Монастирський Петро Львович | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Монастирський Петро Львович


Монастирський Петро Львович

МОНАСТИ́РСЬКИЙ Петро Львович (Монастырский Пётр Львович; 17(30). 07. 1915, Одеса – 01. 07. 2013, м. Самара, РФ) – російський режисер. Нар. арт. РРФСР (1970), СРСР (1980). Держ. премія СРСР (1986), премія ім. К. Станіславського (1976). Закін. Держ. ін-т театр. мист-ва (Москва, 1940; викл. М. Гончаров, Б. Захава). Від 1930-х рр. – актор театру робітн. молоді та ТЮГу в Одесі; 1940–44 і 1965–67 – реж., гол. реж. театрів у м. Воронеж (РФ). Також працював у театрах м. Ярославль (РФ, 1944–45), Ворошиловград (нині Луганськ, 1945–48), Красноярськ (1948–53), Новосибірськ (1953–55; обидва – РФ). Від 1955 – реж., 1959–65 та 1967–95 – гол. реж. Куйбишев. драм. театру (нині Самара); 2007–08 – гол. реж. театру «Колесо» (м. Тольятті, РФ). М. – реформатор театрал. справи; його режисер. манера вирізнялася жорсткістю худож. аналізу. Серед вистав – «За тих, хто в морі» Б. Лавреньова, «Таємниця вічної ночі» І. Луковського, «У пошуках радості» В. Розова, «Варшавська мелодія» Л. Зоріна, «Іркутська історія» О. Арбузова, «Чайка» А. Чехова, «Справа Артамонових», «Варвари» М. Горького, «Золота карета» Л. Леонова, «Гамлет», «Ромео і Джульєтта» В. Шек­спіра.

Пр.: Мой театр: Размышления. 1995; Совершенно несекретно: О времени. О себе. О вас. 1996; Жил-был театр: Совсем не сказка. 2000; Жизнь Non-stop... 2004 (усі – Самара).

Літ.: Сотников Н. Третьим путем (творческий портрет) // ТЖ. 1962. № 7.

Статтю оновлено: 2019