Мордань Володимир Григорович | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Мордань Володимир Григорович


Мордань Володимир Григорович

МОРДА́НЬ Володимир Григорович (15. 01. 1937, с. Новосільське Лебедин. р-ну Харків., нині Сум. обл. – 05. 02. 2017, Київ, похов. у м. Лебедин) – поет, гуморист, журналіст. Чл. НСПУ (1966). Літ. премія ім. Олександра Олеся (2003). Закін. Ніжин. пед. ін-т (Черніг. обл., 1961). Працював у ред. г. «Радянська освіта», ж. «Україна», «Ранок»; 1969–99 – у вид-ві «Музична Україна» (Київ). Дебютував 1954 поезіями у лебедин. рай. газеті, у респ. і всесоюз. періодиці – віршем «Рідна мова» у ж. «Прапор» (1959, № 8). Автор поет. зб. «Задесення моє» (1962), «Ритми» (1965), «Листопад» (1967), «День» (1968), «Дерев зелені біоструми» (1972), «Лебедин» (1976), «Верес» (1983), «На рушнику зорі» (1987), «Осінні жовті письмена» (1997); кн. для дітей «Сонячний ранок» (1966), «Де весняночки кують» (1971), «Літо починається» (1973) та казки з музикою К. М’яскова «Коваль нот» (1971); камер. кантат «Тріолети» (1986, музика О. Костіна), «Сміється джерело» (1988, музика Я. Верещагіна); зб. вокал. творів «Гей, сурмаче!» (1987). На окрему увагу заслуговують його тріолети – зб. гумору, сатири та присвят «Це Європі далеко до нас» (2003). Низку творів М. покладено на музику (зб. «Калиновий вогонь», 1984; усі – Київ), а також перекладено білорус., молд., рос., татар. та ін. мовами. Пісні на вірші М. звучать у виконанні хорових колективів, нар. арт. України В. Бокоча та В. Турця, В. Купріної. Здійснив чимало перекладів укр. мовою популяр. рад. пісень, творів білорус., авар. поетів.

Літ.: Ющенко О. Володимирові Морданю – 50 // ЛУ. 1987, 22 січ.; Рудаков М. Автографи майстрів. К., 2005; Скакун В. Володимир Мордань. Життя і творчість. К., 2005.

Статтю оновлено: 2019