Монік Едуар | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Монік Едуар


Монік Едуар

МОНІ́К Едуар (Maunick Édouard; справж. ім’я – Joseph Marc Davy, Жозеф Марк Деві; 23. 09. 1931, о-в Маврикій) – маврикійський поет, перекладач і громадський діяч. Премія ім. Ґ. Аполлінера (1977), Ґран-Прі «Académie Française» (2003). Закін. учител. коледж у м. Порт-Луї (Маврикій, 1950), учителював, 1958–60 – гол. бібліотекар міста. 1948 дебютував вір­шами та статтями в місц. пресі. Від 1960 – у Парижі: був автором і продюсером культур. та літ. радіопрограм (1961–77), послом Маврикія в Пд. Африці (1994–99), очолював відділ у секторі культури ЮНЕСКО (1983–91). Пише франц. й англ. мовами. Поезії М. перекладені багатьма мовами, укр. окремі з них переклали В. Коптілов, Вс. Ткаченко. Осн. теми – братерство народів різних рас і континентів, їхня боротьба проти апартеїду й колоніалізму, за нац. і соц. визволення. 1986 у Львові брав участь у Міжнар. симпозіумі ЮНЕСКО «І. Франко і світова культура», 1989 у Києві – в урочистостях з нагоди 175-річчя від дня народж. Т. Шевченка.

Тв.: Ces Oiseaux du sang. Port-Louis, 1954; Les Manèges de la mer. Paris, 1964; Mascaret ou le Livre de la mer et de la mort. Paris, 1966; Fusillez-moi. Paris, 1970; Enso­leillé vif, 50 paroles et une parabase. Pa­ris, 1976; Africaines du temps jadis. Paris, 1976; Désert-archipel. Paris, 1983; Soweto, Le cap de désespérance. Paris, 1985; Man­déla mort et vif. Paris, 1987; Toi lami­naire: italiques pour Aimé Césaire. Rose-Hill, 1990; De sable et de cendre. Luxem­bourg, 1996; Elle & île, poèmes d’une même passion. Paris, 2002; Brûler à vivre / Brûler à survivre. Sarcelles, 2004; 50 quatrains pour narguer la mort. Paris, 2006; укр. перекл. – [Вірші] // Поезія Африки. К., 1983; Вірші для Тараса // ЛУ. 1989, 18 трав.

Літ.: J. Sopova. Edouard J. Maunick: biobibliographie analytique (1953–1990). Paris, 1992.

Статтю оновлено: 2019