Міфологічна школа | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Міфологічна школа


Міфологічна школа

МІФОЛОГІ́ЧНА ШКО́ЛА – науковий напрям, в основу якого покладено уявлення про мiфи, легенди та iншi форми духовної культури народу як прояв його духу, нацiональної самосвiдомостi та народної сутностi. Науковці вважають, що М. ш. сформувалася на поч. 19 ст. у Нiмеччинi; засн. – брати Я. i В. Ґрiмм. Подiбнi iдеї в Росiї розвивали Ф. Буслаєв, I. Худяков, О. Котляревський, в Англiї – М. Мюллер, у Францiї – А. Пiкте, в Iталiї – А. де Ґубернатiс, в Українi – О. Потебня та М. Сумцов. Разом з тим в укр. етнографiї традицiя мiфологiзацiї має давнє корiння i бiльш ґрунт. основу. М. ш. укр. народознавства зросла на ґрунтi течiї, близької за суттю до мiфологiзму, – романтизму, якому притаманне перебiльшен­ня значення, певна iдеалiзацiя iстор. подiй та нац. явищ. Ця мi­­фологема iсторiї i буття характеризувала не одне поколiння укр. iсторикiв та етнографiв (вiд М. Маркевича до М. Грушевського). В етногр. дослiдж. М. Маркевича (як i в його гол. працi «Исторія Малороссіи», Москва, 1842–43, т. 1–5), пройнятих iдея­ми волелюбностi й протесту проти будь-якого гноблення, простежується iдеалiзацiя iстор. минулого України, зокрема козац­тва, перебiльшення емпiрич. матерiалу, передусiм нар. опо­вiдок і легенд. Мiфологiзов. осмислення етносоц. проблем на укр. ґрунтi так вiдчутно проступає, оскільки воно перебуває в органiч. зв’язку з ментальнiстю українства – його схильнiстю до фантазувань, що ґрунтується на глибин. пластах архаїч. землероб. культури, побудов. на мiфологiї, демонологiї, культi. Українцi – народ iз надзвичайно розвиненим магiч. мисленням та великою магiч. традицiєю (див. Магія). Ця риса, на наук. рiвнi відзначена О. Пипiним та Є. Огоновським (називали її «уродженим iнстинк­том»), вплинула на розвиток романт. тенденцiй в укр. народо­знав­ствi та етнографiї, проявившись наприкiнцi 18 – на поч. 19 ст. у виглядi пiдвищ. iнтересу до старовини, нац. характеру, фольклору, поезiї, до прадав. корiння вза­­галi. Найбiльш послiдов. прихильником М. ш. був О. Потебня, який вбачав у всьому земному небесне начало, часто доводячи до крайнощiв нiм. мiфол. теорiї. У 1830-х рр. він започаткував класичну М. ш. в укр. народознавствi, що проявилося в його працях «О мифическомъ значеніи нѣко­торыхъ обрядовъ и повѣрій» (1865), «О долѣ и сродныхъ съ нею существахъ», «О купальскихъ огняхъ и сродныхъ съ ними пред­ставленіяхъ» (обидві – 1867; усі – Москва). Романтизм і мiфологiзм стали основою, на якiй зароджувалася укр. етнографiя та її перший наук. центр у Харкові. Гурток «Харкiв. романтики», очолюваний I. Срезнєвським, об’єдну­вав вiдомих народознавцiв – К. Сементовського, В. Пассека, М. Костомарова – прихильникiв М. ш. Пiзнiше до неї були причетнi М. Цертелєв, М. Максимович та iн. М. ш. вiдiграла позит. роль у пробудженнi громад. iнтересу до витокiв рiдної iсторiї та культури, у пiдняттi пластів нар. духов. життя. Водночас її характеризує певна однобiчнiсть поглядів на осмислення релiгiй, спро­щенiсть трактувань процесу розвитку культури, навiть деяку реакцiйнiсть свiтобачення. Щоправда, остання риса найменшою мiрою стосується укр. школи, оскiльки мiфологiзованiсть земного вона уявляла як природ. процес, на вiдмiну вiд подiб. шкiл в iн. країнах, що у руйнацiї колись єдиної iндоєвроп. культури бачили заг. регрес культури i цивiлi­зацiї. Проте укр. М. ш. має й iн. вади, гол. з яких – iгнорування об’єктив. законiв розвитку соц. i нац. явищ. Утiм, традицiї М. ш. виявилися настiльки життєздатними, що регенеруються i в сучас. умовах: дедалi бiльше з’яв­ляється дослідж., у яких хiд земних процесiв пояснюється лише космiч. явищами (напр., працi О. Знойка, В. Мiцика, О. Шилова) або мiфами та легендами (розвідки В. Скуратiвського). Вiдчут. удару класич. укр. М. ш. завдали О. Веселовський, пiзнiше – Д. Анучин, В. Яґич, В. Мiллер. Саме О. Веселовський у 2-й пол. 19 ст. спрямував розвиток етногр. науки вiд мiфол. до порiвнял.-iстор. методу. Першi обґрунтування нового методу представле­­нi в його iстор.-лiт. працях «Ра­­зысканія въ области русскихъ духовныхъ стиховъ» (1879–91), пiзнiше розвиненi в етногр. до­­слiдж. («Гетеризмъ, побратимство и кумовство въ купальской обрядности» // «Журналъ Мини­стерства народнаго просвѣще­нія», 1894, № 2; «Судьба-доля въ народныхъ представлѣніяхъ сла­вянъ» // «Сборникъ Отделѣнія рус­­скаго языка и словесности», 1895, т. 46). Ними завершився перiод апробацiї нового методу, що став визначальним у вiтчизн. етногра­фiї, а прикладом його використання є етногр. працi Ф. Вовка.

Лiт.: Срезневскій И. Н. Изслѣдованія о языческомъ богослуженіи древнихъ славянъ // Финс. вѣстникъ. 1847. Т. 21, № 9; окремо – С.-Петербург, 1848; Ве­­селовскій А. Н. Опыты по исторіи развитія христіанской легенды // Журн. Мин-ва нар. просвѣщенія. 1876. № 4; Максимовичъ М. А. Дни и мѣсяцы украинскаго селянина // Собраніе сочиненій: В 3 т. Т. 2. К., 1877; Потебня А. А. Объясненія малорусскихъ и сродныхъ народныхъ пѣсенъ. Т. 1–2. Варшава, 1883–87; Сумцовъ Н. Ф. Хлѣбъ въ обря­­дахъ и пѣсняхъ. Х., 1885; Його ж. Культур­­ныя переживанія // КС. 1889. № 1–2, 4, 5–9, 12; 1890. № 1–2, 4–6; Вовк Хв. Студiї з української етнографiї та антро­­пологiї. Прага, 1927; Українцi: народнi вiрування, повір’я, демонологiя. К., 1991.

Статтю оновлено: 2019