Мороз Михайло Григорович | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Мороз Михайло Григорович


Мороз Михайло  Григорович

МОРО́З Михайло Григорович (11. 04. 1958, Київ) – диригент, педагог. Закін. Київ. консерваторію (1981, кл. хор. диригування М. Кречка; 1986, кл. оперно-симф. диригування Р. Кофмана). Диригент симф. оркестрів Хабаров. (РФ, 1987–88) та Запоріз. (1988–89) філармоній; 1994–2012 – диригент Київ. муніцип. театру опери і балету для дітей та юнацтва; водночас 1989–2006 – викл. Київ. муз. уч-ща ім. Р. Ґлієра; 2006–14 – зав. диригент.-хор. відділу Київ. спец. муз. школи ім. М. Лисенка. Від 2012 – диригент, від 2013 – гол. диригент–худож. кер. Нац. духового оркестру України (Київ), у репертуарі якого – симф. твори Ґ.-Ф. Генделя, Й. Гайдна, Л. ван Бетговена, Й. Брамса, К. Вебера, Ф. Мендельсона, А. Брукнера, Ф. Шуберта, Й. Штраусса, І. Стравинського, Ц. Франка, Б. Бріттена, К. Шимановського, М. Лисенка, Я. Степового, Б. Лятошинського, Ж. та Л. Колодубів, М. Скорика, Л. Затуловського, В. Рунчака. У Київ. муніцип. театрі опери і балету для дітей та юнацтва здійснив постановки опер «Пастка для Відь­ми» І. Щербакова (1997), «Історія Кая та Герди» С. Баневича (2006), «Перси Тіресія» Ф. Пуленка (2010), «Травіата» Дж. Верді (2011), мюзиклів «Як козаки змія приборкували» (2001) та «Зачарований чумак» (2009) І. Поклада, «Реквієму» А. Шнітке (2003), диригував оперою «Кармен» Ж. Бізе (2008, укр.-нідер­ланд. проект), а також опер. («Казка про царя Салтана», «Кощій Безсмертний» М. Римського-Корсакова, «Іоланта» П. Чайковського, «Дитя і чари» М. Равеля, «Пригоди Буратіно» О. Білаша) та балет. («Панночка і Хуліган» на музику Д. Шостаковича, «Шопеніана» на музику Ф. Шопена, «Кармен-сюїта» Ж. Бізе–Р. Щед­ріна, «Болеро» М. Равеля, «Горбоконик» Р. Щедріна) виставами, вокал.-симф. творами («Реквієм» В.-А. Моцарта, «Стабат Матер» Дж. Россіні, «Карміна Бурана» К. Орффа та ін.). Гастролі в Іспанії, Португалії, Нідерландах, Бельгії, РФ, Швейцарії, Японії.

Літ.: Конькова Г. Став театральним диригентом // Театр.-концерт. Київ. 1997. № 10.

Статтю оновлено: 2019