Москва

МОСКВА́ (рос. Москва) — місто, столиця Російської Федерації. Знаходиться на р. Москва (ліва притока Оки, бас. Волги). Пл. 2510 км². Насел. 12 506 468 осіб (2018). Нац. склад за даними перепису 2010: росіяни — 91,65 %, українці — 1,42 %, татари — 1,38 %, вірмени — 0,98 %, азербайджанці — 0,53 %, євреї — 0,49 %, білоруси, грузини — по 0,36 %, узбеки — 0,33 %, таджики — 0,25 %, молдовани — 0,20 %, киргизи — 0,17 %, мордвинці — 0,16 %, чеченці та чуваші — по 0,13 %, осетинці — 0,10 %. Тер. поділена на 12 округів: Сх., Зх., Зеленоград, Пн., Пн.-Сх., Пн.-Зх., Центр., Пд.-Зх., Пд.-Сх., Пд., Новомоск., Троїцький. Вузлова залізн. станція. Міжнар. аеропорти: Домодєдово, Шереметьєво, Внуково, Жуковський.

Уперше згадана у літописі 1147 як володіння князя Юрія Долгорукого. У 12–13 ст. місто перебувало у складі Владимиро-Суздал. князівства. Від 2-ї пол. 13 ст. — центр уділ. Моск. князівства, від 14 ст. — Великого князівства Московського. Наприкінці 15 ст. під час правління князя Івана III Васильовича М. стала столицею Моск. централіз. держави, її екон. та культур. центром. Упродовж 1485–95 зведено стіни та вежі Кремля. 1610 місто захоплене польс.-литов. військами, визволене 1611–12 нар. ополченням. 1618 підписано Деулів. пере­мир’я між Росією та Річчю Посполитою. На поч. 18 ст. М. стала осередком заг.-рос. ринку; насел. складало бл. 140 тис. жителів. 1712 після перенесення столиці Росії до С.-Пе­тербурга М. зберегла значення другої столиці. Від 1708 — центр Моск. губ., 1728–33 — знову столиця Росії. 1773–75 тут відбувалися заворушення під час селян. вій­ни під проводом О. Пугачова. 1812 до М. увійшли франц. війська Наполеона I, місто зазнало знач. руйнувань, було відбудоване наприкінці 1820-х — у 1-й пол. 1830-х рр. 1830–40 М. перетворилася на важливий пром. та торг. центр Росії, 1837 засн. Моск. фонд. біржу. 1843 розпочато будівництво першої в Росії залізниці С.-Петер­бург–М. (1851 уведено в дію). У 2-й пол. 19 ст. М. поділяли на Кремль, Китай-город, Білий город і передмістя, інтенсивно будували ф-ки, заводи, вокзали, банки, торг. пасажі, прибутк. будинки. У вересні–жовтні 1905 у міс­ті тривало збройне повстання, створ. Раду робітн. депутатів. У період нового рев. піднесення 1910–14 виник широкий політ. рух робітників. Після Лютн. революції 1917 обрано Раду робітн. депутатів та Раду солдат. депутатів, внаслідок більшов. перевороту в жовтні того ж року встановлено рад. владу. Від 1918 у М. знаходився рад. уряд на чолі з В. Леніним. 1922 на Всесоюз. з’їзді рад проголошено створення СРСР, М. стала його столицею. Стрімко зросло насел. міста: 1923 — понад 1,5 млн осіб, 1936 — бл. 3,6 млн. Під час 2-ї світової вій­ни в М. сформовано 16 дивізій нар. ополчення. У результаті битви за М. 1941–42 нім. війська зазнали поразки. 24 червня 1945 в місті прове­дено Парад перемоги. 1947 відзначено 800-річ. ювілей М. У 1940-х рр. розроблено план розбудови М., відповідно до якого 1951–60 споруджено низку висот. будинків. 1965 М. надано звання міста-героя. 1980 проведено 22-і Олімпійські ігри (побудовано універсал. спорт. комплекс «Олімпійський»), чемпіонами яких стали українці О. Баркалов (водне поло), С. Бєлоглазов, В. Бураков, Н. Зюськова, В. Кисельов, Н. Ткаченко (усі — легка атлетика), С. Захарова, Б. Макуц (обидва — спорт. гімнастика), О. Колчинський (греко-рим. боротьба), С. Красюк, О. Сидоренко, С. Фесенко (усі — плавання), В. Кривов, Ф. Лащонов (обидва — волейбол), П. Ледньов (сучасне п’яти­бор­ство), В. Манкін (вітрильний спорт), В. Мовчан (велоспорт), В. Погановський (кінний спорт), С. Чухрай (веслування на байдарках і каное). 1989 у М. відбувся 1-й з’їзд нар. депутатів СРСР. 1990 проголошено держ. суверенітет Росії. Від 1991 М. — столиця РФ. Місто знаходиться у центр. частині Східно-Європейської рівнини, на вис. 120–250 м над р. м., у межах Моск. артезіан. бас. Клімат помірно континентальний. Середня температура січня — -9,3 °C, липня — +18,2 °C; середня річна кількість опадів бл. 700 мм. Теплий період триває від квітня до жов­тня. М. — найбільше пром. місто РФ. Основні галузі промисловості: маш.-буд., металообробна, електроенергет., буд. матеріалів, дерево­обробна, паливна, кольорова і чор­на металургія, хім. і нафтохім., легка, харчова. Тут знаходиться низка підприємств: Моск. нафтоперероб. завод, «Рено Росія», «Електрозавод», «Моселектрощит», Карачарів. мех. завод, «Москабель», Моск. нафтомаслозавод, «Мос­хімфармпрепарати ім. М. Семашка» та ін. Місто є також важливим транспорт. вузлом: діють бізнесові аеропорти — Остаф’єво і Кубинка, 5 спорт. та осн. військ. аеродром М. — Чкаловський; 9 залізн. вокзалів, 3 річк. порти (річк. сполучення з морями бас. Атлантич. і Пн. Льодовитого океанів). М. — політ., культ.