Міф і деміфологізація

МІФ І ДЕМІФОЛОГІЗА́ЦІЯ Міф — система узагальнень первіс. люд. спільнот у їхніх намага­н­нях виявити основоположності світобудови, люд. і природ. начал у ній, узагальнень, що, на від­міну від наук. абстракцій пізніших часів, мають під­креслено чут­тєвий, образно-конкрет. та антропоморф. характер. Ці узагальне­н­ня на перших стадіях люд. культури по­стали як обовʼязкові для всіх чл. первіс. колективу; така їхня нормативність здійснювалася че­рез прийняті в тому колективі обряди та ритуали. Первісні люд. спільноти породжували і зберігали узагальне­н­ня такого типу, за­звичай, у ви­гляді певних живих істот, що у них суто люд. біол. та інтелектуальні характеристики по­єд­нували з природ. силами і стихіями. Від­повід­ні міфічні образи мають над­звичайно тривку структуру, канонічно-нормативну для того колективу, що їх витворив, містять чіткий набір певних ознак і рис, що впродовж тисячоліть зберігаються у від­повід. колектив. памʼяті, без­на­стан­но поновлюючись у ній. Над­звич. тривкість міфол. структур — і наративно-оповід. (по­стійні сюжети й тропи), і ритуал.-обрядових — зумовлена їхньою вкрай важливою функцією у первіс. колективі, адже саме у них зосере­джувався весь досвід, напрацьований тим колективом: саме М. і ви­значав поведінку та мисле­н­ня архаїч. людини. Міфол. уявле­н­ня, від­повід­ні узагальне­н­ня, накладені нормативно-інформ. масою на архаїчну сві­домість, зумовлювали її орієнтацію у світі. Архаїка витворила величезну кількість роз­маїтих міфо­структур, роз­логих міфол. систем різних етносів і регіонів планети. У подальшому роз­витку люд. культури із первіс. синкретич. міфол. мас по­ступово ви­окремилися релігія, мистецтво, література, наука. Разом із тим, емансипуючись від М., ці галузі культури на всіх стадіях становле­н­ня зберігають певні міфол. світо­глядні релікти до наших днів. Релігія у своєму роз­гортан­ні від давнього політеїзму до всіх версій пізнішого монотеїзму по­стає як особливе пере­творе­н­ня М., як його світо­глядна та ін­ституц. адаптація до пізніших стадій люд. історії. Так само словесні та пластичні мистецтва обовʼязково зберігають генет. звʼязок зі стихіями міфол. мисле­н­ня, адже їхній гол. буд. засіб і матеріал — худож. образ — за багатьма структурно-комунікатив. ознаками є ніби сучас. інобу­т­тям М. Невипадково певні течії і напрями у мистецтві Нового часу, а особливо від романтизму до символізму й авангарду, від­верто тяжіють у тих чи ін. худож. формах до естет. поновле­н­ня М. Нині також очевидно, що навіть модерна наука, що, здавалося б, давно ди­станціювалася від М., на певних гносеол. ділянках часто впадає у своєрідну міфологізацію своїх про­блем, предметів. Скажімо, новітня фізика виявляє інтерес до деяких архаїч. сюжетів давньої космології (А. Айнштайн, Л. Ландау та ін.), а ві­домі філософи, історики і соціологи (від К. Маркса і Ф. Ніцше до А.-Дж. Тойнбі, О.-А. Шпенґлера і М. Гайдеґ­ґера) свої обʼєк­тивні наук. побудови парадоксально по­єд­нували з міфотворчістю різної інтенсивності. Отож, М. у певному значен­ні і досі зберігає своє значе­н­ня як під­ґрунтя люд. культури. Деміфологізація

Люд. культура дебютувала у вимірі інтенсив. міфотворчості. Проте вже у т. зв. вісьовий час (К. Ясперс) у Давній Греції, на Близькому Сході та в Давній Індії наявні перші спроби від­мовитися від наміру імперсональності (зне­особле­н­ня) та суворої нормативності М. у напрямі більш обʼєк­тив. по­гляду на довколишню дійсність. Роз­почалося становле­н­ня суверен. люд. думки, незалежної від зне­особле­н­ня і нор­ма­тивності, та центр. драми культури в її по­стій. проти­стоян­ні міфол. і наук.-обʼєктив. по­глядів на світ, що водночас із конфліктами і несхожими інтер­претаціями світ. дійсності подає доволі плідні синтези. Напр., художня культура, що аж до Нового часу по­ставала пере­важно на міфол. ґрунті, пізніше витворила особливий діалектич. союз міфологізов. по­гляду на довколиш. світ і його обʼєктив., рац. ро­зумі­н­ня (насамперед це стосується т. зв. реаліст. методу в мистецтві, що по­­єд­нує ту обʼєктивність із певними конвенціями худож. оповіді саме міфол. характеру). Загалом ноо­сферну сукупність люд. культури можна роз­глянути і як нескінчен­ну її Д. (саме так ви­глядає історія нової європ. науки), і як особливу діалектичну взаємодію Д. із міфол. реліктами (практично вся історія досучас. і сучас. мистецтва). Однак на межі 19 ст. — на поч. 20 ст. унаслідок певних соц. ускладнень і навіть ката­строф у тодіш. цивілізації давню психол. техніку М. знову викори­стано, але вже у вкрай за­гроз­ливому, гранично небезпеч. ви­гляді. Один із роз­робників нуклеар. зброї амер фізик-теоретик Дж.-Р. Оп­пенгеймер за­значив, що «ми виявилися не готовими до тоталітарних революцій». Річ у тім, що у 20 ст. на шляху до виникне­н­ня ниніш. т. зв. індустр. су­спільств по­всюдно роз­почалася ніби мобілізація величез. люд. мас — на основі певних елементарних за своїм характером ідеологем, що структурно постають ніби абсолют. «двій­никами» давніх міфів аж до поновле­н­ня тепер уже зовсім анахроніч. їхньої нормативності. Тому ви­значальні у 20 ст. нім. (на­ціонал-соціаліст.) і рос.-рад. (більшов.) тоталітарні революції продемонстрували вкрай руїн­ниц. наслідки тієї ново­присутності М. у новіт. історії. Людство було змушене витратити величезні ресурси на гуманіст. усуне­н­ня тих ката­строфіч. «новоміфів» зі своєї історії, роз­почати їхній «демонтаж» (зрештою, його ще не закінчено). З огляду на це з нагал. необхідністю від­повід. «Д.» велике значе­н­ня має крит. озна­йомле­н­ня сучасників з амбіц. соціол. трактатом франц. політ. діяча Ж. Сореля «Reflexions sur la violen­ce» («Роз­думи про насильство», Париж, 1908), де автор (за пере­кона­н­нями марксист) з метою на­ближе­н­ня соціаліст. при­йдешності пере­конує читача, що основоположне у новіт. цивілізації — саме тотал. мобілізація люд. мас на основі теоретично будь-якого, але звабливого М. і його паролів. Парадокс цієї пізньомарксист. книги в тому, що вона спонукала до від­повід. масових дій таких ніби зовсім різних її читачів — від А. Гітлера і Б.-А. Мус­соліні до Л. Троцького і Ф. Кастро. Той трактат і досі залишається «під­ручником» для носіїв певної «неоміфології», вочевидь, гальмівної і шкідливої для сучас. цивілізації. Новітня цивілізація мобілізувала величезні люд. маси в індустр. та політ. колективи, чим поновила й міфол. інтенції різних штабів, зокрема виникають М. політичні, М. масової культури, ритуалізації яких сприяють тех. засоби мас. комунікації.

Завантажити статтю