Монофаги, олігофаги та поліфаги

МОНО-, ОЛІГО- ТА ПОЛІФА́ГИ (від моно..., оліго..., полі... і φάγος — пожирач) — асоці­йовані організми, що в жит­тєвому циклі тісно повʼязані з іншими істотами й живляться ними. Їх роз­різняють за способом живле­н­ня (трофікою) та спеціалізацією за таксонами живил. організмів, яких вони використовують як харч. субстрат (філогенет. спеціалізація). За харч. спеціалізацією виділяють: монофаги (М.), які асоці­йовані з живил. організмами в межах роду або одного виду; серед М. найчастіше поширені біо­трофи; олігофаги (О.), які спеціалізуються у межах родин організмів-господарів; поліфаги (П.), що живляться за рахунок організмів, які таксономічно приналежні до багатьох родин, порядків і класів; серед П. найбільш поширені некротрофи.

М. харчуються практично тільки одним типом субстрату (напр., листками одного виду рослин, лише одним видом тварин). Такий вид живле­н­ня називають монофагією, що є край. ступенем спеціалізації в асоці­йов. організмів. М. поширені серед пред­ставників царства грибів (від­діли мікроспоридії, аскомікота, базидіомікота), хроміст (від­діл оомікота) та царства тварин (різних типів червів, молюсків, членистоногих класу комах); найчастіше М. трапляються серед паразитич. організмів із високим ступенем спеціалізації. Монофагія ві­дома і серед хребет. тварин — пред­ставників класів птахів і ссавців, особливо у фітофагів, які використовують у харчуван­ні певні види рослин (колібрі — рослини з певною будовою квітки, пальмовий гриф — олійну пальму, коала — евкаліпт, панда — бамбук). М. серед тварин поділяють на актив. шукачів спеціалізов. харчува­н­ня, якому надають пере­вагу, або пасив. шукачів, що живляться малоцін. й легкодо­ступ. їжею. Вибірковість у харчуван­ні, особливості живле­н­ня є лімітуючими факторами в роз­по­всюджен­ні М., напр., багатьох метеликів у Колумбії чи Німеч­чині. Певна обмеженість у роз­по­всюджен­ні об­умовлена найбільш тривкими трофіч. звʼязками у М. серед усіх організмів та їх найбільшою пред­ставленістю саме у стійких екосистемах. Транс­формація та зникне­н­ня рослин. угруповань, типів фітоценозів найчастіше призводить до елімінації в такій місцевості видів асоці­йов. організмів, що є М. Роз­різняють М. 1-го ступеня (живляться лише одним видом організмів), 2-го (асоці­йовані лише із деякими видами одного роду організмів-господарів) і 3-го (спеціалізовані до всіх видів одного роду організмів-господарів). О. харчуються тільки пред­ставниками однієї родини живил. організмів або небагатьох видів субстратів, що близькі за своїм складом. Іноді цим терміном називають організми, які використовують у харчуван­ні види одного ве­ликого роду. Еволюція в напрямі олігофагії повʼязана швидше із симпатрич. видо­утворе­н­ням, яке найчастіше об­умовлене малими роз­мірами й низькою міграцій. здатністю більшості О., а також від­окремленістю їхніх екол. ніш, стійкістю трофіч. звʼяз­ків та багатством живил. субстрату. О. найбільш поширені серед сумчастих грибів (від­діл аскомікота), що є гемібіо­трофами, а також серед членистоногих, молюсків і хребет. тварин. Прикладами видів, що харчуються організмами певної таксономіч. групи, є фітопатоген­ні сумчасті гриби виду Septoria urticae (спеціалізується на рослинах родини кропивних); членистоногі класу комах — цикадки роду Handianus (кожен вид має харч. спеціалізацію до пред­ставників певної родини рослин); капустяний метелик (споживає тільки рослини родини капустяних). Серед хребетних ві­домі оліготрофією амур чорний з променеперих риб, що живиться майже виключно певними молюсками, птахи роду змієїди — майже винятково зміями, шуліка-слимакоїд — прісновод. равликами. Вважають, що О. серед тварин більш роз­по­всюджені у тропіках, ніж у помір. поясі.

Поживою для П. є багато субстратів рослин. і тварин. походже­н­ня, проте П. не всеїдні. Близький до П. термін «поліфагія» має кілька значень: 1) явище поліфагії, тобто викори­ста­н­ня в живлен­ні різноманіт. субстратів, повʼязане з певною фізіол., біо­хім., а також анатом. будовою П.; 2) іноді під цим терміном у пред­ставників хребет. тварин роз­глядають поруше­н­ня харч. поведінки, що характеризується під­вищеним апетитом та жадобою до їжі, часто при нерв. роз­ладах. Найчастіше П. трапляються у збіднених за видовим складом екосистемах, коли поліфагія забезпечує вижива­н­ня видів у помір. і високих широтах, при знач. коливан­ні чисельності видів-господарів. П. поширені серед пред­ставників бага­тьох царств орган. світу й часто трапляються в природі. Поліфагія притаман­на са­протроф. грибам різних від­ділів; багатьом фітотроф. пред­ставникам класу комах (пере­літна сарана Locusta migratoria, пустельна сарана Schis­­tocerca gregaria, лучний метелик Loxostege sticticalis), для яких вона є еволюц. адаптацією та свідче­н­ням філогенет. лабільності; мурахам Formica rufa (комахи), що за типом живле­н­ня є прибиральниками, які харчуються не тільки медяною росою попелиці, але й членистоногими класів павукоподібних і комах; тарганам (комахи); пред­ставникам класів земноводних (жаби) і плазунів (ящірки). Для П. із царства тварин характерний значно ширший склад травних ферментів та менш ефективне викори­ста­н­ня окремих видів харч. субстратів. Проте П., напр., птахи (канюки і шуліки), ссавці (бурий ведмідь, єноти, ко­йоти, білохвостий олень), здатні виживати за будь-яких природ. умов, використовуючи різні харч. ресурси.

У різні періоди уявле­н­ня про моно- або поліфагію того чи ін. виду змінювалися. Так, у мікології спочатку вважали, що багато видів грибів є П., проте більш ґрунт. дослідж. продемонстрували, що облігатні фітопатоген­ні гриби (борошнисторосяні, іржасті, сажкові), біо­трофи, найчастіше є М. зі спеціалізацією до певних видів (і навіть сортів) рослин. Здатність асоці­йов. організмів до моно-, оліго- чи поліфагії використовують під час роз­робле­н­ня біол. методів боротьби зі шкідниками.

Завантажити статтю