Міфологія соціальна | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Міфологія соціальна


Міфологія соціальна

МІФОЛО́ГІЯ СОЦІА́ЛЬНА – галузь філософії, що вивчає міфологічну свідомість як форму масової свідомості нових явищ дійсності, причину зміни історичних та соціальних процесів, розвитку спільнот тощо. М. с. виникла в 19 ст. як особливий тип духов. діяльності, спрямов. на створення та поширення політ. міфів. Тоді міф почали використовувати як позначення різноманіт. ілюзор. уявлень, для впливу на маси пануючими в суспільстві силами. Міф став специфіч. феноменом ідеол. практики. М. с. бере участь у формуванні нац., класової чи станової самосвідомості, роль якої є визначальною для керування масами. Соц. міф сучас. світу відрізняється від первіс. міфів тим, що раніше він виникав спонтанно як форма колектив. свідомості, для пояснення та легітимації різних соц. явищ і процесів, а сьогодні він є ідеол. підґрунтям для маніпуляції сусп. свідомістю. Осмислення соц. міфу як певного засобу впливу на людську свідомість чи поведінку відзначав нім. мислитель 19 ст. А. Шопенгауер, підкреслюючи пріоритет волі над розумом; аналізував ідеологію з позиції суб’єкта, який не спроможний досягнути своїх цілей, тому змушений підкорятися непізнаній, неконтрольов., всеохоплюючій сліпій «волі до життя». Нім. філософ Ф. Ніцше пов’язував міфол. свідомість із «волею до влади», під впливом якої людина втрачає суб’єктив­ну активність, набуваючи вічного пориву, а також занурюється в хаос, який не дає їй змоги аде­кватно оцінити обставини. У міфі людина відмовляється або позбавляється всіх морал., правових, політ., естет., реліг. норм та цінностей, таким чином повертається до первіс. життя, необмеженого негатив. цивілізац. впливом. Австр. психіатр З. Фройд та швейцар. психолог К.-Ґ. Юнґ вбачали в ідеології хибну свідомість, вважаючи, що в психіці людини відбувається викривлене відтворення несвідомих мотивів та афектів, притаман. індивіду. Італ. соціолог В. Парето пов’я­зу­вав ідеології з емоціями, таєм. бажаннями людини. Зазначав, що люди ніколи не дізнаються істин., глибин. причин своїх вчинків, оскільки схоплюють лише їх зовн. бік. Такий хибний погляд на причини людської поведінки породжує стійкі помилки, що відображаються в ідеологіях. Увагу на розробленні теорії соц. міфів акцентував франц. філософ і соціолог Ж. Сорель, вважаючи, що сучасні міфи згруповують людей, унаслідок чого вони стають легкокерованими. Сусп. устрій роз­глядав як результат сукупності образів (міф) та волі народу (мобілізація), причому міф і є гол. духов. засобом мобілізації. Відзначав, що кожен клас створює свої міфи залежно від його уявлень та відчуттів. Серед найбільш розповсюджених називав «міф всезаг. страйку», «міф свободи», «міф рівності», розглядаючи їх тільки як засіб впливу на сьогодення, умову об’єднання людей для реалізації активності; їх не можна реально застосовувати до плину історії. Нім. філософ Е. Кас­­сірер, розширюючи сферу впливу міфу за межі ідеол. свідомості та політ. активності людини, все ж надав політ. міфу як соц. конструкту величез. ваги у формуванні сучас. сусп-ва. Аналізуючи політ. міф 20 ст., прирівняв його до склад. зброї масового ураження, а технологію його створення – до однієї з найскладніших наук. технологій. Важливою для М. с. є концепція франц. літературо­знавця Р. Барта, який розглядав феномен міфу через дюркгаймів. поняття «колектив. уявлень», вважаючи його певним соціально детермінов. «відображенням» спільноти, яке може прочитуватися в анонім. повідомленнях преси, реклами, товарів масового вжитку. Для нього міфи є обов’язк. складовими конструктами куль­­тур. і соціополіт. феноменів, без них неможливе існування та дослідж. сучас. міфологізов. сусп-ва. При цьому гол. елементом, на якому будується система, є фактор ейфорії, завдяки чому людина відчуває заспокійливу ілюзорну впорядкованість. Міфом може бути все, проте предмет із реал. світу стає ним лише тоді, коли починає «говорити», коли річ набуває соц. контексту. Важливою особливістю міфу є те, що міфічні поняття нестійкі: можуть створюватися, спотворюватися, зникати. Міф є істор. явищем, тому історія може легко знищити міфол. поняття; те, що є міфом сьогодні, могло не бути ним у минулому, як і може не існувати або існувати у видозміненому вигляді в майбутньому. Ще з первіс. часів соц. міфи, якими пояснювали походження та розшарування сусп-ва, специфіку соц. відносин, появу соц. інституцій тощо, були синкретично вплетеними в заг. міфол. картину. У наступні епохи соц. буття стає організованішим, складнішим, ускладнюється і М. с., зокрема з’являються міфи про походження різних соц. станів, профес. спільнот, етніч. і нац. груп. Від 19 ст. можна говорити про появу соц. міфів нового типу, різноманіт. ілюзор. уявлень, які зумисне використовують для впливу на маси панівні в сусп-ві сили. Таким чином, міф стає основою будь-якої ідеол. системи та гол. чинником впливу на сусп. активність. Серед ідеол. систем історично однією з перших почала послуговуватися засобами міфології ідеологія