-осв. і наук. центр. Функціонує понад 150 зарубіж. посольств. Тут розташ. низка наук. установ РАН, понад 1000 НДІ та галуз. академій, бл. 260 закладів вищої освіти, з них найвідоміші: Моск. університет (засн. 1755 з ініціативи М. Ломоносова), Рос. університет дружби народів, Моск. тех. університет, Рос. мед. університет, Моск. пед. університет, Моск. мед. академія, Моск. с.-г. академія, Держ. академія управління та ін. Діє понад 1200 б-к, серед них — Наук. бібліотека Моск. університету та Рос. держ. б-ка. Є 100 театрів (Великий театр Росії Державний академічний та Малий театр Росії, МХАТ, Театр ім. Є. Вахтангова, ім. М. Єрмолової, Театр на Таганці та ін.), 120 кінотеатрів, 30 концерт. залів, понад 140 виставк. комплексів, 80 музеїв (найвідоміші: Третьяков. галерея, Алмаз. фонд, Держ. істор. музей, Держ. музей образотвор. мистецтв ім. О. Пушкіна, Держ. музей Сходу, Політех. музей, Рос. музей музики, Збройова палата Кремля, Музей рос. садиб. культури, Музей рос. гармоніки ім. А. Мірека). Всесвітньо відомими стали моск. кіностудії «Мосфільм», «Союзмультфільм», Кіностудія ім. М. Горького. Щорічно проходить Моск. Мкф. Істор.-архіт. пам’ятки: ансамбль Кремля з внутр. будівлями (Великий Кремлів. палац 20 ст., Грановита палата 15 ст., Збройова палата 19 ст., Успен. собор 15 ст., Архангел. собор 16 ст., Благовіщен. собор 15 ст., колишня будівля Судових установлень 18 ст., Арсенал 18 ст.), дзвіниця «Іван Великий» (16 ст.), Цар-гар­мата (відлита 1586) і Цар-дзвін (відлитий 1730), Красна площа (15 ст.), на якій розташ. храм Василія Блаженного (1555–60), архіт. комплекси монастирів (Андроникова, Донського, Свято-Данилова, Новодівичого, Симонова), садибні ансамблі Кусково, Останкіно, Царицино, Кузьминки, Тріумф. арка. Чимало туристів відвідують Всерос. виставк. центр, парк «Сокольники», палаци та будівлі 18–20 ст., пов’язані з культур. і політ. життям Рос. імперії та СРСР. До об’єктів всесвіт. спадщини ЮНЕСКО належать: Кремль, Красна площа, Новодівичий монастир і церква Вознесіння в Коломенську.

Вихідці з укр. теренів, які мали по­міт. вплив у культ.-осв., церк. та політ. царині, почали з’являтися в М. майже відразу після розпаду Київ. Русі, зокрема митрополит Київський Петро (помер 1326), родом з Волині, жив і працював у М., куди переніс остаточно митрополію 1322. У 1389 тут оселився митрополит Київський Кипріян (помер 1406, похов. в Успен. соборі Кремля), який згодом став митрополитом Московським, за- лишив дрібні твори і 3 послання з цінною інформацією про церк. побут 14–15 ст.; тоді ж, у 14 ст., до М. прибув з Литов. князівства князь Дмитро Боброк-Волинсь­кий, родом з Волині, який одружився з сестрою Дмитра Донського і став воєначальником, відзначився у Куликов. битві (1380). У 1481 до М. утік один з кер. боротьби проти литов. панування Ф. Бєльський (помер 1506), який вступив на військ. службу до моск. Великого князя і відіграв значну роль у політ. житті Моск. держави. У М. почав працювати І. Федорович (Федоров), який разом з П. Мстиславцем заснував першу друкарню (1553), надрукував «Апостол» (1564) й ін. літургічні книги, а 1566 втік до Литви і згодом в Україну. Наприкінці 16 ст. в М. працював укр. друкар О. Радишевський, родом з Волині, який видав «Євангеліє» (1606) та «Устав церковний» (1610). Культурні зв’язки України з М. зростали у зв’язку з діяльністю випускників Києво-Могилян. колегії (згодом академії). 1640 митрополит Петро Могила звернувся до царя Михайла Федоровича з пропозицією заснувати у М. школу, в якій київ. вчителі могли б навчати дітей бояр і міщан грец. і слов’ян. мов, однак відповіді не отримав. 1649 цар Олексій Михайлович попросив київ. митрополита С. Косова надіслати до М. 2-х вчених-монахів з метою перевірити літургічні книги й перекласти Біблію з грец. на слов’ян. мову. Київ. колегія вислала до М. Є. Славинецького й А. Корецького-Сатановського, а згодом Д. Птицького. Є. Славинецький прожив у М. 26 p. і відзначився як перекладач (бл. 150 перекладів), педагог і лексикограф, автор 50-ти проповідей, посібників для вчителів, низки словників. 1653 він заснував у Чудів. монастирі першу у М. греко-лат. школу і був її ректором. Є. Славинецький допомагав також патріархові Никону у ревізії літургіч. книг і обрядів та проведенні реформи рос. Церкви.

