Кінний спорт - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кінний спорт

КІ́ННИЙ СПОРТ – вид спорту. Класич. олімп. кінними дисциплінами є: виїздка – вища школа верхової їзди; виступ у манежі розміром 20 × 60 м тандему вершник–кінь з метою демонстрації здібностей та краси руху коня, який виконує різноманітні вправи за командами вершника; подолання перешкод (конкур) – змагання, що показують енергійність, спортивні навички, швидкісні якості коня та підкорення діям вершника під час долання низки перешкод на конкур. полі (площею бл. 4000 м² під відкритим небом та 1200 м² – у закритому приміщенні); триборство – технічно та фізично найскладніший вид К. с., що включає манежну їзду, польові випробування (крос по пересіченій місцевості з подоланням низки бар’єрів) та конкур, які проводять один або три дні на одному коні. До неолімп. видів К. с. належать: скачки – змагання осідланих коней верхових порід на швидкість (вершника, який професійно займається скаковими випробуваннями, називають жокеєм); біга – змагання на швидкість коней рисистих порід, запряжених у бігові качалки – спец. двоколісні екіпажі (випробування коней рисистих порід у качалці здійснює наїзник), та дистанційні кінні пробіги – виявлення здатності вершника та коня долати дистанції різної довжини на різних типах ландшафту за мінімально короткий час.

