Моршин | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Моршин


Моршин

МО́РШИН – місто обласного значення (від 2002) Львівської області. Є бальнеол. курортом заг.-держ. значення (осн. лікув. засоби: мінерал. води хлоридно-сульфат., натрієво-магнієвого, хлоридно-натрієвого, сульфатно-хлорид., кальцієво-натрієвого складу, торфова грязь, озокерит; показання: захворювання травної та сечовиділ. систем). М. знаходиться серед прикарпат. лісів, на р. Бережниця (притока Дністра), за 82 км від обл. центру, 14 км від м. Стрий і 95 км від Івано-Франківська. Пл. 2,22 км2. За переписом насел. 2001, проживали 6482 особи (складає 70,8 % до 1989); станом на 1 січня 2018 – 5826 осіб; переважно українці. Залізнична станція. Побл. М. виявлено мезоліт. стоянку. Знайдено артефакти 10–6 тис. до н. е. – вироби з кременю, уламки пластинок, знарядь та відщепи. Існує кілька версій щодо походження назви: від ймовір. засн. Петра Морштина, ім’я якого зафіксовано в істор. джерелах; від слова «мурса», що в перекладі з румун. мови означає «вода з медом»; від словосполучення нім. слів «moor» і «schönes» – «красиве болото». М. уперше згадується у судовому записі 1482 як село, що входило до складу Польщі та належало шляхтичу Юхну Нагваздану. На той час тут було 12 дворів. Уже тоді місц. селяни використовували джерела ропи для кустар. виварювання солі. 1538 власники М. шляхтичі Браницькі отримали дозвіл на відкриття соляних шахт. Було викопано 5 шахт. колодязів для видобування ропи. Однак моршин. сіль не змогла конкурувати з сіллю з ін. міст, бо містила мірабіліт, що спричинювало гіркоту. Пізніше село належало шляхтичам Белзецьких, Лабенцьким, Шептицьким, Кунішовичам та ін. Восени 1621 та влітку 1622 чимало моршинців забрали в ясир татар. загони. Водночас мешканці потерпали від частих неврожаїв. 1692 в М. було 12 дворів. Після 1-го поділу Польщі 1772 відійшов до Австрії (від 1867 – Австро-Угорщина). 1825 зведено дерев’яну церкву Покрови Пресвятої Богородиці (нині па­м’ятка арх-ри місц. значення; належить громаді УПЦ КП). 1875 прокладено залізницю Стрий–Станіслав. 1876 у голови австр. парламенту Ф. Смольки село придбав підприємець Б. Штіллер. Запрошені ним лікарі В. П’ясець­кий і С. Дзіковський розпочали орг-цію в М. клімато- та водолікування на зразок зх. курортів, що були на той час досить популярними. 1878 став роком першого офіц. курорт. сезону з відкриттям «Закладу для лікування грудних захворювань». Одночасно в околицях М. знайдено торфову грязь («боровину»). Курорт. сезон 1880 відкрили з новою назвою «Лікування мінеральними водами та грязями». 1881 Б.-Л. Радзішевський опублікував перший хім. аналіз ропи джерела № 1. Окрім приймання ванн, тоді ж зроблені перші спроби внутр. вживання вод. 1883 воду для пиття почали продавати в пляшках. Після смерті Б. Штіллера 1884 за заповітом Моршин. курорт віді­йшов до «Т-ва лікарів галицьких», що розбудовувало його до 1939 (з перервою під час 1-ї світ. вій­ни). Моршин. курорт став відомим за межами Австро-Угорщини. У реклам. проспектах, що виходили до 1914, його порівнювали з найпопулярнішими європ. курортами, називали «галицьким Спа» та «галицьким Карлсбадом». Моршин. ропу експортували в США, Велику Британію, Італію, Румунію та ін. країни. 1884 мешкали 214, 1894 – 264, 1904 – 503 особи. 1915 в околицях М. тривали великі бої. 1918 – під владою ЗУНР. 1919–39 – село Стрий. пов. Станіслав. воєводства Польщі; 1934–39 – центр ґміни. 1930 були збудовані водо- та грязелікарня, інгаляторій і бювет мінерал. вод «грибок», що став символом М. (арх. Ф. Коцімський); 1935–38 – Курорт. Дім (арх. М. Нікодемович; нині санаторій «Мармуровий палац» – па­м’ятка арх-ри місц. значення). У міжвоєн. період фірма «Сіменс» електрифікувала курорт. Від 1939 – у складі УРСР. 1939–59 М. належав до Дрогоб., відтоді – до Львів. обл.; тривалий час входив до Стрий. міськради, від серед. 1990-х рр. – до Стрий. р-ну. Від липня 1941 до 4 серпня 1944 – під нім.-фашист. окупацією. Відступаючи, енкаведисти (1941) та нацисти (1944) вбили багато моршинців. До серед. 