Моральний вибір | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Моральний вибір


Моральний вибір

МОРА́ЛЬНИЙ ВИ́БІР – волевиявлення суб’єкта на основі надання переваги певній системі морально-значущих цінностей; самостійно прийняте моральне рішення, що реалізується у цілісній лінії поведінки чи окремих вчинках. М. в. може стосуватися як морал. змісту конкрет. засобів досягнення певної заг. мети, так і самої мети; а також інструм. цінностей, що визначають граничні перспективи діяльності людини. Будь-який практ. вибір може набувати морал. значення тією мірою, якою він торкається інтересів ін. людей або заг. принципів життєставлення даної особистості. Оскільки вибір конкрет. шляхів дії і способів життєдіяльності неминуче постає у певному аспекті самоформування людини як морал. суб’єк­та, проблематика М. в. є невід’єм­ною від практ. ставлення до світу загалом. Необхідні передумови М. в.: 1) наявність альтернатив. варіантів вибору; при цьому важливою є не лише їхня множинність, а й реал. відсутність у люд. досвіді. Якщо творча інтелігенція орієнтує на долання меж наявної ситуації і прорив до нових обріїв буття, то М. в. вимагає адекват. входження в ситуацію і визначення у ній своєї позиції; йому притаманний пафос причетності; 2) свобода суб’єкта, який обирає, стосовно конкрет. предметів вибору, а також підстав, що цей вибір безпосередньо обумовлюють. У даному розумінні сама можливість М. в. на будь-якому рівні засвідчує основоположну свободу волі людини, а отже, її здатність і покликаність до вибору самої себе, що і є гранич. екзистенц. формою М. в. Проаналізов. данс. філософом С. К’єркеґором, а згодом франц. філософом Ж.-П. Сартром та ін. екзистенціалістами «вибір себе» поєднує утвердження особистіс. унікальності з визнан­ням ціліс. відповідальності «я» за всю повноту присутності у світі, сукупність стосунків і дій, які можуть бути інтерпретовані як конкретні вияви М. в. У сучас. комунікативній філософії та етиці гос­тро постала проблема поєднання М. в. із дискурсом стосовно його принцип. засад. Ще давньогрец. філософ Аристотель, вказуючи на те, що в практ. галузі все може бути «і так, і інакше», виводив звідси потребу в особл. чесноті практ. розсудливості, яка й визначає правил. рішення людини. У філос.-етич. думці 19–20 ст. волюнтарист. складова вибору тривалий час домінувала над рац.-комунікат. його осмисленням. Проте сама множинність несуміс. цінніс. засад, взірців поведінки, способів аргументації, одночасно представлених у досвіді та свідомості сучас. людини, динам. зміна нетрадиц. ситуацій, у яких належить приймати відповідал. рішення, – все це апелює не лише до вольової здатності М. в., але й до його рац.-дискурсив. культури, закоріненої у практиці спілкування, сумлінні й розсудливості представників конкрет. люд. спільнот.

Статтю оновлено: 2019