На поч. 17 ст. укр. козаки разом із польс. військом неодноразово намагалися захопити М., 1610 зайшли в місто, але протрималися недовго. 1618 гетьман П. Сагайдачний з 20-тисяч. військом виступив на стороні польс. королевича Владислава IV, здобувши перемогу над рос. військом під М., а вже 1620 вислав посольство до царя Михайла Федоровича, пропонуючи йому свої послуги. За доби козац. держави, з незнач. перервами, М. виступала до 1712 як метрополія, яка мала зверхність над країнами, що потрапили в орбіту рос. держави, зокрема й Україною. Натомість у культур. сфері ситуація була протилежною — діячі з України опановували культур. простір М. Лідери козац. держави були ініціаторами зближення з М. Перший лист гетьмана Б. Хмельницького від 18 червня 1648 до царя Олексія Михайловича лишився без відповіді. Пізніше до М. їздили представники укр. гетьманів. 1653 у М. перебував з інформ. місією козац. отаман К. Бурляй. Укладення договору з царем довершило вислане до М. у березні 1654 укр. посольство на чолі з ген. суддею С. Богдановичем-Зарудним, до якого належали П. Тетеря, Г. Кирилович та ін. З дипломат. місією у М. перебував 1654 київ. полковник А. Жданович. Неодноразово М. відвідував П. Забіла: 1654–55 як посланець гетьмана І. Золотаренка і 1665 з гетьманом І. Брюховецьким. Також ген. обозний Ф. Коробка їздив до М. з дипломат. дорученнями гетьманів Б. і Ю. Хмельницьких, І. Виговського. 1665 І. Брюховецький започаткував поїздки укр. гетьманів до М. з чолобитними. Згодом царі вже викликали гетьманів до М., зокрема І. Мазепу. Зі зростанням залежності України від Московщини М. стала місцем заслання чи навіть ув’язнення політ. діячів, зокрема І. Креховецького (ген. суддя гетьмана П. Тетері, 1665 захоплений у полон моск. військом і засланий до М.) та П. Дорошенка (за наказом рос. уряду гетьман був вивезений з України і 1677–79 жив у М., згодом помер під М.; у драмі Лесі Українки «Бояриня» відтворена атмосфера життя українців і гетьмана П. Дорошенка у тогочас. М.). Після Переяслав. договору (1654) з кожним роком все більше українців прибувало до М., вони зупинялися переважно на т. зв. Малорос. заїзному дворі («Малоросєйка»). У 2-й пол. 17 ст. у М. діяло 7 монастирів, в яких правили службу українці й білоруси. Українці мали знач. вплив на культур. розвиток М. Вихованець Києво-Могилян. колегії С. Полоцький, який прибув до М. 1664 як представник світської «київ. на­уки», заснував світську друкарню і був основоположником рос. силабіч. системи віршування. Також він став ініціатором створення при Спас. монастирі Слов’яно-греко-лат. академії (1665) на взірець київської. Працю С. Полоцького у М. продовжив його учень С. Медведєв, який закріплював київ. вплив на моск. літературу; також до 1688 керував Друкар. двором. 1680–91 ігуменом Симонов. монастиря у М. був Г. Домецький, автор богослов. трактатів українською мовою, зміст яких розходився з поглядами рос. Церкви, тому він був у постій. конфлікті з церк. владою. 1672 кияни О. Мушич і Т. Кушва відкрили першу книгарню у М. У рос. закладах освіти того часу працювали київ. проф. Платон (Малиновський), Стефан (Прибилович), Яків (Блоницький), Інокентій (Кульчицький), Гавриїл (Бужинський), Йоасаф (Томилович), Іоан (Козлович), Павло (Конюскевич), Георгій (Щербацький) та ін. За часів Петра I активізувався приплив культур. діячів з Києва до М.: одних запрошували, інші їхали задля кар’єри, декого висилали примусово. Петро I забирав до М. найкращих діячів Києво-Могилян. академії. Цьому сприяли визначні вчені, колишні проф. Києво-Могилян. академії С. Яворський і Ф. Прокопович. С. Яворський, президент Сло­в’яно-греко-лат. академії в М., за дорученням царя висилав розпорядження київ. митрополиту В. Ясинському, який доручав управі Києво-Могилян. академії направляти до М. своїх професор (Р. Краснопольського, Й. Туробойського, О. Соколовського, Г. Госкевича, А. Стресовського, М. Канського), які часто брали з собою студентів вищих класів для прикладу рос. студентам. За даними С. Смирнова, 1701–63 до М. прибуло 95 проф., з яких 18 були ректорами і 23 префектами. За його свідченнями, «...вони надали свою печать Академії М., свою ментальність і орієнтацію». Серед визнач. діячів Слов’яно-греко-лат. академії в М. були українці: ректори Т. Лопатинський (1706–22; автор богослов. трактату, чл. Синоду), Г. Вишневський (1722–28), В. Лящевський (1753–54; автор грец. граматики, яку тривалий час використовували у духов. школах Росії); префекти І. Кульчицький (1714–15; згодом визнаний святим за місійну працю серед народів Сибіру), Г. Бужинський (1717–18; визнач. проповідник і перекладач), С. Калиновський (1734–36), Г. Щербацький (1753–54); проф. А. Могилянський (1741–43; проповідник, згодом київ. митрополит); Я. Блоницький (автор грец.-слов’ян. і слов’ян.-греко-лат. словників).

