>
МОНОМЕ́Р
(від моно... та грец. μέρος – частина) – низькомолекулярна сполука, здатна вступати в реакцію щонайменше з двома іншими молекулами мономерів, утворюючи великі ланцюгові макромолекули – полімери або олігомери. М. також називають повторювані ланки (структурні одиниці) полімер. ланцюга. Під час реакції взаємодії (полімеризації) М. одного виду утворюються гомополімери, а під час взаємодії різних М. формуються кополімери (співполімери). Здатність до полімеризації забезпечується наявністю в будові М. подвій. зв’язків (ланцюг. полімеризація), циклів, що містять від 3-х до 7-ми атомів, чи актив. функціонал. груп – амінних, гідроксил., карбоксил. (конденсац. полімеризація, або поліконденсація). За механізмом ланцюг. полімеризації утворюються вінілові полімери та поліакрилати, внаслідок поліконденсації – поліепоксиди, полілактони й полілактами, поліуретани тощо. Характер. рисою М. є поліфункціональність. М. з двома актив. групами називають біфункціональними (послідовно приєднуються один до одного й формують довгі гнучкі ланцюги), з трьома й більше актив. групами – три- чи поліфункціональними (під час їхньої полімеризації утворюються розгалужені ланцюги – тривимірні полімери, зшиті полімерні сітки). Іноді функціональність М. залежить від умов перебігу реакції полімеризації.
Хімія М. і полімерів як самост. наука почала розвиватися в 1930-х рр. Її осн. поняття склалися завдяки дослідж. нім. хіміка Г. Штаудінґера, амер. вчених Г.-Ф. Марка та П.-Д. Флорі, рад. фізико-хіміка укр. походження В. Каргіна. Найвагоміший внесок у розвиток технології М. і полімерів зробили амер. хіміки Л. Г. Бакеланд та В.-Г. Карозерс, нім. науковець К.-В. Ціґлер, італ. хімік-органік Дж. Натта; втіленням їхніх розробок є світ. мережа багатотоннаж. вироб-ва найпоширеніших полімер. матеріалів.
В Україні існують кілька наук. центрів, що здійснюють фундам. і приклад. дослідж. М. і полімерів. 1963 на хім. ф-ті Київ. ун-ту засн. каф. хімії мономерів та полімерів, професор. колектив якої (В. Починок, В. Сиромятников, Ю. Гетьманчук, О. Колендо, І. Савченко, Т. Желтоножська) має унікал. досвід створення реєструвал. середовищ для везикуляр., термопласт. і фототермопласт. запису інформації, голографії та електронографії. Розроблення наук. засад створення нових світлочутливих М., що стали основою полімер. матеріалів для безсріб. способів запису інформації, відзначено Держ. преміями України 1970 і 1996. У 1958 в Києві створ. Ін-т хімії полімерів і мономерів (нині Хімії високомолекулярних сполук Інститут НАНУ), де працювали такі відомі вчені, як Ю. Спірін, Ю. Ліпатов, Ю. Керча, Є. Лебедєв, В. Привалко. Важл. етапом розвитку наук. школи реакційноздат. олігомерів стали дослідж. під кер-вом В. Грищенка, відзначені Держ. премією України 1996. Сучас. напрям формування олігомер. сполук різної молекуляр. арх-ри розробляє група науковців, яку очолює В. Шевченко. Перші в світі пероксидні М. та їх кополімери синтезовано в Україні наук. колективом Нац. ун-ту «Львів. політехніка» під кер-вом Т. Юрженка. Знач. кроком у розвитку цієї наук. школи стало створення нових пероксид. М. та класу поліреакційноздат. олігомерів на їхній основі (кер. С. Воронов), що стали відомі як гетерофункціонал. олігопероксиди. Синтез деяких пероксид. М. реалізовано в пром. масштабах, а в останні роки синтезовано низку нових пероксид. М. За роки свого існування хімія М. і полімерів розвинулася й зазнала суттєвих змін. З’явилися нові проблеми, на вирішення яких нині спрямовано творчі зусилля науковців усього світу. Наразі найактуальнішим завданням хіміків є пошук способів забезпечення біодеградабельності полімерів. Це питання можна вирішити, зокрема, залученням до їхнього синтезу нових М. У відділі модифікації полімерів Ін-ту хімії високомолекуляр. сполук НАНУ (кер. С. Рябов) розроблено реакційноздатні мономерні сполуки на основі природновідновлюв. сировини – функціоналізов. циклодекстрини, що дає змогу створювати полімерні матриці-носії для інкапсуляції біологічно актив. речовин та лікар. препаратів, фотокаталіт. системи для очищення води від орган. забруднювачів, промоутери для біфазного органометал. каталізу, комплекси включення з ефектив. антимікроб. дією тощо. Матеріали, отримані полімеризацією природ. М., відповідають усім вимогам сьогодення завдяки задовільним фіз.-мех. характеристикам, високій здатності до біорозкладання, лояльності до живих організмів.
Літ.: Спирин Ю. Л. Реакции полимеризации. К., 1977; Грищенко В. К., Маслюк А. Ф., Гудзера С. С. Жидкие фотополимеризующиеся композиции. К., 1985; Опейда Й. О., Швайка О. П. Глосарій термінів з хімії. Д., 2008; Гетьманчук Ю. П., Братичак М. М. Хімія високомолекулярних сполук. Л., 2008; Воронов С. А., Варваренко С. М. Пероксидовмісні макромолекули на межі розділу фаз. Л., 2011; O. Radchenko, S. Sinelnikov, O. Moskalenko, S. Riabov. Nanocomposites based on titanium dioxide, modified by β-cyclodextrin containing copolymers // J. Appl. Polym. Sci. 2018. Vol. 135; L. Orel, L. Kobrina, S. Sinelnikov, V. Boikо, V. Demchenko, S. Riabov. β-Cyclodextrin-containing pseudorotaxanes as building blocks for cross-linked polymers // J. of Inclusion Phenomena and Macrocyclic Chemistry. 2018. № 9.
С. В. Рябов, Л. А. Гончаренко
Покликання на статтю
С. В. Рябов, Л. А. Гончаренко
. Мономер // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2019. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=69185 (дата звернення: 12.04.2021)