Монументальний живопис | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Монументальний живопис


Монументальний живопис

МОНУМЕНТА́ЛЬНИЙ ЖИВО́ПИС – вид образотворчого мистецтва, твори якого призначені для розміщення на архітектурних спорудах, проте є самостійними за своїми образно-художніми рішеннями. Ін. назва – стінопис. М. ж. використовують в арх-рі різного функціонал. призначення (реліг., громад. та приват. будівлях). За змістом М. ж. може мати культовий, ідеол., політ. або суто декор., естет. характер, зазвичай, ілюструючи функціонал. призначення будівлі чи архіт. середовища. М. ж. розміщують в екстер’єрі та інтер’єрі споруд, усередині та зовні стаціонар. архіт. форм, на стінах, підлозі, стелі, вікнах. В арх-рі він виконує змістові та декор. функції, розрахов. на сприйняття з різних (часто віддалених) відстаней. Художні особливості М. ж.: виразність, лаконічність композиції та малюнка, різноманіття простор. побудов, значні кольор. маси, співмірність архіт. простору та врахування точок сприйняття. Твори М. ж. створюють у різних техніках: вітраж, мозаїка, розпис, сграфіто, фреска та ін. Див. також Мурал. Як один із найдавніших видів образотворчості М. ж. відомий з палеоліту, пам’ятки знайдені майже на всіх континентах (розписи в печерах Альтаміра, Ляско, Ля Мадлен у Сахарі); набув поширення в Стародав. Єгипті, Месопотамії, у Давній Греції (відомо за писем. джерелами) та Римі (мозаїки Помпеї), арх-рі Крито-Мікен. царства; велику роль відіграв у мист-ві Візантії. Особливого розвитку в європ. мист-ві Середньовіччя досягнув вітраж. Видатні твори М. ж. належать італ. Ренесансу (фрески Джотто, Рафаеля, розпис Секстин. капели Мікеланджело, «Тайна вечеря» Леонардо да Вінчі). Виразні ансамблі М. ж. створені в епохи Бароко, Рококо, Класицизму. Велику роль М. ж. відігравав в арх-рі стилю модерн. Новий етап розвитку М. ж. позначився в мист-ві 20 ст. У царині М. ж. працювали провідні майстри доби – М. Шагал, Ф. Леже, П. Пікассо та ін. Видат. явищем став М. ж. мексикан. художників 1920–40-х рр. Х.-К. Ороско, Д. Рівери, Х.-Д. Сікейроса та ін. Наприкінці 20 ст. з’явилися нові форми стінопису – графіті та стріт-арт, пов’язані із заг. демократизацією сусп.-культур. життя. Їх створюють як профес., так і непрофес. автори, часто виражаючи свою громад. позицію, зокрема протести. Серед художників – Ж.-М. Баскія, К. Хардінґ (обидва – США). В Україні давні пам’ятки М. ж. датують 4 ст. до н. е. – у спорудах Пн. Причорномор’я (розпис 1 ст. до н. е. гробниці Деметри, м. Керч, АР Крим). Свого розквіту на укр. землях М. ж. досягнув у часи Київ. Русі в оформленні християн. церков і князів. палаців. Особливість М. ж. київ. храмів – поєднання фрески та мозаїки (Софійський собор, 1037; Михайлів. Золотоверхий собор, поч. 12 ст.). Фресками були прикрашені церкви Чернігова, Києва, Галиц.-Волин. князівства 12–15 ст. Серед найбільш відомих – фрески Кирилівської церкви в Києві (12 ст.), Горян. ротонди (14 ст., Ужгород). До пам’яток 15 ст. належать частково збережені фрески церкви св. Онуфрія в с. Лаврів (нині Старосамбір. р-ну Львів. обл.), Вознесен. церкви у с. Лужани (нині Кіцман. р-ну Чернів. обл.). Яскравим етапом у М. ж. України стала епоха Бароко (кін. 16–18 ст.), серед пам’яток – розписи Троїц. надбрам. церкви Києво-Печер. лаври. Новий етап у розвитку М. ж. припав на кін. 19 ст. Важливою пам’яткою стали розписи Володимирського собору у Києві (автор проекту – історик мист-ва А. Прахов, художники В. Васнецов, М. Врубель, В. Котарбинський, М. Нестеров та ін.). Стиль модерн позначився на розписах і вітражах Вір­мен. собору у Львові (1908–27, художник Я.-Г. Розен). З утвердженням рад. влади (1918) створення М. ж. увійшло до програми монум. пропаганди, над реалізацією якої працювали провідні митці. Одним із найвиразніших явищ в укр. М. ж. стали твори художників майстерні М. Бойчука в Київ. худож. ін-ті (1920-і рр.; Т. Бойчук, О. Кравченко, С. Налепинська-Бойчук, О. Павленко, І. Падалка, М. Рокицький, Є. Сагайдачний, В. Седляр, М. Шехтман). У цій царині також працювали Л. Крамаренко, В. Кричевський, А. Петрицький. М. ж. у 1960–80-і рр. позначений різноманіттям використаних технік, матеріалів, стилістик, худож. засобів. У ВНЗах створ. майстерні М. ж., окреслено професію художника-монументаліста. Серед провід. митців – А. Гайдамака, В. Задорожний, Е. Котков, В. Ламах, І. Литовченко, В. Мельниченко, В. Пасивенко, В. Прядка, А. Рибачук.

Літ.: Холостенко Є. Монументальне мистецтво Радянської України. Х., 1932; Михайловский Б. В. Очерки древнерусской монументальной живописи от 2-й половины ХІV века до конца ХVІІІ в. Мос­ква; Ленинград, 1941; Лобановський Б. Мозаїка і фреска. К., 1966; Чубова А. П., Игнатов А. П. Античная живопись. Мос­ква, 1966; Древнерусская монументальная живопись ХІ–ХІІ вв. Москва; Ленинград, 1968; Данилова И. Е. Итальянская монументальная живопись. Раннее Возрождение. Москва, 1970; Миляева Л. С. Росписи Потелыча. Памятник украинской монументальной живописи ХVІІ века. Москва, 1971; Попова Л. І. Український радянський монументальний живопис. К., 1973; Валериус С. С. Монументальная живопись: Современные проблемы. Москва, 1979; Лазарев В. И. История византийской живописи. Москва, 1986; Жолтовський П. М. Монументальний живопис на Україні ХVІІ–ХVІІІ ст. К., 1988; Скляренко Г. Я. Художник и город. К., 1990; Михайло Бойчук та його школа монументального малярства. К., 2010; Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука: Тридцять сім імен. К., 2010; Соколюк Л. Михайло Бойчук та його школа. Х., 2014; Decommunized: Ukrainian Soviet Mosaics: Альбом. К., 2017.

Статтю оновлено: 2019