Молодіжні субкультури | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Молодіжні субкультури


Молодіжні субкультури

МОЛОДІ́ЖНІ СУБКУЛЬТУ́РИ Термін «субкультура» донині є недостатньо визначеним, досить часто його вживають у різному значенні. Вперше його застосував у 1930-х рр. амер. соціолог Т. Роззак, поширення він набув у 1960–70-х рр. Традиц. тлумачення культури як панівної етич., естет., світогляд. системи, що створюють і підтримують еліти, передбачає, що все, що існує поза її ме­жами, є профанним, побут. і по­збавленим, власне, статусу «культури». У цьому розумінні субкультура має другоряд., невизнаний статус (лат. sub – префікс, що вказує на підпорядкованість, невиразність), вона охоплює неофіц. пласт культури, андерґраунд, контркультуру, що часто визначають ідеологію молоді. Такий погляд на М. с. характер. для структурно-функціонал. і субкультур. підходів, висвітлених у соціології. Субкультура складається із сукупності знань та уявлень певної групи, на основі яких вона створює влас. цілісний образ соц. світу. Отже, група формує особливі, специфічні цінності, норми буття, фонові очікування, що відрізняють її від ін. груп. Представники числен. М. с. хоч і не відкидають схеми панівної культури загалом, але формують влас. світ, його особл. картину, відмінну від традиційної. Існують два підходи у тлумаченні М. с. – класич. і постнеокласичний. У першому їх розглядають із позицій контркультури або альтернативи. Утворені на принципах контркультури М. с. відхиляють традиц. цінності та смисли, намагаються протиставляти свої тексти заг.-культур. (Г. Боков, Д. Громов, В. Тернер, О. Яворницька та ін.). У М. с., що виникли на засадах контркультури у серед. 20 ст., норми і цінності перебувають у актив. чи пасив. опозиції до існуючих у сусп-ві. Субкультури, що ґрунтуються на принципах «альтернативи», розглядають як підсистеми панівної культури (О. Бугофер, О. Омельченко, Ф. Тенбрук, В. Тернер, М. Тіттлей, І. Шельські, Т. Щепанська). Базові наративи створюють на «образі іншого», що дозволяє зберегти осн. смисли панівної культури, що утримує множину різних субкультур. Вони можуть переплітатися або ж різко відрізнятися за певними параметрами аж до протиставлення осн. масиву культури, творячи альтернативу. Низка сучас. андерґраунд. напрямів виникла на основі протест. настроїв артист.-інтелектуал. формації, що з’яви­лася у США як реакція проти «амер. гордості» – культури масової, вільного ринку та демократії. Початок таких субкультур поклали робітники 1950-х рр., що дало поштовх пізнішим емансипіст. рухам (пацифіст., фемініст., сексуал. революції), гіппі, скінам (скінхедам), блоксерам (вихідці зі спал. р-нів, які агресією, бійками відстоюють «соц. справедливість»), панкам тощо. В Україні поширення контркультур. текстів у 1970–90-х рр. сприяло появі гіппі, панків (1980-і рр.), скінів (1995–96). Причиною виникнення М. с., що ґрунтуються на контркультур. принципах, як на Заході, так і в Україні, було прагнення спілкуватися із ровесниками, намагання втекти від духов. самотності у родині, сусп. ін-тах. Іноді це спроба втекти від сусп-ва загалом, заперечення його цінностей. Так, передумовами зародження субкультури скінів вважають зниження матеріал. становища робітн. класу у Великій Британії в 2-й пол. 1960-х рр. Молоді люди відчували відкинутість, виключеність зі всіх способів соц. руху, тому, щоб примиритися з новим становищем, частина з них обирала «просунуту» субкультурну стратегію (зокрема стиляги), а частина, навпаки, – «природню» їхньому становищу субкультурну форму, яку вважала ближчою до справж. робітн. культури (скіни проявляли агресію стосовно тих, кого звинувачували у розпаді робітн. общини та занепаді її цінностей). Появу скінхедів в Україні також по­в’язують із сусп. процесами, розпадом робітн. общини. Первісно вони обмежувалися демонстрацією нашивок зі свастикою, прапорів тощо, від 1996 рух скінів активізувався завдяки знач. пропагандист. діяльності серед них. Останнім часом скіни зосередили увагу на переслідуванні темношкірих, вихідців із країн Азії, боротьбі з ін. М. с., особливо епатажно-гедоніст., розважал. характеру. Згідно із традиц. поглядом на М. с., вони існують там, де є організов. і визнана сукупність цінностей, поведінки та дій, на які реагують як на відмінні від прийнятих стандартів. Субкультура розвивається як відповідь на домінантну смислову систему, намагається виокремитися від гол. річища культури за допомогою актів протистояння, відмови. М. с., створ. на засадах альтернативи, ґрунтуються на «образі іншого», породженого потребами зміни домінанти розвитку влас. культури у міру вичерпаності її раніше плідних настанов. Без реал. контакту з ін. культур. схемами та кодами цей образ не може виникнути. Навіть