Мороз Мирослав Олександрович | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Мороз Мирослав Олександрович


Мороз Мирослав Олександрович

МОРО́З Мирослав Олександрович (17. 01. 1923, с. Збоїська, нині у складі Львова – 04. 02. 2006, Львів) – бібліограф, літературо­знавець, етнолог. Канд. філол. н. (1963). Дійс. чл. НТШ (1992). Премії ім. І. Франка АНУ (1993) та ім. М. Ценка Гарвард. ун-ту (США, 1991). Навч. у Львові: торг. школі (1936–39), пед. ін-ті (1940; не закін. через часті арешти укр. свідомої молоді). У роки 2-ї світ. вій­ни – учитель у с. Грибовичі побл. Львова (1941–42); слухач т. зв. фахових курсів на хім. ф-ті Львів. політех. ін-ту (1942–44; відтоді – кваліфіков. фотограф), водночас – голова т-ва «Просвіта» в Збоїськах, підпіл. робота в осередках ОУН; від серпня 1944 – на фронті у складі рад. армії (до важкого поранення на тер. Польщі). 1945–50 студіював на філол. ф-ті Львів. ун-ту (закін. 1956), де перед захистом диплом. роботи був заарешт. За звинуваченням у т. зв. укр. бурж. націоналізмі засудж. до 25-ти р. ув’язнення, після 5-ти р. концтаборів (Караґанда, Воркута) звільнений у зв’яз­ку з «відлигою» після смерті Й. Сталіна. Реабіліт. 1965. Від 1955 жив у Львові. Працював робітником на складі насіння, бібліографом Ін-ту сусп. наук (від 1957) та Львів. наук. б-ки (від 1959) АН УРСР, звідки на поч. 1973 звільнений за згадку в бібліогр. покажчику «Леся Українка» (К., 1972) кількох заборон. режимом імен. Відтоді – на складі в Книготорзі, столяр на залізниці, службовець Центру наук.-тех. інформації та пропаганди. За сприяння учених Є. Кирилюка і Є. Шабліовського влаштувався на роботу в МЕХП АН УРСР (Львів, 1977–88), тут – спів­автор монографій «Полісся», «Сім’я», укладач бібліогр. покажчика «Сучасна радянська обрядовість» (О., 1985). Учасник українозн. конф. в Іллінойсі (США, 1991). У 1993–2002 – у Львів. відділ. Ін-ту літ-ри НАНУ: від 1994 – зав. відділу франкознавства. Вивчав спадщину Каменяра, збирав бібліогр. матеріали про його життя і творчість, друкував франкозн. темат. бібліографії, автор. статті. Від 1957 до остан. днів життя працював над «Літописом життя і творчості Івана Франка» (видано посмертно у 3-х т. насамперед зусиллями дочки Д. Мороз-Гонтаревої). Атрибував чимало творів І. Франка: лише в колект. зб. «Питання текстології: Іван Франко» (К., 1983) назвав 355 невідомих, підписаних псевд., крипт. чи без підпису, статей, рец., кореспонденцій І. Франка в польс. г. «Kurjer Lwowski». Упорядник і спів­автор путівника «Шляхами Івана Франка на Україні» (Л., 1982), упорядник антології «Іван Франко. “Вічний революціонер”: Мовами народів світу», що з доповненнями витримала 3 вид. (Л., 1970; 1975; 1986). Багато твор. уваги приділяв ще двом класикам укр. літ-ри – І. Котляревському (бібліографія, семінарій, статті) та Лесі Українці (бібліографія, літопис, окремі публікації). У різний час М. уклав чимало бібліогр. покажчиків, зокрема «Михайло Коцюбинський» (К., 1964; Чг., 1989), «Павло Грабовський» (К., 1964), «Іван Франко» (К., 1966; 1987), «Іван Котляревський» (К., 1969), «Данте Алігієрі в Українській РСР» (Л., 1970), «Іван Франко мовами народів СРСР» (Л., 1972), «Леся Українка» (К., 1972, спів­авт.), «Володимир Гнатюк» (Л., 1992, спів­авт.), «Філарет Колесса» (Л., 1992), «Зарубіжне франкознавство» (Л., 1997). Низку покажчиків М., що стосуються письменників, уміщено у вид. їхніх творів: «Вибрані праці з історії літератури» В. Щурата (1963), «Твори» І. Нечуя-Левицького (в 3-х т., т. 3, 1988), М. Старицького (в 6-ти т., т. 6, 1990) та З. Тулуб (у 3-х т., т. 3, 1992; усі – Київ), «Княжа слава» А. Лотоцького (Л., 1991). У подібних вид. чи наук. періодиці – покажчики М. «Давньогрецькі письменники в українських перекладах і критиці» (зб. «Іноземна філологія», вип. 20, Л., 1970), «Твори Джека Лондона в українських перекладах» («Твори» Дж. Лондона в 12-ти т., т. 12, К., 1972), «Шекспір в Українській РСР» («Твори» В. Шекспіра в 6-ти т., т. 6, К., 1986), «Етнографічна діяльність Раймунда Кайндля» («Записки НТШ», Л., 1992, т. 223). Склав М. і бібліографії праць своїх учителів – М. Возняка (у зб. «Іван Франко: Статті і матеріали», вип. 7, 1960; «Українське літературо­знавство», вип. 4, 1968) та Є. Пе­ленського (у зб. НТШ «Євген-Юлій Пеленський», 1994; усі – Львів). Щодо бібліографій, друкованих у рад. період, зізнавався: «З болем душі дивлюсь… на вимушені пропуски…». Серед журн.-газет. публікацій М. – статті «Два велети світової культури [В. Шекспір і Т. Шевченко]», «“Наталка Полтавка” азербайджанською мовою», «П. А. Грабовський і Західна Україна» (аналог. – про М. Коцюбинського, Лесю Українку), «Василь Стефаник у критиці». Друкував власні розвідки в ж. «Архіви України», «Бібліотекознавство та бібліографія», «Вітчизна», «Жовтень», «Народна творчість та етнографія», «Радянське літературознавство», «Українська мова і література», г. «Вільна Україна», «Друг читача», «Літературна Україна» тощо. М. – автор низки гасел в енциклопедіях, один з ініціаторів та авторів енциклопедії «Наукове Товариство імені Шевченка».

