Міфологія | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Міфологія


Міфологія

МІФОЛО́ГІЯ (від міф і …логія) – наука про міфи та міфологічну свідомість; сукупність міфів, нагромаджена різними етносами, певною архаїчною культурною традицією. У давніх суспільствах та їхніх сучас. релікт. залишках М. має характер обов’язкового для всіх людей світогляд. нормативу, становить гол. чинник їхньої соц. поведінки. У сусп-вах такого типу М. – синкретична за своїм знак. характером (слово, музика, жест, пластич. образ) і заг. пізнавально гносеологіч. змістом (своєрід. сплав релігії, науки й мистецтва в їхніх найдавніших, первіс. формах) система уявлень про світ, яка поряд із труд. зусиллями первіс. колективу забезпечує його нормал. життєдіяльність. В істор. процесі ці уявлення зазнали диференціації, внаслідок якої релігія, наука, мист-во поступово емансипувалися одне від одного, створили окремі, суверенні галузі культури, перетворюючи або навіть усуваючи міф із сусп. виднокола. Такий поділ відбувся у Стародав. Греції класич. періоду: олімпій. М. у ній остаточно виокремилася в реліг. сферу, на­ука і мист-во отримали цілком самост. існування. Розпочалися спроби наук. та естет. осмислення міфів. За еллініст. періоду, на поч. 3 ст. до н. е., у середовищі поетів і філологів, які працювали в Александрій. музеї, виникла наука М., що займалася переповіданням, систематикою та екзегезою міфів, вдаючись до спроби помірков. раціоналіст. осмислення міфотвор. стихії. «Золотий вік» давньої рим. літ-ри майстерно поєднав раціоналіст. та естет. ставлення до міфу, внаслідок чого Верґілій у поемі «Aenēis» («Енеїда») створив на його основі рим. держ.-політ. ідеал доби імперії, Горацій в одах і сатирах – ідеалізов. картину гідного приват. життя тогочас. людини, Овідій у поемі «Methamor­phoseon» («Метаморфози») – суто естет. картину міфол. фантазії. У світ. літ-рі завершилася започатков. грец. трагедією епоха найбільш плід. взаємодії літ-ри з міфом. Відтак міф у своїй антич. формі аж до поч. 20 ст. став предметом естет. замилування або матеріалом для формал. алегор. побудов. Новоєвроп. ідеал людини в поезії нім. романтика Й. Гельдерліна, філос. ліриці Ф. Ніцше та окремих представників символізму знач. мірою розгортався за рахунок невичерп. внутр. енергії міфу. Європ. середньовіччя, міцно тримаючи в пам’яті міф, відсунуло його на периферію на користь базових міфологем християнства і суперечливо поєднаної з ними дохристиян., індоєвроп. за своїм походженням М., художньо перетвореної у фольк­лорі європ. народів. Доба романтизму, зокрема українського, зосереджена на пафосі нац. становлення, відкривала для себе М. через її прихов. присутність у всіх нац. фольклор. системах. Відтоді почалося її художнє переосмислення (напр., творчість М. Гоголя, Т. Шевченка, А. Міцкевича, О. Пушкіна відображає глибинну структуру праслов’ян. і навіть індоєвроп. міфів). Водночас виникали перші наук. школи, що порушували питання про об’єктивність, раціоналіст. опис і класифікацію світ. М. та її нац. відгалужень, питання про створення структурно-морфол. аналізу міфу, тобто про наук. картину процесу виникнення й подальшого розгортання міфу. Створювали численні школи й методи в царині таких дослідж., де особливе місце посідає нім. наука: брати Ф. та А. Шлеґелі, В. та Я. Ґрімм вивчали фольклор і наявність у ньому М., стимулюючи пізнішу появу згаданих шкіл, котрі діяли вже в добу позитивізму. У 20 ст. їхня дослідн. техніка трансформувалася в системно-структур. метод (франц. філософ К. Леві-Стросс та його послідовники). Цей метод дозволив класифікувати світ. міфол. сукупність. Особливе місце в сучас. М. посідають спроби осмислення «міфів другого покоління», витворених новіт. цивілізацією на тлі давнього міфотворення.

Статтю оновлено: 2019