К. с. започатковано на 2-х Олімп. іграх 1900 у Парижі, у сучас. вигляді його включено до програми 5-ї Олімпіади 1912 у Стокгольмі. Серед кращих конкуристів Рос. імперії, які вперше взяли участь у міжнар. кінноспорт. змаганнях та Олімп. іграх, – Д. фон Ексе, Д. Іваненко, М. Плешков та О. Родзянко. У СРСР від 1925 систематично проводили всеармій., від 1938 – всесоюзні кінноспорт. змагання. У довоєнні та післявоєнні роки у змаганнях із К. с. брали участь переважно військовослужбовці, які проходили службу в кінноті і отримували спорт. підготовку у військ. частинах. Саме рад. кавалерія дала таких знавців верхової їзди, як Г. Анастасьєв, А. Жагоров, М. Шеленков, М. Сітько. Історія цивіл. К. с. розпочалася у 1950-х рр., після розформування кінноти як роду військ. 1952 СРСР прийнято до складу Міжнар. федерації К. с. (FEI, засн. 1921) і того ж року рад. вершники взяли участь у 15-х Олімп. іграх у Гельсинкі. 1956 К. с. включено до програми Спартакіад народів СРСР. 1960 С. Філатов на коні Абсент здобув золото на 17-х Олімп. іграх у Римі. Наступ. володарями олімп. нагород стали О. Петушкова, І. Каліта та І. Кизимов. Зародження К. с. в Україні безпосередньо пов’язане з іменами В. Біденка, І. Ломова, П. Скляра, О. Сахновської, В. Строганової, М. і Т. Фролових. У 1960-х рр. укр. спортсмени вдало виступали на змаганнях укр. і центр. рад спорт. т-в «Колгоспник» (від 1969 – «Колос») і «Динамо», Спартакіадах народів СРСР та чемпіонатах СРСР. У 1974–96 К. с. в Україні очолював Г. Риндич, який як гол. тренер України та тренер збір. команди СРСР зробив знач. внесок в орг-цію цього виду спорту в республіці. Для підготовки спортсменів високого класу йому вдалося об’єднати зусилля провід. тренерів і фахівців: Б. й І. Мурашових, О. Ковшова, Л. Китаєвої – у виїздці; В. Ковби, В. Сороки, А. Завістовського, С. Федька – у триборстві; О. Зозулі, В. Дур-кота, В. Погановського – в подоланні перешкод, а також В. Геруна, А. Калюжного, В. Нероденка, С. Захарова – в спорт. ветеринарії. Завдяки їм на зміну старшому поколінню відомих спортсменів-кіннотників Ю. Зябрева, В. Лисицина, В. Дуркота, І. Семенова, Ю. Соскова (усі – подолання перешкод), А. Пахомової, І. Мурашової, Н. Смірнової (усі – виїздка), В. Ковби, Ю. Пахомова, В. Сороки, Л. Білоруса (усі – триборство) прийшли В. і Д. Вощакіни, М. Коропатник, С. Жогов, Г. Мартиненко, В. Губанов, В. Гладкий, В. Коновалов (усі – подолання перешкод), В. Місевич, О. Климко, О. Сірож, І. Жураковська, Ю. Ковшов, О. Триус, А. Бочаров, Н. Корх, О. Біла, В. Шиян (усі – виїздка), С. Федько, А. Бурий, В. Шапар, І. Телуха, А. Сенін, А. Лапигін, А. Шкіптань, М. Настенко, В. Коновалов (усі – триборство). В Україні проводили великомасштабні всесоюзні (Спартакіади народів СРСР, молодіжні ігри, чемпіонати СРСР) та міжнар. (чемпіонати Європи з триборства – 1973, з виїздки – 1975) змагання, які сприяли розвитку та популяризації К. с. Щорічно організовували наук.-практ. конф. з питань підготовки спортсменів та коней до змагань. Усе це сприяло успішному виступу укр. кіннотників на 20-х Олімп. іграх 1980 у Москві (В. Погановський і В. Місевич стали олімп. чемпіонами), Всесвіт. кінних іграх «Дружба–84» (переможці – В. Погановський, О. Сірож та Ю. Ковшов) та чемпіонаті Європи 1991 (О. Климко, І. Жураковська, Ю. Ковшов – срібні призери). З успіхом виступали укр. спортсмени на етапах Кубка світу в особ. та команд. заліках (серед переможців та призерів – В. Погановський, В. Вощакін, Г. Мартиненко, В. Губанов, О. Климко, Ю. Ковшов). Двічі збірна команда України ставала переможницею Спартакіади народів СРСР (1983; 1992). Тривалий час основу збір. команди СРСР із К. с. складали укр. спортсмени. Однак після 1991 значно скоротилося фінансування укр. К. с., з країни почали виїжджати провідні спортсмени, відійшло краще спорт. поголів’я коней. І лише з часом було підготовлено молоде покоління коней, здатних змагатися на міжнар. рівні. У виїздці на етапах Кубка світу в Польщі, Україні, РФ, Чехії (2001–07) представляв своїх вихованців Ю. Ковшов. Серед спортсменів, які виїхали за кордон, але продовжують виступати за Україну, – О. Климко, І. Цидренкова, М. Настенко, Д. Вощакін. Нині на чемпіонатах та Кубку України показують майстерність у подоланні перешкод В. Вощакін, В. Губанов, В. Биков. У триборстві нормативи м. сп. міжнар. кл. виконали П. Плекан, С. Черних. Вдало виступають А. Лапигін, А. Стемпковський, Олег й Олександр Ковшови. З молодим поколінням працюють тренери А. Сумцов, Т. Ваврищук, Ю. та В. Ковшови, В. Погановський, В. Копилов, О. Луганський, І. Рудий та ін. Серед дорослих вершників у виїздці переможцем і призером багатьох міжнар. змагань (етапи Кубка світу, Кубок Президента РФ) стала С. Кисельова. Вперше за роки незалежності України К. Писаренко, В. Макаренко, А. Рудий взяли участь у чемпіонаті Європи з подолання перешкод серед юнаків. Тричі на таких змаганнях виступали А. Данилова та С. Винниченко, у виїздці 2012 уперше – В. Русанович. 2011–12 у подоланні перешкод на чемпіонаті Європи дебютувала укр. дитяча збірна команда. Здобувши декілька перемог 2011 та 2012 на етапах Кубка Націй в Промоушен-Лізі, укр. команда конкуристів під кер-вом О. Онищенка виборола право виступати наступ. року в Топ-Лізі. На 30-х Олімп. іграх 2012 у Лондоні збірну команду України представляли шість пар вершник–кінь: К. Ріветті – Темпл Род, О. Онищенко – Комте, В. Нагель – Ніак, К. Оффель – Вівант та запас. учасник – О. Красюк – Калігула (усі – конкур), С. Кисельова – Париж (виїздка). Кращий результат в особ. заліку (12-е м. – найвищий за роки незалежності України) показав К. Ріветті.