Пр.: Іван Котляревський: Семінарій. К., 1969; Літопис життя та творчості Лесі Українки. К., 1992; Бібліографія українського народознавства: В 3 т. Т. 1 і 2: Фольклористика. Л., 1999; Заборонене франкознавство (1885–1988). Л., 2006 (спів­авт.); Михайло Драгоманов: Бібліо­графія (1861–2011). Дрогобич, 2011 (спів­авт.); Літопис життя і творчості Івана Франка: У 3 т. Л., 2016–17.

Літ.: Мирослав Мороз // Бібліогра­фія українознавства: Бюл. Комісії укр. бібліографії Міжнар. асоц. україністів. Вип. 1. Л., 1992; Шалата М. З усіх джерел – в одне // Уряд. кур’єр. 1993, 16 бе­­рез.; Мирослав Мороз – лауреат премії імені І. Я. Франка // ЛУ. 1993, 8 квіт.; Мирослав Мороз: Бібліогр. покажч. Л., 1997; Трегуб М. Мороз Мирослав Олек­сандрович // Укр. журналістика в іменах. Вип. 7. Л., 2000; Луцишин О. Миро­слав Олександрович Мороз: Некролог // СіЧ. 2006. № 3; Пшеничний Є. Біо- та бібліографія Мирослава Мороза // Ми­­хайло Драгоманов: Бібліографія (1861–2011). Дрогобич, 2011; Жулинський М. Праця красила важке його життя // Мо­­роз М. Літопис життя і творчості Івана Франка: В 3 т. Т. 1. Л., 2016; Шалата М. Увічнював «труди і дні» титана слова // Там само. ДА: ЛННБУ. Відділ рукописів. Ф. 253.

Статтю оновлено: 2019