Моно-, оліго- та поліфаги | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Моно-, оліго- та поліфаги


Моно-, оліго- та поліфаги

МОНО-, ОЛІГО- ТА ПОЛІФА́ГИ (від моно..., оліго..., полі... і φάγος – пожирач) – асоційовані організми, що в життєвому циклі тісно пов’язані з іншими істотами й живляться ними. Їх розрізняють за способом живлення (трофікою) та спеціалізацією за таксонами живил. організмів, яких вони використовують як харч. субстрат (філогенет. спеціалізація). За харч. спеціалізацією виділяють: монофаги (М.), які асоційовані з живил. організмами в межах роду або одного виду; серед М. найчастіше поширені біотрофи; олігофаги (О.), які спеціалізуються у межах родин організмів-господарів; поліфаги (П.), що живляться за рахунок організмів, які таксономічно приналежні до багатьох родин, порядків і класів; серед П. найбільш поширені некротрофи. М. харчуються практично тільки одним типом субстрату (напр., листками одного виду рослин, лише одним видом тварин). Такий вид живлення називають монофагією, що є край. ступенем спеціалізації в асоційов. організмів. М. поширені серед представників царства грибів (відділи мікроспоридії, аскомікота, базидіомікота), хроміст (відділ оомікота) та царства тварин (різних типів червів, молюсків, членистоногих класу комах); найчастіше М. трапляються серед паразитич. організмів із високим ступенем спеціалізації. Монофагія відома і серед хребет. тварин – представників класів птахів і ссавців, особливо у фітофагів, які використовують у харчуванні певні види рослин (колібрі – рослини з певною будовою квітки, пальмовий гриф – олійну пальму, коала – евкаліпт, панда – бамбук). М. серед тварин поділяють на актив. шукачів спеціалізов. харчування, якому надають перевагу, або пасив. шукачів, що живляться малоцін. й легкодоступ. їжею. Вибірковість у харчуванні, особливості живлення є лімітуючими факторами в розповсюдженні М., напр., багатьох метеликів у Колумбії чи Німеччині. Певна обмеженість у розповсюдженні обумовлена найбільш тривкими трофіч. зв’язками у М. серед усіх організмів та їх найбільшою представленістю саме у стійких екосистемах. Трансформація та зникнення рослин. угруповань, типів фітоценозів найчастіше призводить до елімінації в такій місцевості видів асоційов. організмів, що є М. Розрізняють М. 1-го ступ. (живляться лише одним видом організмів), 2-го (асоційовані лише із деякими видами одного роду організмів-господарів) і 3-го (спеціалізовані до всіх видів одного роду організмів-господарів). О. харчуються тільки представниками однієї родини живил. організмів або небагатьох видів субстратів, що близькі за своїм складом. Іноді цим терміном називають організми, які використовують у харчуванні види одного ве­ликого роду. Еволюція в напрямі олігофагії пов’язана швидше із симпатрич. видоутворенням, яке найчастіше обумовлене малими розмірами й низькою міграцій. здатністю більшості О., а також відокремленістю їхніх екол. ніш, стійкістю трофіч. зв’яз­ків та багатством живил. субстрату. О. найбільш поширені серед сумчастих грибів (відділ аскомікота), що є гемібіотрофами, а також серед членистоногих, молюсків і хребет. тварин. Прикладами видів, що харчуються організмами певної таксономіч. групи, є фітопатогенні сумчасті гриби виду Septoria urticae (спеціалізується на рослинах родини кропивних); членистоногі класу комах – цикадки роду Handianus (кожен вид має харч. спеціалізацію до представників певної родини рослин); капустяний метелик (споживає тільки рослини родини капустяних). Серед хребетних відомі оліготрофією амур чорний з променеперих риб, що живиться майже виключно певними молюсками, птахи роду змієїди – майже винятково зміями, шуліка-слимакоїд – прісновод. равликами. Вважають, що О. серед тварин більш розповсюджені у тропіках, ніж у помір. поясі. Поживою для П. є багато субстратів рослин. і тварин. походження, проте П. не всеїдні. Близький до П. термін «поліфагія» має кілька значень: 1) явище поліфагії, тобто використання в живленні різноманіт. субстратів, пов’язане з певною фізіол., біохім., а також анатом. будовою П.; 2) іноді під цим терміном у представників хребет. тварин розглядають порушення харч. поведінки, що характеризується підвищеним апетитом та жадобою до їжі, часто при нерв. розладах. Найчастіше П. трапляються у збіднених за видовим складом екосистемах, коли поліфагія забезпечує виживання видів у помір. і високих широтах, при знач. коливанні чисельності видів-господарів. П. поширені серед представників бага­тьох царств орган. світу й часто трапляються в природі. Поліфагія притаманна сапротроф. грибам різних відділів; багатьом фітотроф. представникам класу комах (перелітна сарана Locusta migratoria, пустельна сарана Schis­­tocerca gregaria, лучний метелик Loxostege sticticalis), для яких вона є еволюц. адаптацією та свідченням філогенет. лабільності; мурахам Formica rufa (комахи), що за типом живлення є прибиральниками, які харчуються не тільки медяною росою попелиці, але й членистоногими класів павукоподібних і комах; тарганам (комахи); представникам класів земноводних (жаби) і плазунів (ящірки). Для П. із царства тварин характерний значно ширший склад травних ферментів та менш ефективне використання окремих видів харч. субстратів. Проте П., напр., птахи (канюки і шуліки), ссавці (бурий ведмідь, єноти, койоти, білохвостий олень), здатні виживати за будь-яких природ. умов, використовуючи різні харч. ресурси. У різні періоди уявлення про моно- або поліфагію того чи ін. виду змінювалися. Так, у мікології спочатку вважали, що багато видів грибів є П., проте більш ґрунт. дослідж. продемонстрували, що облігатні фітопатогенні гриби (борошнисторосяні, іржасті, сажкові), біотрофи, найчастіше є М. зі спеціалізацією до певних видів (і навіть сортів) рослин. Здатність асоційов. організмів до моно-, оліго- чи поліфагії використовують під час розроблення біол. методів боротьби зі шкідниками.

Літ.: J. N. Thomson. The evolution of diet breadth: Monophagy and polyphagy in swallowtail butterflies // J. of Evolutionary Biology. 1998. Vol. 11; Дьяков Ю. Т., Озе­рецковская О. Л. и др. Общая и молекулярная фитопатология. Москва, 2001; M. S. Singer. Evolutionary Ecology of Poly­phagy // Specialization, Speciation and Radiation: The Evolutionary Biology of Her­bivorous Insects. Chapter 3. California, 2008; Емельянов А. Ф. Эволюция на­­земной биоты в свете биогеографии // Рус. орнитол. журн. 2015. Т. 24, вып. 1192.

Статтю оновлено: 2019