Моргилевський Іполит Владиславович | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Моргилевський Іполит Владиславович


Моргилевський Іполит Владиславович

МОРГИЛЕ́ВСЬКИЙ Іполит Владиславович (12. 09. 1889, с. Радовка, нині Оренбур. обл., РФ – 07. 12. 1942, Київ) – фахівець у галузі технології будівельних матеріалів, історик архітектури, мистецтвознавець, педагог. Проф. (1923). Чл.-кор. Академії арх-ри СРСР (1941). Закін. Тифліс. реал. уч-ще (нині Тбілісі; 1910), Київ. політех. ін-т (1918). Працював 1918–19 у Київ. буд. школі, був фахівцем з обміру й дослідж. пам’яток арх-ри та мист-ва Гол. упр. мист-в та нац. культури Мін-ва освіти Української Держави; від 1919 – зав. архіт.-кресляр. майстерні, від 1920 – зав. секції арх-ри Всеукр. ком-ту охорони пам’яток старовини і мист-ва; від 1920 – у ВУАН: від 1920 – дійс. чл. Ком-ту охорони пам’яток історії та мист-ва, 1922–24 – позаштат. н. с. Ін-ту філософії та відділу № 1, від 1924 – співроб. істор.-філол. відділу (від цього ж року – н. с. Держ. академії історії матеріал. культури у Ленінграді, нині С.-Пе­тербург; від 1925 – дійс. чл. Всеукр. наук. асоц. сходознавців), від 1930 – дійс. чл. Комісії з вивчення Близького Сходу; від 1939 – чл. реставрац. комісії Образотвор. упр. Ком-ту у справах мист-в РНК УРСР; водночас у 1920-х рр. – у Київ. архіт., худож. (від 1923 – проф., 1926–27 – декан архіт. ф-ту) і політех. (від 1924 – проф., був кер. групи технології буд. матеріалів та історії техніки) ін-тах; 1930–41 – проф. каф. архіт. проектування Київ. інж.-буд. ін-ту. 1926 заснував на тер. Києво-Печер. лаври музей і кілька років керував ним. Вивчав арх-ру Київ. Русі, Криму, Візантії, Балкан. країн і Кавказу. Визначив осн. риси стильового розвитку давньорус. арх-ри, зокрема київ. і черніг. шкіл, у контексті з певними істор. явищами. Обґрунтував висновки щодо безпідставності твердження про те, що давньорус. зодчество – лише провінц. школа візант. зодчества; довів, що арх-ра Київ. Русі є оригінальною, самостійною та відрізняється від арх-ри Візантії навіть буд. технікою. Вважав, що культура Київ. Русі пройшла одні й ті самі етапи розвитку, що й культури країн Заходу та Сходу. Розробив методику комплекс. дослідж., що ґрунтується на архіт.-археол. обстеженні з обмірами споруди, зондажами стін, на розкопках, аналізі буд. прийомів і конструкцій. Від 1920 до кінця життя займався дослідж. арх-ри Софій. собору у Києві. У 1930-х рр разом з Ф. Ернстом і М. Макаренком виступив проти руйнування Київ. Михайлів. Золотоверхого собору. Визначив первинну структуру храму, зв’язок його конструктив. основи та архіт. форми з візант. буд. школою 11 ст., малоазій. арх-рою 3–7 ст. і романо-готич. зодчеством Зх. Європи. Зробив також знач. внесок у вивчення Борисогліб. і Спасо-Преображен. соборів у Чернігові, Черніг. Єлец. Свято-Троїц. монастиря, решток Заруб. монастиря побл. м. Канів (нині Черкас. обл.), антич. буд-ва в Ольвії. Серед учнів – В. Гопкало, В. Заболотний, Й. Каракіс, А. Милецький, М. Холостенко, Я. Штейнберг. Від 1990-х рр. його матеріали з обмірами та документуванням використовують для реставрації, відбудови та відновлення. 1991 Укр. т-вом охорони пам’я­ток історії та культури засн. премію ім. М. 1993 на будинку на Вознесен. узвозі, № 13, де 1925–42 жив і працював М., встановлено мемор. дошку.

Пр.: Изучение собора св. Софии в Киеве (Доклад об обмерах св. Софии) // Рус. искусство: Сб. ст. Берлин, 1923; Про історично-архітектурний дослід над собором Спаса в Чернігові // Зап. Істор.-філол. відділу. 1924. Т. 4; Дослід пам’яток старого чернігівського будівництва в рр. 1923–1924 // Україна. 1925. № 1–2; Київська Софія в світлі нових спостережень // Київ та його околиця в історії і пам’ятках. К., 1926; Спасо-Преображенський собор у Чернігові за новими дослідами // Чернігів і Пн. Лівобережжя. К., 1928; Успенська церква Єлецького монастиря в Чернігові // Там само; The earliest mediaeval churches of Kiev // Speculum. 1936. Vol. 11, № 4 (спів­авт.).

Літ.: Асеев Ю. С. Ипполит Влади­сла­вович Моргилевский // СиА. 1980. № 8; Крячок М. І. Фонд І. В. Моргилевського у ЦДАМЛМ УРСР // Арх. України. 1989. № 6; Скибицька Т. Іполит Моргілев­сь­кий (1889–1942) // АНТ. 2000. № 4–6.

Статтю оновлено: 2019