Серед істориків, які навч. чи працювали в М., були: М. Загоровський (1788 видав «Топографическое описаніе Харьковскаго намѣстничества» (1787); Я. Маркович (навч. в Моск. університет. пансіоні); М. Бантиш-Каменський (1762–1814 працював в архіві Колегії закордон. справ у М. і згодом опублікував важливі архівні матеріали); укр. правник С. Десницький, родом з Ніжина (нині Черніг. обл.), навч., а згодом був проф. Моск. університету (1767–87), у працях виступав за скасування кріпацтва. Філософ-ідеаліст С. Гамалія, родом з Полтавщини, вихованець Києво-Могилян. академії, від 1782 мешкав у М., перекладав з нім. філос. твори, у працях виступав за пом’якшення кріпацтва. У галузі медицини у М. працювало чимало випускників укр. шкіл: викладачі Мед.-хірург. школи П. Погорецький (опрацьовував рос. мед. термінологію), І. Руцький (відзначився у боротьбі з чумою; обидва — випускники Києво-Могилян. академії), Г. Мокренець (1790–1800 — гол. хірург моск. шпиталю; випускник Черніг. духов. колегіуму); І. Андрієвський (родом з Чернігівщини, був проф. ветеринарії Моск. університету); Є. Мухін (родом з Харківщини, навч. у Харків. колегіумі, згодом був проф. Мед.-хірург. академії та Моск. університету; автор першого в Росії підручника з хірургії, 1806); Й. Тихонович (навч. у Моск. університеті, де згодом і викладав медицину). У М. працював відомий укр. арх. І. Зарудний (випускник Києво-Могилян. академії), який збудував башту Меншикова (1705–07) та церкву архангела Гавриїла. За його посередництва рос. архітектура набула укр. форм і засобів. Укр. арх. М. Мосцепанов навч. у В. Баженова у С.-Пе­тербурзі, 1766–73 працював у М., згодом повернувся в Україну. Визнач. київ. арх. А. Меленський був родом з М., де навч. у 1770-х pp. Серед укр. митців, які працювали у М., — гравер на міді М. Карновський (родом з Чернігівщини, 1701–10 був знаменщиком при Друкар. дворі; в його творах відображені укр. мотиви), скульп­тор І. Мартос (родом із Чернігівщини, працював у мемор. пластиці, виконав надгробки в Донсь­ко­му монастирі, перший пам’ят­ник К. Мініну і князю Д. Пожар­сько­му, 1804–18); художники А. Мокрицький (друг Т. Шевченка, від 1851 був проф. Моск. училища живопису, скульптури та зодчества), Р. Гадзевич (родом із Холмщини, 1839–44 — проф. істор. малярства у М.). Муз. і театр. укр. мистецтво прийшло до М. з церк. співом, хорами, які набиралися в Україні для можновладців М. й С.-Пе­тербур­га. Й. Загвойський, вчитель церк. співу у Києві, був одним із перших диригентів, якого 1656 направили до М. для керування хором. Відомий укр. композитор М. Дилецький, родом з Києва, деякий час жив у М., де написав 7-частинну ред. твору «Грамматика пѣнія мусикийскаго» (1679). У М. працював знавець церк. співу С. Бишковський, який видав церк. нотні зб. (1772). У 1787–90 у М. перебував композитор А. Ведель, який заснував хор. капелу. Музикант і композитор Г. Рачинський, родом з Новгорода-Сіверського (нині Черніг. обл.), 1795–1805 був студентом, а згодом учителем музики у Моск. університет. гімназії. Вагомий вплив українців на розвиток рос. культури в М. того часу непокоїв місц., насамперед церк., консервативні кола, які забороняли укр. книги, що їх чумаки возили до М., також упереджено ставилися до манери укр. нар. співу та церк. обрядів і проповідей, які запроваджували у моск. храмах укр. церк. діячі. Доволі часто укр. священиків і ченців на Московщині не вважали за охрещених і силоміць хрестили вдруге. М. охоче запрошувала на службу українців, але рішуче боролася проти будь-якого їхнього впливу на росіян. Однак вплив був природнім і ґрунтовним. Це сприяло тому, що наприкінці 18 — на поч. 19 ст. ставлення рос. інтелігенції до українців дещо змінилося: набули популярності українські народні пісні, легенди, твори укр. тематики (переважно письменники укр. походження — В. Наріжний, М. Гоголь (див. Гоголезнавство) та ін.). Протягом 19 ст. і до 1918 значна