Мончаловський Йосип Андрійович | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Мончаловський Йосип Андрійович


Мончаловський  Йосип Андрійович

МОНЧАЛО́ВСЬКИЙ Йосип Андрійович (псевд. і крипт.: Осипов Андрей, Руслав-Музикант, М-й О. А., О. А. М.; 1858, с. Сушно, нині Радехів. р-ну Львів. обл. – 14. 11. 1906, Львів) – журналіст, публіцист, громадсь­кий діяч. Навч. у Львові – в г-зії, греко-катол. духов. семінарії, яку не закін., та на юрид. ф-ті ун-ту. У роки навч. у семінарії приєднався до москвофіл. «Общества им. Мих. Качковского», коштом якого видано першу кн. М. – нарис про Америку «Новый свѣтъ» (Л., 1880). Майже всі його вид. з’являлися у Львові накладом або цього «Общества...», або «Галицко-русской Матицы». М. збирав і публікував пісен. фольклор (1883 видав двома книжечками зб. «Пѣсни русскія»), писав «стихи», уклав 2 зб.-календарі «Общества...» (на 1885 і 1886 рр.). Працював ред. г. «Слово» (1886), сатир. ж. «Страхопудъ» (1886–1905) та його літ. додатку «Бесѣда» (1887–94, 1898), співроб. ін. мос­квофіл. видань. Опублікував поезію М. Шашкевича «Слово до чтителей руського языка» («Бе­сѣда», 1887, № 1), яку потлумачив у москвофіл. дусі. Войовничо виступав проти, за його словами, «доказательствъ мнимой отдѣльности малорусскаго язы­ка отъ общерусскаго». Назви «Україна» не визнавав, українців-патріотів осудливо йменував «українофілами». Поділяв «українофільство» на «благородне», або «чисте», «етногр.-літ.», яке уже виродилося (Т. Шевченко, П. Куліш, М. Костомаров), і на «хитре», «політичне», начебто «враждебное русскому народу», яке, вважав, започатк. у 1880-х рр. Трактат М. Міхновського «Самостійна Україна» викликав у нього злісну ст. «Мазепинцы», надрук. 1900 одночасно в часописі «Галичанинъ» та брошурі «Живые вопросы». Стверджував, що «малорос.» літ-ра – «ничто, или очень мало» порівняно з великорос. Особливо цю думку нав’язував у чи не найбільш ренегат. своїй праці «Литературное и политическое украинофильство» (відбиток із часопису «Галичанинъ», 1898). З метою «підірвати» культ Т. Шевченка в Україні М. апелював до духовенства, щоб Церква засудила його поему «Марія» за нібито її антирелігійність. Провокац. була вигадка М., що 1893 (тоді у Львові урочисто перепоховано М. Шашкевича) «галиц. українофіли» вирішили: родоначальник їхнього «українофільства» – не Т. Шевченко, оскільки він православний, а греко-католик М. Шашкевич (М. свого часу перейшов із католицизму в православ’я). Зухвалою мос­квофіл. тенденційністю сповнені й такі окремо видані праці М., як «Житье и дѣятельность Ивана Наумовича» (1899), «Петръ Великій въ Галицкой Руси» (1903), «Святая Русь» (1903; 1911), «Глав­ные основы русской народности» (1904), «Участіе малороссовъ въ общерусской литературѣ» (1904), ст. «Литературное движеніе и народное возрождѣніе Галицкой Руси въ 19-мъ столѣтіи» («Бесѣда», 1890, № 10–15, 18–24), «Разрушеніе украинофильскихъ иде­аловъ» (там само, 1895, № 9, 10), «Т. Г. Шевченко» (там само, 1897, № 5–6), «Значеніе Н. В. Гоголя въ русской литературѣ» («Га­­личанинъ», 1902, № 51–55), «Украинофильство Гоголя» («Научно-литературный сборникъ», 1904, т. 3) та ін. Погляди М. гостро критикували М. Драгоманов, І. Франко, О. Маковей. В останні роки життя М. уклав і видав «Краткую грамматику рускаго языка» (1902), зб. вибр. віршів рос. поетів «Родина» (1905). Похов. у Львові – спочатку окремо, а 1909 перепохов. як 14-й «спочивальник» у ним же ще за життя спорудж. гробниці для журналістів-публіцистів москвофіл. орієнтації.

Літ.: Франко І. Із історії москвофільського письменства в Галичині // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. Т. 31. К., 1981; Його ж. «Ідеї» та «ідеали» галицької мос­квофільської молодежі // Там само. Т. 45. К., 1986; Особисті архівні фонди [Львів. наук. б-ки ім. В. Стефаника]. Л., 1995; Передирій В. Мончаловський Йосип (Осип) Андрійович // Укр. журналістика в іменах. Л., 2000. Вип. 7; Вендланд А.-В. Русофіли Галичини: українські консерватори між Австрією та Росією, 1848–1915. Л., 2015.

Статтю оновлено: 2019