія Старшого. Номенклатуру сфагнів та печіночників 1753 встановив швед. природознавець К. Лінней, а мохів – 1801 засн. бріології нім. ботанік Й. Гедвіґ. Франц. і нім. ботаніки В.-Ф. Шімпер, Ф. Брух, В. Ґюмбель уперше монографічно опрацювали «Bryologia Europea» («Мохи Європи», Штуттґарт, 1836–55, т. 1–6). Ботаніки М. Фляйшер (Німеччина) і В. Бротерус (Фінляндія) 1924–25 створили природну систему мохів. Геогр. особливості мохів досліджував Т. Ґерцоґ (Німеччина). Учені Б. Крандалл-Стотлер, Р. Стотлер, А.-Дж. Шоу, Б. Ґофінет, В.-Р. Бак, К.-С. Ренцаґлія (усі – CША), Д.-Дж. Лонґ (Велика Британія) узагальнили дослідж. закономірностей розташування нуклеотид. пар у ДНК мохів для нових висновків щодо походження, віку виникнення, особливостей розвитку М. та їх класифікації. Укр. ботанік Д. Зеров запропонував влас. варіант походження та еволюції М., уклав визначники, посібник «Флора печіночних і сфагнових мохів України» (К., 1964) та зведення щодо М. Укр. Карпат (разом із Л. Партикою). А. Лазаренко уклав визначник мохів України, описав 6 нових для науки родів та 25 видів мохів, запропонував систему геогр. елементів для Далекого Сходу СРСР, співавтор атласу хромом. чисел мохів СРСР. В. Мельничук уклав зведення «Флора мохів Української РСР» (К., 1987–89, вип. 1–3; разом із Г. Бачуриною) та визначник листяних мохів серед. смуги і півдня європ. частини СРСР. М. Бойко розробив систему аналізу бріофлори та методику дослідж. М., уклав Чекліст М. України, визначник М. степ. зони України та Червоний список М. України, уперше провів секвенування нуклеїн. кислот для уточнення видового статусу моху з тер. України. С. Гапон дослідила бріофлору лісостеп. зони України та синтаксономію мохової рослинності України. За даними 2-го Чекліста М., в Україні нараховується 852 види представників 272-х родів 87-ми родин 31-го порядку 9-ти класів 3-х відділів М. Найдавніші види М. з тер. України – печіночники He­paticites metzgerioides та H. he­paticus – виявив у відкладах карбону Донбасу О. Фісуненко. До Червоної книги України занесено 36 рідкіс. і зникаючих видів М. М. є одним із найкращих показників стану довкілля, тест-об’єк­тами індикації атмосфер. забруднення, показниками ступеня антропоген. перетворення лісових та степ. екосистем, індикаторами хім. складу субстратів, рівня забруднення селітебних територій тощо. Остан. часом М. використовують як модел. організми в експерим. наук. дослідж., зокрема у молекулярній біології та філогеноміці – Мох Чарочниця відхилена (Physcomitrella patens), генóм якого повністю секвенований.

Літ.: Лазаренко А. С. Определитель лиственных мхов Украины. К., 1955; Зеров Д., Партика Л. Мохоподібні Українських Карпат. К., 1975; Бойко М. Ф. Чекліст мохоподібних України. Хн., 2008; Bryophyte biology. Cambrydge, 2009; Бойко М. Ф. Систематика несудинних рослин. Мохоподібні. К., 2013; Гапон С. В. Бріоугруповання Лісостепу України. П., 2013; Бойко М. Ф. Українські назви мохоподібних // Чорномор. ботан. журн. 2015. Т. 11, № 2; Бойко М. Ф., Бойко Л. М. Українські назви надродових таксонів мохоподібних // Там само. 2016. Т. 12, № 2; Бойко М. Ф. Методика дослідження мохоподібних. Хн., 2018.

Статтю оновлено: 2019