націоналізму. При цьому використовують т. зв. етногенет. міфи, якими обґрунтовують особливе місце певного народу чи нації серед ін. спільнот: міфи про автохтонність, прабатьківщину, лін­гвіст. спадкоємність, «етнічну сім’ю», слав. предків, культуртрегерство, етнічну однорідність та єдність, заклятого ворога. Націоналізм в ідеол. плані зміцнює переконання людини в тому, що кожен із нас належить до певної групи людей з особливим, відмінним від інших способом життя, з довгим та славним минулим, героїч. предками, визнач. культурою тощо. Так, усі нац. історії містять опис досягнень давніх героїв, царів чи провідників нації, які сприяли її возвеличенню, зміцненню нац. духу, становленню нац. державності. Особливо міфологізованою є ідеологія тоталітар. систем (див. Тоталітаризм), де зусиллями влади та виконав. інституцій забезпечують макс. розповсюдження міфів у сусп-ві. Тоталітарні ідеології витворюють міфол. картини світу, в яких власне закрите сусп-во виступає оплотом для Добра, Істини, Справедливості на противагу ін. «чужому» ворожому світові, де панує Хаос, Зло, Несправедливість. Проголошують перевагу певного сусп. прошарку, класу чи соц. групи, при цьому здійснюють поділ на «своїх» і «чужих». Держава набуває міфол. обожненого (часто антропоморфізов.) образу, потребує захисту від злих сил або перебуває в постій. боротьбі з ними. Може відбуватися ототожнення країни з культур. героєм, також рисами культур. героя наділяють «вождів» держави. Окрема людина часто виступає в образі «гвинтика», який, хоч і маленький, але слугує для безперебій. роботи всього механізму, а тому дуже важливий. Міфол. часом проголошують період встановлення тоталітар. політ. режиму, а держава асоціюється з образом світ. дерева, геополіт. центром світу, з нього має розповсюдитися її вплив на усі ін. держави та народи. Демократ. ідеологія теж використовує значну кількість міфів та міфологем, які за допомогою ЗМІ дозволяють владі орієнтувати населення на потрібні соц.-політ. установки, контролюють протидію, дають фактам потрібну оцінку, запроваджують визначені цінності та ідеали. Серед них – міф про безальтернативність ліберал. шляху, який стверджує, що пропонов. уклад сусп. життя найкраще відповідає біол. природі людини, оскільки остання ґрунтується на природ. прагненні до свободи; міф про всезаг. рівність громадян у демократ. сусп-вах і демократ. країн між собою; міф про позитив. імідж демократії загалом та конкрет. демократів зокрема; уявлення про непри­й­­нятність рев. шляху зміни держ. ладу та демократ. вибори як єдиний легітим. спосіб впливу широких мас на владу. У сучас. світі міфи мають сусп. характер, ос­кільки стосуються соц. буття людини та проявляються в усіх його сферах. Безперечно, і в сьогоденні одним із найбільш розповсюджених та найвпливовіших міфів є політичний, за допомогою якого ідеологія пропонує окремій людині визначати власне місце в сусп-ві, наслідувати певні моделі сусп. поведінки, а також легітимізує чинний устрій, систему влади. Присутність міфу помітна не лише в політиці, а й у на­уці, мист-ві, релігії (в її традиц. і новіт. формах), повсякден. житті. Природа сучас. міфу (в усіх сферах його застосування) й справді пов’язана зі становленням політ. міфу як ідеол. конструкту, через який ідеологія розповсюджується в маси. Життя людини «обплутане» різноманіт. ідеологіями (не завжди політичними), що керують її життям (від вибору системи харчування, одягу та ін. побут. речей, місця проживання чи інтер’єру помешкання до вибору форми шлюб. відносин, виховання і навч. дітей, ставлення до медицини), визначають соц. стосунки, окреслюють межі, зумовлюють ставлення до наук. знання, вибір релігії чи відмову від неї, і так майже в усьому. Для міфологізації сусп-ва використовують усі можливі та найбільш затребувані канали передачі інформації, найновіші досягнення науки та технологій. Розповсюджують соц. міфи за допомогою різноманіт. ЗМІ (газети, радіо, телебачення, інтернет-ресурси), реклами, мист-ва (кіно, комікси, художня літ-ра, мист. події), соц. мережі в Інтернеті. Серед укр. дослідників соц. міфу – В. Горський, О. Дарморіз, О. Довгополова, Л. Павлюк, Д. Судин, Д. Усов, Л. Хавкіна, Л. Харченко, Ю. Шайгородський.

Літ.: Кассирер Э. Техника совре­мен­ных политических мифов / Пер. с нем. // Вест. Моск. ун-та. Сер. 7. Философия. 1990. № 2; Горський В. Міф у сучасній культурі та його модифікації на полі історико-філософського українознавства // Дух і літера. 1998. № 3–4; G. Sorel. Ref­lections on Violence. Cambridge, 2004; Павлюк Л. Знак, символ, міф у масовій комунікації. Л., 2006; Барт Р. Мифологии / Пер. с франц. Москва, 2008; Хавкіна Л. Сучасний український рекламний міф. Х., 2010; Дарморіз О. Соціальна міфологія як явище в європейській культурі Нового часу // Prosopon. Europej­skie Studia Spoleczno-Humanistyczne. Warszawa, 2011. № 1; Її ж. Сучасна людина як суб’єкт соціальної міфології // Людина в сучас. світі: В 3 кн. Кн. 1. Філос.-культурол. виміри. Л., 2012; M. Na­piórkowski. Mitologia współczesna. War­szawa, 2018.

Статтю оновлено: 2019