кількість українців навч. у Моск. університеті й ін. спеціаліз. навч. закладах, а згодом частина з них викладала у цих закладах або працювала в різних держ., адм., фінанс. культур. установах та на підприємствах. Від 1820-х pp. М. стала осередком друкарства важливих укр. вид., серед них — «Малороссійскія повѣсти» Г. Квітки-Основ’яненка (1834). У 19 ст. у М. працювала низка визнач. укр. істориків, філологів й етнографів. Історик і славіст Ю. Венелін (Гуца), родом із Закарпаття, 1823–29 навч. в Моск. університеті, де й працював. Вихованцем Моск. університету був Г. Єсимонтовський, родом з Чернігівщини. У М. навч. і деякий час працював М. Маркович, автор «Исторіи Малороссіи» (1842–43, у 5-ти т.) і зб. поезій «Украинскіе мелодіи» (1831). Відомий історик Києва М. Закревський мешкав у М. 1859–71. Визнач. історик, філолог, етнограф М. Максимович закін. Моск. університет (1823), де згодом і викладав (до 1834), а в 1850-х pp. тривалий час перебував у М. Велике значення мала його опубл. у М. зб. «Малороссійскія пѣсни» (1827; М. Грушевський вважав її поч. наук. українознавства) і «Украинскія народныя пѣсни» (1834). Ін. визнач. україніст О. Бодянсь­кий закін. Моск. університет (1834), де очолював каф. історії і літ-ри сло­в’ян (1842–68), був секр. моск. «Об-ва исторіи и древностей россійскихъ» (від 1845), а також довголіт. ред. кн. «Чтенія въ Императорскомъ Обществѣ исторіи и древностей россійскихъ при Московскомъ университетѣ» (1846–48, 1858–77), у яких публікував праці з історії України. Його зусиллями опубл. у М. зб. Я. Головацького «Народныя пѣс­ни Галицкой и Угорской Руси» (1878). У 1861–74 проф. Моск. університету був визнач. укр. філософ П. Юркевич. Від 1887 у місті перебував львів. історик москвофіл. напряму В. Площанський. Неод­норазово М. відвідував Т. Шевченко (1844, 1845, 1858, 1859). У М. також працювали природознавець і педагог А. Прокопович-Антонський (родом з Чернігівщини, навч. у Києво-Могилян. академії, згодом у Моск. університеті, 1818–26 — його ректор), педагог Р. Тимповський (від 1815 — директор Пед. інституту, один з перших критично поставився до літопису Нестора), хірург А. Альфонський (від 1823 — проф., згодом ректор Моск. університету); антрополог В. Бензенгр (родом з Київщини, у 1830-х pp. навч. у М.), літературознавець В. Маслов (Маслій; у 1860-х pp. викладав історію в Строганов. училищі; був першим біографом Т. Шевченка), журналіст і археолог О. Гатцук (родом з Одеси, закін. 1857 Моск. університет, 1875–90 видавав масову ілюстров. «Газету А. Гатцука» з багатьма статтями на укр. теми, 1863 видав у М. «Українську абетку» з оригін. ілюстраціями до окремих літер), педагог І. Деркачов (родом із Херсонщини, 1856–59 навч. у Моск. університеті, 1861 видав «Українську граматику» для потреб неділ. шкіл в Україні), економіст О. Миклашевський (родом із Чернігівщини, від 1887 викладав у С.-г. академії, 1894–95 був приват-доцент Моск. університету). Серед укр. вчених, які здобули освіту в Моск. університеті, — славіст і літера­турознавець О. Котляревський, проф. медицини І. Зеленів (викладав у Моск. університеті), природознавець В. Вернадський (викладав у Моск. університеті), А. Кримський (викладав у Лазарев. інституті сх. мов), фольклорист і письменник М. Янчук (заснував Муз.-етногр. комісію в М., був ред. ж. «Этнографи­ческое обозрѣніе», 1889–1916). На каф. зх.-європ. літ-ри Моск. університету від 1872 викладав М. Стороженко (автор статей з укр. літ-ри). Мистецтвознавець О. Новицький закін. Моск. університет (1887), згодом працював бібліотекарем Моск. училища живопису, скульптури та зодчества (1898–1918) і брав активну участь в житті укр. громади в М. Багато укр. співаків і акторів працювали в моск. театрах, операх (зокрема в приват. Опері С. Зиміна), філармонії та консерваторії. Серед них — актор М. Щепкін (1824–63 працював у Малому театрі), композитор і співак С. Гулак-Артемовський (1864–65 працював у Великому театрі), співак І. Бутенко (1885–91 працював у Великому театрі). Згодом в Опері С. Зиміна виступали М. Дейша-Сіоницька (також була проф. Моск. консерваторії), М. Донець. У МХАТі працював актор О. Загаров. Співаки П. Цесевич та І. Алчевський були солістами опер. театрів М., співачка О. Степанова — солісткою Великого театру. Укр. композитор і фольклорист П. Сениця після закінчення Моск. консерваторії викладав у муз. закладах М.