1950-х рр. здійснювало збройну боротьбу підпілля ОУН–УПА. 1948–96 – смт; 1996–2002 – місто рай. значення. У 1950-х рр. знач. внесок у вивчення гідромінерал. бази курорту зробили фахівці спеціально створеної лаб., якою керував Ф. Горбенко. Був встановлений гідрохім. режим джерел, визначені умови експлуатації, а також розроблені нові науково обґрунтовані рекомендації з виготовлення різних розведень лікув. вод, що й нині не втратили актуальності. Клінічне відділ. та лікарі-практики курорту С. Пилькевич, Л. Лесик, Я. Глад­штейн, Г. Бутвін, С. Кубишин, Л. Пиріг, П. Величковський під кер-вом фахівців Одес. НДІ курортології та вчених Івано-Фр. і Львів. мед. ін-тів займалися вивченням впливу на організм людини моршин. мінерал. вод та лікув. грязей. О. Варивода, М. Стороженко та Н. Середюк довели високу терапевт. ефективність застосування води при хроніч. захворюваннях жовч. шляхів та печінки. У 2-й пол. 1960-х рр. побудовано сучас. бювет мінерал. вод, розрахований на одночасне відвідування 6 тис. осіб. М. стало курортом всесоюз. значення. 1964 курорт відвідали 42 221, 1973 – 59 288, 1977 – 67 137 осіб. 1990–94 громадою УГКЦ споруджено церкву Святої Покрови Пречистої Діви Марії, 2012–15 громадою РКЦ – костел Божого Милосердя. Нині, окрім «Мармурового палацу», функціонують дочірнє підпр-во «Санаторно-курорт. комплекс “Моршинкурорт”» ПрАТ «Укр­проф­оздоровниця», до складу якого входять 5 санаторіїв, розрахов. на бл. 5 тис. пацієнтів що­місяця («Дністер», «Лаванда», «Перлина Прикарпаття», «Світанок», «Черемош») та бальнео­грязеозокеритолікарня; санаторії «Аркадія», «Моршинський»; пансіонати: «Арніка», «Борис», «Динамо», «Зорецвіт», «Моршин», «Одеса», «Троянда»; будинки відпочинку «Віта Люкс», «Мінерали Карпат-С», «Нік»; готелі «Богдан», «Боніфацій», «Віват», «Дюк», «Максим», «Моршинська вежа», «Оберіг», «Оріон», «Парк»; приватна садиба «Ностальгія». Працює Моршинський завод мінеральних вод «Оскар». У М. – навч.-вихов. комплекс «заг.-осв. школа-ліцей», дошкіл. навч. заклад; курорт. Палац культури, школа мист-в, міська та курортна б-ки; міська лікарня, Центр реабілітації ветеранів ОУН–УПА «Говерла»; відділ. 4-х банків. Зразк. театр укр. пісні «Джерельце» – володар Ґран-Прі та лауреат багатьох всеукр. і міжнар. конкурсів. За межами міста здобув популярність ансамбль пісні і танцю «Смерічка». Є академія футболу «Скала», спорт. клуб «Грація», фізкультурно-оздоров. клуб «Плай». Гол. ЗМІ – ТРК «Простір». Діє місіонер. т-во «Вістка миру» євангел. християн-баптистів. Серед об’єктів природно-заповід. фонду місц. значення – Моршин. заказник (ландшафт., 3084,6 га), пам’ятка садово-парк. мист-ва Курорт. парк (6,06 га), пам’ятки природи Джерела № 1 «Боніфацій», № 4 Матері Божої, Свердловина № 6 (усі – гідрол.), Дуб Франца-Йосипа (ботан.; усі – від 1984). Від 1950-х рр. М. є одним із центрів лемків. різьбярства. Охороняються пам’ятки монум. мист-ва місц. значення: пам’ят. знак жертвам репресій (1990) і пам’ятник Т. Шевченку (1997). Встановлено фігуру Христа Спасителя, пам’ят. знак Борцям за волю України. Серед видат. уродженців – польс. історик, бібліотекар, дослідник замків, палаців і особняків Р. Афтаназі. З М. пов’язані життя та діяльність письменника, громад.-культур. діяча Б. Кирчіва, поета, громад. діяча З. Красівського, учасника Норил. повстання М. Меленя; живописця, графіка І. Завозіна, майстра різьблення на дереві П. Кота; композиторів Р. Никифоріва, Р. Савицького; церк. діяча УГКЦ В. Максимця. Тут побували І. Франко, Андрей Шептицький. У М. написав повість «Тигролови» І. Багряний. У грудні 1971 – січні 1972 на Моршин. курорті лікувався поет В. Стус. 2011 С. Бандері присвоєно звання «Почес. громадянин М.».

Літ.: Гоян Я. П. Моршин. Л., 1973; Торохтин М. Д., Денисюк В. Г. Здравницы Карпат. Уж., 1975; Кузик С. П., Заболоцький Б. Ф. Львів–Моршин–Буднище. Путівник по туристському маршруту. Л., 1982; Варивода И. М. Моршин: Путеводитель. Л., 1989; Стрийщина: Історично-мемуарний збірник Стрийщини, Скільщини, Болехівщини, Долинщини, Рожнітівщини, Журавенщини, Жидачівщини і Миколаївщини. Т. 2. Нью-Йорк; Торонто; Париж; Сидней, 1990; Курортні ресурси України. К., 1999; Лаба В. Історія Моршина від найдавніших часів до 1939 року. Л., 2006; Лесив И. П. Курорт Моршин. Моршин, 2008.

Статтю оновлено: 2019