Розвиток К. с. координує Федерація К. с. України (засн. 1991; президент – О. Онищенко), яка 2009 отримала статус національної. Її чл. є 16 обл. федерацій, серед яких провідне місце посідають Федерації К. с. Дніпроп. обл. (президент – А. Мілованов) та Київщини (президент – В. Присяжнюк). Цей вид спорту культивують спорт. т-ва «Динамо», «Колос», «Україна», «Буревісник». Підготовку спортсменів-кіннотників здійснюють 26 спорт. шкіл: Київ. комплексна ДЮСШ «Динамо», Микол. комплексна ДЮСШ та обласна школа вищої спорт. майстерності, СДЮШОР з К. с. Дніпроп. міськдержадміністрації, Луган. ДЮСШ, Львів. ДЮСШ «Буревісник» та ін.

Система змагань із К. с. в Україні складається з офіц. чемпіонатів і Кубка України та низки змагань, що проводять Федерація К. с. України та її обл. осередки, окремі кінноспорт. бази, клуби, школи. Під егідою Міжнар. федерації К. с. в країні відновлено проведення низки міжнар. змагань, зокрема 1999 Львів уперше прийняв етап Кубка світу з подолання перешкод (відбувався тут до 1996 та 2002–04); від 2009 – змагання рангу SCI 1–4 «Donbass Tour». Найзначнішою подією за роки незалежності України стало проведення 2012 на базі кінноспорт. комплексу «ДонбасЕквіцентр» (Донецьк, власник – Ю. Чертков) найвищого в світі за рангом п’ятизіркового турніру з подолання перешкод, який зібрав найкращих кіннотників із 16-ти країн. 2002 укр. триборці вперше після чемпіонату Європи 1973 в Києві приймали спортсменів різних країн. Після вдало проведеного 2004 виїздк. турніру пам’яті О. Н. Ковшова створ. фонд його імені, що започаткував серію міжнар. змагань під назвою «Kyiv Dressadge Tour», які проходили в Україні протягом 4-х р. на тер. сервіс. селекційно-технол. центру «Конепром» (Київ) та кінноспорт. комплексу «Магнат» (с. Чубинське Бориспіл. р-ну Київ. обл.). 2011 аналог. серію під назвою «Vian Tour» організувала фірма «Vian Group». Розвиткові К. с. в Україні сприяють приватні кінноспорт. клуби, які є не лише центрами орг-ції дозвілля насел., а й культивують певні види К. с., виховують кінське поголів’я, а також надають свою тер. для проведення змагань різного рівня. Найвідоміші – кінноспорт. комплекси «Parade Allure» (м. Жашків Черкас. обл.) та «ДонбасЕквіцентр». В Одес. обл. працюють кінноспорт. комплекси «Ескадрон», «Богнатово», в Луган. – «Продан і коні». Розгалужену мережу клубів має Київ та Київ. обл., зокрема «Магнат», «Заміський клуб верхової їзди “Конюшня Бутенко”», «Болівар», «Спорт-Еліт».

Спорт. поголів’я коней вирощують на племін. конефермах та кінних з-дах (див. Конярство). Найпотужніші з них – Жашків. кінний з-д, «Мілленіум» в Донец. та Петриків. племін. кінний з-д у Дніпроп. обл. Безпрецедент. стала перемога наприкінці 2012 вихованця остан. Креспо-PKZ (до кличок коней цього з-ду додають офіційно визнану торгову марку – PKZ) у нац. чемпіонаті Німеччини (вперше за 50-річну історію проведення таких змагань).

Події у різних видах К. с., ветеринарії, конярстві в незалеж. Україні висвітлювали г. «Конный бизнес» та ж. «Коні», «В седле», «Horse owner», «Equisvit» та «Horses Ukraine». Остан., засн. 2005, після великої перерви відновив свою діяльність 2011 на базі Петриків. кінного з-ду (гол. ред. – міжнар. суддя В. Кириченко) і нині є єдиним кінним журналом в Україні.

Літ.: Иванов М. С. Возникновение и развитие конного спорта. Москва, 1960; Громова Н. Г. Лошади и моя судьба. Москва, 2004; Мовсович Е. И., Кириченко В. В. Лошадь и всадник. Дн., 2006; Київський іподром. 1867–2007: Альм. К., 2008; Гопка Б. М., Судай В. Д., Скоцик В. Е. Нетрадиційне конярство: Навч. посіб. К., 2008; Нероденко В. В. Психология конного спорта. К., 2009; Його ж. Конкурная подготовка всадника и лошади в конном спорте. К., 2009; Женщины – легенды советского конного спорта // Horses Ukraine. 2011. № 2; Они воевали, выступали, строили, тренировали // Там само. № 3.

В. В. Кириченко

Стаття оновлена: 2013