На поч. 20 ст., особливо після рев. подій 1905–07, укр. життя у М. пожвавішало і почало набирати політ. відтінку. Осередки останнього поставали із організацій укр. культур. життя в М. 1908 зі всіх студент. організацій Укр. студент. громада в М. була найчисленнішою (250 осіб). У 1810–60-х pp. щорічно в М. здобували освіту 15–20 укр. студентів, більшість з них отримувала приватні стипендії. Згодом кількість укр. студентів збільшилася (1865 — 63 особи). Від кін. 1850-х pp. постали студент. «земляцтва», що мали на меті самодопомогу і культурну діяльність. 1859–66 існувала нелегал.-конспіративна Укр. студент. громада (в офіц. документах її називали «малороссийская община»), яка мала свій статут і бібліотеку. Серед її лідерів — Ф. Волховський (Ніжинщина), І. Силич, М. Шугуров (Чернігівщина), В. Родзянко (Полтавщина), П. Капніст (внук В. Капніста), І. Деркач, М. Лазаревський, І. Рогович. За сепаратист. тенденції Укр. студент. громада була ліквідована, а 52 її чл. визнані «неблагонадійними». 1898 відновила діяльність (співзасн. — бібліограф В. Дорошенко), до 1905 діяла конспіративно, згодом легально. 1912 її головою був соціаліст.-рев. діяч М. Ковалевський. Щорічно укр. студенти в М. відзначали річниці Т. Шевченка. Під час «столипін. реакції» багато укр. інтелігентів втікало з України до Росії, зокрема й до М. На поч. 1910-х pp. у М. було вже 18 тис. українців. 1906 засн. перший в Росії укр. ілюстров. тижневик «Зоря». 1908 заходами С. Хво­стова, Г. Козловського, І. Алчевського, Н. Нежданова, М. Донця й ін. засн. Укр. муз.-драм. громаду (згодом «Кобзар»), кер. якої були С. Хвостов та І. Алчевський; згодом заборонений владою. Укр. вчені М. також брали участь у діяльності укр. секції «Об-ва славян. культуры», очолюваного Ф. Коршем. Там виступали В. Пічета, Б. Кістяківський, М. Янчук, О. Саліковський, С. Петлюра. Важливою подією в житті укр. громади в М. було відзначення 50-річчя від дня смерті Т. Шевченка (1911), що набрало широкого розголосу у М., але було заборонене в Києві. З цієї нагоди під керівництвом О. Новицького була проведена виставка, присвяч. ювілею Т. Шевченка у Моск. училищі живопису, скульптури і зодчества, а також урочисте засідання в актовому залі Моск. університету з доповідями Ф. Корша, О. Новицького, А. Кримського, В. Пічети; заг. святкування в літ.-мист. гуртку з промовами Ф. Корша, Л. Яновської; постановка вистави за п’єсою «Назар Стодоля» Т. Шевченка і опери «Катерина» М. Аркаса. Багато моск. газет відгукнулися на цю подію прихильно. Матеріали з цього святкування були видані укр. і рос. мовами у М. (1912). Так само готувалося відзначення 100-річчя від дня народж. Т. Шевченка, однак, коли прийшла заборона проведення ювілею в Україні, моск. комітет із солідарності відмовився святкувати річницю в М. 1913 було встановлено телефон. зв’язок із Харковом. 1912–17 виходив часопис «Украинская жизнь» (засн. та ред. — С. Петлюра), де друкувалися М. Василенко, В. Винниченко, Д. Донцов, С. Єфремов, А. Кримський, Ф. Матушевсь­кий, М. Сумцов, П. Стебницький, І. Франко, М. Чубинський; 1918 відкрито перший пам’ят­ник Т. Шевченку. У 1920-х рр. Укр. клуб ім. Т. Шевченка організовував літ. вечори, шевченків. свята та ін. У моск. пресі працювали укр. журналісти К. Даниленко («Русское слово»), А. Бондаренко, Г. Козловський («Столичная молва»), О. Саліковський («Русскія вѣдомости»), В. Гіляровський, М. Левицький, В. Панченко. Під час 1-ї світової вій­ни у М. виходив літ.