для самої конформіст. культури є необхідним міф контркультури, альтернативності. Пошук «образу іншого» зав­жди був притаманний для Західної цивілізації, яка періодично звертається до неєвроп. локал. цивілізацій у пошуках альтернативи. На думку В. Тернера, свідомий пошук культур. альтернативи можливий тільки у субкультурах з чіткою приналежністю до середнього класу, які можуть інформаційно оформити своє «культурне дзеркало» завдяки інтелектуал. еліті. Аналізуючи сучасні М. с., які виникли наприкінці 20 ст., постмодерністи ставлять під сумнів доцільність використання терміна «субкультура». У класич. підході М. с. розглядають як достатньо стійкі та замкнені явища, що вибудовують свою систему смислів, символів, схем, мови, норм поведінки, цілісний образ життя (людина, яка належить до подіб. групи, відтворює цей образ життя постійно). Однак сучасні М. с. мають досить динам. і тимчас. характер: осн. ідеї часто накладаються одні на одні, тому складно їх чітко розмежувати. На відміну від субкультур серед. 20 ст. вони достатньо віддалені від своїх середовищ, джерел виникнення і швидше відображають експресив. та інтерактив. стиль поведінки. Не кожна засвоєна схема поведінки, емблема, символ, сленґ, не кожне надання переваги певному стилю музики є знаком, що молода людина чи спільнота належать до конкрет. субкультур. напряму, який і сам перебуває під впливом змінних і обмінних процесів. Символізм на рівні вираження через молодіж. стиль свідчить про притаман. людині стиль життя, а не про приналежність до певної субкультури. Однак необхідно хоча б умовно виокремлювати деякі М. c., адже у кожній з них створюють смисли, концепти, схеми інтерпретації, що визначають ставлення молодих людей до себе, до інших і до світу. Пояснити феномен сучас. М. с. (рухливість, змінність, динамічність) дозволяють положення теорії соц. конструктивізму. Кожна субкультура має свою модель світу, що відображає її осн. смисли та концепти. Джерелами ство­рення моделі світу є тексти, що містять образи, символи, знаки, зокрема кн. «The Hobbit» («Гоббіт») Д. Толкієна – для толкієністів, автори «фентезі» – для індеаністів, готич. мист-ва – для готів. «Чужі» культурні тексти включають у влас. наратив субкультури в її інтерпретації, що визначає культур. код М. с., фіксують і транслюють в назві, зовн. вигляді, атрибутиці тощо. За Т. Щепанською, творення смислів і схем М. с. можливе на соц. (типи міжособистіс. стосунків, стиль спілкування, зв’язки і мережі спілкування), поведінк. (звичаї, ритуали, норми, схеми поведінки) та знак. (символіка, культур. код, атрибутика, вербал. фольклор, міфологія мовного світу, тілесності, простору, часу) рівнях. У взаємодії між людьми, з одного боку, відбувається уніфікація сленґу і символіч. текстів, кодів, формується заг.-культур. код (зрозуміла символіка, норми спілкування), наративні тексти, з ін. – засвоєння смислів через атрибутику, символіку, стиль спілкування, сленґ, мовні кліше, моделі самовиявлення, що існують у межах молодіж. культури. Механізмами засвоєння смислів М. с. визначено наслідування та транслювання зовнішності, стратегій самовиявлення, способів взаємодії тощо; ідентифікація зі схемами та моделями, які створюють у М. с. та сенсотворення. М. с. виконують низку функцій: комунікативну, що забезпечує спілкування всередині групи; компенсаторну, що дозволяє забезпечити високу самооцінку чл. спільноти; охоронну, спрямов. на підтримку рівня ідентичності; солідаризаційну, що забезпечує екзистенц. і соц. підтримку чл. групи (О. Омельченко); адаптаційну, покликану зняти напругу всередині соц. структури, оскільки молодь часто перебуває у маргінал. статусі (Т. Щепанська, Т. Хома); смислову (Л. Заграй). М. с. типологізують на основі приналежності до тієї чи ін. групи (Ю. Волков, М. Соколов, О. Якуба): за способом проведення дозвілля (спорт., муз., металісти, репери та ін.); за стилем життя – системники (гіппі, моди, кришнаїти тощо), романтико-ескапістські (індіаністи, толкієністи, уні­формісти, рольовики, байкери); релігійно-містичні (сатаністи, братство кандидатів у справжні люди); гедоністично-розважальні (мажори, рейвери, брейкери, репери, рокери); епатажно-протестувальні (панки, металісти, байкери, хакери); радикально-деструктивні (нац-панки, червоні панки, анархо-панки); свавільно-самосудні (скіни, гопники, блоксери); за альтернатив. творчістю (брейк-дансери, графітери, репери, гіп-гопери).

Літ.: Тернер В. Символ и ритуал / Пер. с англ. Москва, 1983; Тарасов А. Меняющиеся скинхеды: опыт наблюдения за субкультурой // Дружба народов. 2006. № 11; Пруденко Я. Субкультура – втеча від свободи // Незалеж. культурол. часопис «Ї». 2007. № 46; Заграй Л. Д. Молодіжні субкультури: гендерний досвід. Ів.-Ф., 2012.

Статтю оновлено: 2019