КІНБУ́РНСЬКИЙ ПІВ­О́СТРІВ — частина Нижньодні­провської арени. Роз­ташована в Голо­при­станському ра­йоні Херсонської області та Очаківському ра­йоні Миколаївської області. Омивається Дні­провсько-Бузьким лиманом з Пів­ночі, Чорним морем, Тендрівською затокою та Ягорлицькою затокою з Пів­дня. Довжина 40 км, ширина до 10 км. Кінбурнський пів­острів звужений в основі й має широку головну частину, що закінчується на Пів­нічному Заході піщаною Кінбурнською косою, на Пів­ден­ному Сході — піщано-черепашковою Покровською косою. Ґрунти піщані та глинисто-піщані, солонцюваті. Пів­нічна частина пере­важно рівнин­на, пів­ден­на — горбиста, з піщаними дюнами. У низинах за рахунок стоку атмо­сферних опадів утворюються плеса невеликих озер (див. Кінбурнські озера).

На пів­острові роз­міщені села Геройське (Голо­при­станського ра­йону), Василівка, Покровка (обидва — Очаківського ра­йону). На території Кінбурнського пів­острова досліджено стоянки племен епохи пізньої бронзи та скіфів, поселе­н­ня давньо­грецьких ремісників. У 5 століт­ті ст. до н. е. Гілею (у пере­кладі з грецької — край лісів), де греки-колоністи поклонялися богам і влаштовували спортивні змага­н­ня, описав Геродот. Від кінця 15 столі­т­тя пів­острів входив до володінь Кримського ханства. На початку 17 столі­т­тя Османська Порта побудувала форт Кінбурн. Від 1775 — у складі Російської імперії. Під час російсько-турецької війни корпусом для оборони Херсонсько-Кінбурнського укріпленого ра­йону та фортеці командував О. Суворов. У поселен­ні Васильків дис­локувався кіш Вірних козаків, що під командува­н­ням отаманів С. Білого, З. Чепіги, А. Головатого взяв укріпле­н­ня на острові Березань, брав участь у штурмі Очакова та звільнен­ні приморських територій від турецького поневоле­н­ня. Після закінче­н­ня російсько-турецької війни фортеця була частково реконстру­йована, 1855 захоплена і зруйнована англо-французькою ескадрою.

Рослин­ний світ нараховує понад 600 видів, з яких багато ендеміків. Особливу цін­ність становить береза дні­провська, з орхідних — зозулинці клопоносний, салеповий, роз­мальований, болотний, які на пів­острові формують окремі ділянки площею 2–30 гектарів га. Фауна налічує 45 видів ссавців, 300 — птахів, 74 — риб, близько 4000 — комах. До Червоної книги України та між­народних Червоних списків занесені 159 видів, серед яких — сліпак піщаний, ємуранчик Фальцвейна, полоз сарматський, гадюка степова. У прилеглій акваторії водяться дельфіни (азовка, білобочка, афаліна), осетрові. Для птахів територія Кінбурнської коси — природний міграційний шлях, місце гніздува­н­ня та зимівлі. З них 67 видів занесені до Червоної книги України. В окремі роки на зимівлю збираються до 300 особин рідкісного орлана білохвостого. У прилеглій акваторії та на озерах трапляються рожеві пелікани. Бієнкові та Василівські плавні — природні нерестовища сазана і карася, місця гніздува­н­ня багатьох видів птахів. Ур­очище Волижин ліс і ділянка Соленоозерна разом із поряд роз­ташованими островами (Круглий, Довгий, Кінські, Єгипетські, Орлів, Бабин, Смалений) материкового та акумулятивного походже­н­ня з масовим гніздува­н­ням птахів входять до складу Чорноморського біо­сферного заповід­ника. 1992 створені регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса», значна частина якого 2009 уві­йшла до складу національного природного парку «Біл­обереж­жя Святослава». Кінбурнський пів­острів має значний туристичний, рекреаційний, оздоровчо-лікувальний потенціал.