-громад. тижневик «Промінь» (1916–17, за ред. В. Винниченка), серед співроб. якого були О. Лотоцький, Олександр Олесь, О. Саліковський, Л. Абрамович, М. Грушевський, С. Єфремов, П. Стебницький, Д. Дорошенко, П. Тичина, М. Філянський, Г. Чупринка. «Украинская жизнь» і «Промінь» були епіцентром укр. політ. життя М. Тут існувала громада ТУПу (від 1908), неофіц. органом якого була «Украинская жизнь». З поч. Лютн. революції 1917 українці в М. видали спільну декларацію Союзу укр. федералістів, Моск. комітету укр. соціалістів, ред. «Украинской жизни» і «Променя» та укр. секції Товариства слов’ян. культури, в якій домагалися впровадження української мови в держ., адм. і судових установах, навч. рідною мовою, територ. комплектування війська. Наприкінці травня 1917 у М. засн. Укр. раду на чолі з О. Саліковським (серед чл. — А. Приходько, А. Хруцький, А. Павлюк). До УЦР 21 квітня 1917 від М. були обрані М. Шраг і П. Сікора. Після встановлення більшов. влади в Росії і перенесення столиці до М. (1918) укр. уряд висилав до М. своїх представників для нормалізації укр.-рос. відносин. Спочатку Українська Держава призначила О. Кривцова на посаду ген. консула у М., а радником при ньому П. Забілу. На поч. 1919 Директорія вислала до М. Надзвичайну дипломат. місію УНР для переговорів з рад. урядом, очолювану С. Мазуренком. До кін. 1922 повноваж. представник уряду УСРР у М. мав дипломат. місію, згодом його місце посіло Укр. постійне представництво. Майже символічно перші 2 з’їзди КП(б)У відбулися не в Україні (5–12 липня і 17–20 жовтня 1918). У 1920-х рр. В. Ґадзінський, Кость Буревій та Гео Коляда заснували у М. літ. групу «Село і Місто» («СіМ») і однойм. видавництво, у якому вийшли, зокрема, поеми «УСРР», «Айнштайн», «Земля» (усі — 1925), «Заклик Червоного Ренесансу» (1926) В. Ґадзінського, «До питання ліквідації неписьменности» А. Гарасевича (1925), «Вибрані вірші й поеми» Гео Коляди (1926), кн. творів Т. Шевченка у 2-х т. (1925); видавало ж. «Неоліф». 1927 «СіМ» ліквідовано. У видавництві «Грань» у М. вийшов «За­претный “Кобзарь”» (1918; 1922), укладений рос. перекладачем творів Т. Шевченка І. Бєлоусовим. Як і раніше, у М. працювала низка укр. вчених. Серед них — економіст П. Лященко, хірург М. Бурденко, невропатолог Є. Вендерович, мікробіолог Б. Ісаченко (1939–48 — директор Інституту мікробіології АН СРСР), металург Г. Кащенко, геолог В. Лучицький, фізико-хімік В. Кістяківський, ґрунтознавець К. Ґедройц. 1932–34 у М. діяв Держ. укр. театр РСФРР (кер. — Г. Бегічева). Лесь Курбас після усунення з «Березоля» (1933) деякий час працював в укр. та євр. театрах у М., згодом був заарешт. і засланий на Соловки. Також у М. після примус. виїзду з України 1935 був заарешт. поет і літ. критик М. Зеров. У Великому театрі у М. виступали вихованці укр. театрів і консерваторій: М. Микиша, І. Козловський, О. Бишевська, А. Іванов, Н. Шпіллер, І. Масленникова, Л. Масленнікова, Г. Олійниченко, В. Борисенко, Б. Руденко, С. Коркошко. У М. гастролю­вали Київ. ім. І. Франка (від 1926) та ім. Лесі Українки (від 1948), Львів. ім. М. Заньковецької (від 1936), Харків. ім. Т. Шевченка (від 1939) та ін. театри. Реж. Камер. театру у М. О. Таїров (уродженець м. Ромни, нині Сум. обл.) ставив п’єси Ю. Яновського, О. Корнійчука, Л. Первомайського; вперше поставив «Патетичну сонату» М. Куліша (1931). Під час репресій в Україні у 1930–50-х pp. до М. втікало чимало укр. громад., культур., наук. і мист. діячів, інших примусово туди засилали. Серед них — поети А. Чужий (футурист), Ю. Ільїна, С. Буняк (усі писали українською мовою), письменник І. Стаднюк (писав російською мовою). Під час 2-ї світової вій­ни у М. перебували О. Корнійчук, П. Тичина, О. Довженко, М. Рильський, В. Сосюра, Ю. Смолич, А. Малишко. Тоді ж у М. засн. «Укрвидав» для книжк. і період. видань, признач. для фронту. 1940 відкрито книгарню «Українська книга», в якій виступали укр. письменники М. Рильський, П. Тичина, В. Сосюра, А. Малишко, П. Воронько. 