МОЧУ́ЛЬСЬКИЙ Михайло Михайлович (18. 11. 1875, м. Миколаїв, нині Львів. обл. — 14. 02. 1940, м. Стані­слав, нині Івано-Франківськ) — критик, літературо­знавець, письмен­ник, пере­кладач. Дійсний член НТШ (1904–13 — чл. управи товариства). Закін. юрид. факультет Львів. університету (1898). Здобув докторат із цивіл. права (1904; опубл. праця — «Спадковість згідно Між­народного приватного права», Л., 1938). Працював у судах Миколаєва, Сянока (Польща) та Львова, дир. Укр.-Руської видавн. спілки у Львові (1910–14), ред. часописів «Літературно-науковий вістник» і «Україна» (1917–19), нотарем у Гримайлові (нині Гусятин. р-ну Терноп. обл., 1921–31) та Станіславі (1931–39). У 1912 побував у Києві та Харкові, де зу­стрічався з композитором М. Лисенком, літературо­знавцем М. Сумцовим (у «Записках НТШ», Л., 1906, т. 71 опублікував рец. на його кн. «Из украинской старины», Х., 1905), поетесою Х. Алчевсь­кою. На­прикінці 1914 після захопле­н­ня Львова рос. військами під час 1-ї світової вій­ни як сві­домий українець був заарешт. рос. жандармерією і засланий у м. Буїн­ськ Симбір. губ. (нині Татар­стан, РФ). Після Лютн. революції 1917 повернувся на батьківщину. Листувався з М. Грушевським, який мав ви­значал. вплив на творчість М. Осн. літературозн. праці, що не втратили своєї актуальності донині, присвячені дослідж. творчості т. зв. укр. школи в польс. романтич. поезії 1-ї пол. 19 ст. (зокрема А. Мальчевського, С. Гощинського, Б. Залєського і Ю. Словацького), М. Цертелєва та І. Манжури. Автор біогр.-літ. нарисів у київ. ж. «Україна» — «Князь Микола Андрі­йович Цертелєв» (1917, кн. 3–4) та «Іван Манжура — український етно­граф» (1926, кн. 8), роз­відки «Погру­д­дя з бронзи: Микола Цертелєв і Іван Манжура» (Л., 1938), в яких окрім огляду їхньої літературозн. спадщини, подав також фольк­лористичну. Як літ. критик, звертався до окремих аспектів творчості Т. Шевченка, І. Франка (також опублікував ґрунтовні спогади про остан­ні десятиріч­чя його життя — «Іван Франко. Спогади і причинки (1898–1916)», Л., 1938), М. Коцюбинського, О. Кобилянської, Х. Алчевської, С. Чарнецького, О. Луцького, Марійки Під­гірянки, Марії Проскурівни та ін. Він під­готував до друку збірники О. Козловського і В. Самійленка. Пере­клав польс. мовою зб. «Кленові листки» В. Стефаника (Л., 1904), українською — окремі твори Ю. Зеєра та Ф. Ніцше. Писав новели (зб. «Опалева мряка», Л., 1936), оповіда­н­ня («Кава» // «ЛНВ», 1906, т. 34, кн. 11), поезії («Вічні паломники» // там само, 1908, т. 41, кн. 1). У рад. період творчість М. замовчувалася.