Мороз Валентин Леонідович | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Мороз Валентин Леонідович


Мороз Валентин  Леонідович

МОРО́З Валентин Леонідович (31. 01. 1938, Кіровоград, нині Кропивницький – 30. 01. 2013, Одеса) – поет, журналіст, перекладач. Чл. НСПУ (1965). Премії ім. Е. Багрицького (1967), ім. П. Тичини (1993), ім. К. Паустовського (2005). Закін. Одес. ун-т (1960). Працював у немирів. рай. газеті (Вінн. обл.), вид-ві «Маяк» (Одеса), Одес. літ. музеї, на Одес. обл. радіо; викладав піїтику в Пушкін. неділ. ліцеї в Одесі (від 1992). Відп. секр. Одес. орг-ції НСПУ (від 1965), гол. ред. ж. «Літературна Одеса» (1997–2008). Друкувати вірші почав 1955 у періодиці; дебютував поет. зб. «Говоріть, колоски, говоріть» (К., 1962), що отримала схвальні відгуки П. Тичини та А. Малишка. У твор. доробку – лірика філос. спрямування, вірші про природу, культурол. поезія, гостросюжет. поезії, поет. публіцистика. Звертався до теми Т. Шевченка – цикл «На Шевченкові слова» («Передчуття», «Старі дерева»). Заслуговують також уваги вірші під заг. назвою «З варіацій на теми українського фольклору», зокрема приваблює його вміння шукати в невичерп. джерелах нар. творчості споріднені мотиви, образи, паралелі, розвивати їх і осучаснювати. Новатор. явищем в укр. поезії були антивірші М., за автор. задумом, – це твір, позбавлений зовні поет. начала, гол. героєм якого є неприваблива, жорстка, некрасива правда. Поезії інтим. тематики є у більшості його збірок, але кращі з них – в «Ім’я тобі – кохана» (О., 2000). Перекладав із груз., рос., авар., болгар. літ-р, окремі вірші М. перекладено рос., груз., узбец., болгар., угор. мовами. Його ім’я присвоєно серед. школі у с. Люшнювате (Голованів. р-н Кіровогр. обл.), в якій він навч.

Тв.: Ми – земля. О., 1967; Дерево на обрії. О., 1969; Білий-білий світ. О., 1971; Тінь дощу. О., 1975; Крило трави. О., 1978; Крізь пам’ять. О., 1982; Земле моя – доле моя. К., 1984; У ритмі сонця. О., 1986; Поезії. К., 1988; Осінній сад. О., 1990; Пісочний годинник. О., 1993; Моя душа – як пташка на долоні. 1997; До­рога в осінь: Вибр. поезії. О., 2004; Ми листуємося з лісом. О., 2007; Зелена кров веселої верби. О., 2009; Життєдайні джерела: Вибр. поезії. О., 2017.

Літ.: Глущак А. Лірик, філософ, па­­тріот: [твор. портрет одес. поета В. Мороза] // Веч. Одесса. 2013, 31 янв.; Різників О. Ой Морозе, Морозенку, славний наш гетьмане: [Некролог] // Чорномор. но­­вини. 2013, 2 лют.; Клочек Г. Про час і про нього, Валентина Мороза...: ностальгічне про шістдесяті // Кур’єр Кривбасу. 2015. № 305/307; Різників О. Школа імені Валентина Мороза // ЛУ. 2015, 17 верес.; Меліхова І. О. Я міст до тебе, Україно… О., 2016; Різниченко О. Поети сивіють рано...: [про укр. поета-шістдесятника В. Мороза] // ЛУ. 2018, 22 лют.

Статтю оновлено: 2019