1936, 1951, 1960 у місті організовано декади укр. мистецтва та літ-ри; 1929, 1936, 1937, 1960 — виставки укр. образотвор. мистецтва. У М. працювали реж. Лесь Танюк, Р. Віктюк, кінореж. О. Довженко, І. Савченко, С. Бондарчук. У 1960-х pp. укр. життя в М. пожвавішало. Укр. студенти розвинули активну діяльність, їм допомагав колиш. політ. в’язень, письменник М. Кутинський. 1961 і 1964 у М. відбулися наук. сесії, присвяч. річницям Т. Шевченка. Від 1988 укр. життя М. почало набирати конкрет. форм: віряни й духовенство виступали за оборону свободи УГКЦ й УАПЦ. Заходами місц. діячів (А. Сірий, О. Іванченко, В. Любунь, С. Гнідіна, І. Мовчан, І. Шишов, Є. Дейч) 1988 створ. Укр. молодіжний клуб і товариство укр. культури «Славутич» (голова — П. Попович, заст. — Лесь Танюк; 2008 відновлено діяльність, голова — Я. Копельчук), яке видавало г. «Український кур’єр» (до 2000). Від 1989 у М. засн. осередок Української Гельсинської спілки, Центр укр. дослідж. Інституту Європи РАН; відновила діяльність Бібліотека української літератури у Москві. У М. діють б-ки ім. Т. Шевченка та ім. Лесі Українки. У місті встановлено пам’ят­ник Т. Шевченку (1964, скульп­тори М. Грицюк, Ю. Синькевич, А. Фуженко), його ім’ям названо бульвар. 1992 у М. відкрито Посольство України в РФ. 1991 засн. Об’єд­нання українців Москви, реорганіз. 2001 у регіон. громад. організацію «Українці Москви» (співголови В. Гіржов та В. Семененко). 23–25 жовтня 1993 у М. відбувся перший Конгрес українців Росії, на якому засн. Об’єднання українців Росії (голова О. Руденко-Десняк). 2012 після заборони у судовому порядку діяльності Об’єдн. українців М. «Українці Москви» стали гол. представниками інте­ресів українців у РФ. 1995 засн. Український історичний клуб в укр. відділі міської б-ки № 147, ініціатором та першим головою якого став В. Ідзьо. 1993 КМ України прийняв постанову «Про створення Культурного центру України в Москві», який було відкрито 1998. Центр став держ. установою, що пропагувала укр. мову, культуру, духовність, соборність і самобутність українського народу; тут виступали актор Б. Ступка, скрипаль Б. Которович, диригент В. Гуцал, композитори Є. Станкович, М. Скорик, співачки Н. Матвієнко, М. Стеф’юк, Б. Руденко, Є. Мірошниченко; виголошували доповіді Б. Патон, М. Жулинський, І. Курас, В. Яворівський та ін. Тривалий час дир. Центру був історик В. Мельниченко (2001–15). У 2014 становище Центру погіршилося у зв’язку з початком рос. агресії проти України, 2016 на нього було вчинено напад та здійснено акти вандалізму, 2017 його кер. став В. Юрченко, який є прибічником слов’ян. єдності. 2006 дир. Б-ки укр. літ-ри у М. обрано Н. Шаріну. 2015 у б-ці пройшли обшуки, 2016–17 відбувся судовий процес над Н. Шаріною, що закінчився звинувачув. вироком. Фонди б-ки частково перевезено до відкритого Центру слов’ян. культур при Б-ці іншомов. літ-ри ім. М. Рудоміно, частково (переважно архіви й найцінніші матеріали) — до Нац. культур. центру України. Функціонує Укр. муз. салон при Всерос. муз. товаристві, створ. Українську народну хорову капелу Мос­кви. Літературний інститут ім. М. Горького закін. письменники Л. Костенко, П. Мовчан, Гр. Тютюнник; Вищі сценарні курси — письменники І. Драч, М. Вінграновський, Л. Череватенко. У різні роки в М. працювали історик Д. Яворницький, філософ М. Бердяєв, літературознавець М. Зозуля, письменник О. Дейч, фольк­лорист К. Квітка та ін.; гастролювали М. Кропивницький, М. Заньковецька, М. Садовський, П. Саксаганський. Тривалий час у М. працює літературознавець Ю. Барабаш. У М. є вулиці Лесі Українки, М. Коцюбинського, І. Франка, В. Боженка, О. Довженка, О. Корнійчука, Укр. бульвар, вул. Київська та метро з однойм. назвою, Київ. вокзал. 2003 встановлено мемор. дошку М. Грушевському. За переписом 1989, у М. мешкало 253 тис. українців; 2002 — 253, 6 тис.; 2010 — бл. 154 тис. осіб.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю