Молитовні пісні | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Молитовні пісні


Молитовні пісні

МОЛИТО́ВНІ ПІСНІ́ – пісні культового й паралітургійного призначення. Їх створювали упродовж 16–17 ст. у православ., римо- і греко-катол. сере­довищах. Ін. назва – духовні пісні. Специфіку М. п. визначили закономірності барок. поетики й виконувані ними функції. Ймовір. основою для розвитку жанру в укр. фольклорі були т. зв. небіблійні пісні (зокрема оди «Слава во вишніх Богу» та «Тебе, Бога, хвалим»), амвросіан. гімни, григоріан. хорал, композиційно виокремлені фрагменти укр. епосу, духовні вірші. Знач. вплив на розвиток духов. пісень мала польс. реліг. пісенність. До М. п. належать реліг. (інтегрально пов’язані зі Службою Божою), паралітург. (використовують під час Літургій і паралітург. форм богослужінь), позалітург. (не допускались до літург. обрядів, хоч і розвивалися на межі культу й виконувалися під час процесій або паралельно до богослужіння) пісні. Спадкоєм. зв’язок простежують в канті, партес. й духов. концерті, згодом – романсах і солоспівах. М. п. поділяють за темат. принципом на підставі відмінно­стей у поетиці й тематиці, зокрема у перших збірках – за об’єк­том: Господські, Богородичні, на честь свят і чудотвор. ікон або за нагодою: суто молитовні, покаяльні, похоронні тощо. Відмінності виникають і у зв’язку зі стилем та супроводом. Проте в усіх випадках спіл. ознакою є визначена функцією структура (диференційов. у 3-х гол. різновидах – молитовна, величальна та повчальна, але з обов’язковою наявністю інвокації, петиції та плоду як її елементів) і специф. аудиторія. Для М. п. властивий високий ступінь типізації муз. матеріалу та інтонац. блоковість, чітка форма, симетр. структура; будова муз. строфи переважно 2-частинна. М. п., поширені у греко-катол. середовищі, увійшли до Почаїв. Богогласника, згодом – до зб. «Пѣсни благоговѣйныя» (Почаевъ, 1805) і «Лира и ийи мотивы» (К., 1903) П. Демуцького та ін. збірок. Дослідж. М. п. розпочали у 1850-х – на поч. 1860-х рр. у літературознавстві (П. Безсонов, Д. Мордовець, згодом – Я. Головацький, О. Малинка, М. Петров, І. Франко, М. Грушевський); з поч. 20 ст. – у музикознавстві (Є. Вітошинський, П. Демуцький, С. Смоленський, М. Фіндейзен, згодом – Ф. Колесса, М. Грінченко, Б. Кудрик та ін.). Різні аспекти розвитку укр. пісенно-молитов. традиції містять праці О. Зосім, Ю. Медведика.

Літ.: Перетцъ В. Историко-литератур­ныя изслѣдованія и матеріалы. Т. 1. С.-Пе­тербургъ, 1900; Колесса Ф. Наверству­вання та характеристичні признаки української народної пісні // Музикозн. пр. К., 1970; Корній Л. Українська шкільна драма і духовна музика XVII – першої половини XVIII ст. К., 1993; Іванов В. Співацька культурно-освітня практика в Україні у XVIII ст. Х., 1994; Медведик Ю. Українські духовні пісні у львівських польськомовних стародруках 18 ст. // Музика Галичини. Л., 2001. Т. 6; Його ж. Українська духовно-пісенна творчість: джерела, текстологія та жанрова стилістика. К., 2009; Зосім О. Західноєвропейська духовна пісня на східно­сло­в’ян­ських землях у XVII – XIX століттях. К., 2009.

Статтю оновлено: 2019