Монодрама | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Монодрама


Монодрама

МОНОДРА́МА (від моно... і драма) – музично-сценічний твір, що виконується одним солістом або драматичним актором у супроводі оркестру за участі хору та іноді балету. Походить від театру доесхілів. доби (Феспід, Фрініх), де один актор зображав різних персонажів, змінюючи маски й костюми. Худож. принцип М. полягає у сповіді-монолозі її героя. У М. здебільшого бере участь один персонаж, якщо є інші, то вони до актив. розвитку драм. подій не залучені. У зх.-європ. музиці М. як жанр сформувався у серед. 18 ст. («Піґмаліон» Ж.-Ж. Руссо, 1770); подальший розвиток відбувався шляхом зближення з оперою. Композиція М. – багатоасоціат. структура, що будується на актив. використанні системи смисл. і муз. лейтмотивів. У 18–19 ст. назву «М.» використовували щодо деяких взірців жанру мелодрами, засн. на мелодекламації з оркестр. супроводом. Серед зразків М. – «Леліо, або Повернення до життя» Г. Берліоза (1831), «Чекання» А. Шенберґа (1909), «Людський голос» Ф. Пуленка (1958), «Записки божевільного» Ю. Буцка (1965). В укр. музиці М. репрезентують «Листи кохання» (за новелою «Ніжність» А. Барбюса, 1971) В. Губаренка, кантата-М. для сопрано й камер. ансамблю «Одкровення Сафо» В. Губи (1978) та М. для читця з ансамблем духових інструментів «Орестея» (за трагедіями Есхіла, 1996) О. Козаренка.

Літ.: G. Weisstein. Die kleinen drama­tischen Künste // Spemanns Goldenes Buch des Theaters. Berlin; Stuttgart, 1902; Neue Ausgburg; Berlin, 1912; Евреи­новъ Н. Введеніе въ монодраму. С.-Петербургъ, 1909; Каменскій В. Книга о Евреиновѣ. Петроградъ, 1917; Тимошенко С. Искусство кино и монтаж фильма. Ленинград, 1926; H. Schauer. Monodrama // Reallexikon der deutschen Literatur­ges­chichte. Bd. 1–2. Berlin, 1926–28.

Статтю оновлено: 2019