Москва

МОСКВА́ (рос. Москва) — місто, столиця Російської Федерації. Знаходиться на р. Москва (ліва притока Оки, бас. Волги). Пл. 2510 км². Насел. 12 506 468 осіб (2018). Нац. склад за даними пере­пису 2010: росіяни — 91,65 %, українці — 1,42 %, татари — 1,38 %, вірмени — 0,98 %, азербайджанці — 0,53 %, євреї — 0,49 %, білоруси, грузини — по 0,36 %, узбеки — 0,33 %, таджики — 0,25 %, молдовани — 0,20 %, киргизи — 0,17 %, мордвинці — 0,16 %, чеченці та чуваші — по 0,13 %, осетинці — 0,10 %. Тер. поділена на 12 округів: Сх., Зх., Зелено­град, Пн., Пн.-Сх., Пн.-Зх., Центр., Пд.-Зх., Пд.-Сх., Пд., Новомоск., Троїцький. Вузлова залізн. станція. Між­нар. аеропорти: Домодєдово, Шереметьєво, Внуково, Жуковський.

Уперше зга­дана у літописі 1147 як володі­н­ня князя Юрія Долгорукого. У 12–13 ст. місто пере­бувало у складі Владимиро-Суздал. князівства. Від 2-ї пол. 13 ст. — центр уділ. Моск. князівства, від 14 ст. — Великого князівства Московського. На­прикінці 15 ст. під час правлі­н­ня князя Івана III Васильовича М. стала столицею Моск. централіз. держави, її екон. та культур. центром. Упродовж 1485–95 зведено стіни та вежі Кремля. 1610 місто захоплене польс.-литов. військами, визволене 1611–12 нар. ополче­н­ням. 1618 під­писано Деулів. пере­­мирʼя між Росією та Річчю Посполитою. На поч. 18 ст. М. стала осередком заг.-рос. ринку; насел. складало бл. 140 тис. жителів. 1712 після пере­несе­н­ня столиці Росії до С.-Пе­тербурга М. зберегла значе­н­ня другої столиці. Від 1708 — центр Моск. губ., 1728–33 — знову столиця Росії. 1773–75 тут від­бувалися заворуше­н­ня під час селян. вій­ни під проводом О. Пугачова. 1812 до М. уві­йшли франц. війська Наполеона I, місто за­знало знач. руйнувань, було від­будоване на­прикінці 1820-х — у 1-й пол. 1830-х рр. 1830–40 М. пере­творилася на важливий пром. та торг. центр Росії, 1837 засн. Моск. фонд. біржу. 1843 роз­почато будівництво першої в Росії залізниці С.-Петер­бург–М. (1851 уведено в дію). У 2-й пол. 19 ст. М. поділяли на Кремль, Китай-город, Білий город і перед­містя, інтенсивно будували ф-ки, заводи, вокзали, банки, торг. пасажі, прибутк. будинки. У вересні–жовтні 1905 у міс­ті тривало збройне пов­ста­н­ня, створ. Раду робітн. депутатів. У період нового рев. під­несе­н­ня 1910–14 виник широкий політ. рух робітників. Після Лютн. революції 1917 обрано Раду робітн. депутатів та Раду солдат. депутатів, внаслідок більшов. пере­вороту в жовтні того ж року встановлено рад. владу. Від 1918 у М. знаходився рад. уряд на чолі з В. Леніним. 1922 на Всесоюз. зʼ­їзді рад проголошено створе­н­ня СРСР, М. стала його столицею. Стрімко зросло насел. міста: 1923 — понад 1,5 млн осіб, 1936 — бл. 3,6 млн. Під час 2-ї світової вій­ни в М. сформовано 16 дивізій нар. ополче­н­ня. У результаті битви за М. 1941–42 нім. війська за­знали поразки. 24 червня 1945 в місті прове­дено Парад пере­моги. 1947 від­значено 800-річ. ювілей М. У 1940-х рр. роз­роблено план роз­будови М., від­повід­но до якого 1951–60 споруджено низку висот. будинків. 1965 М. на­дано зва­н­ня міста-героя. 1980 проведено 22-і Олімпійські ігри (побудовано універсал. спорт. комплекс «Олімпійський»), чемпіонами яких стали українці О. Баркалов (водне поло), С. Бєлоглазов, В. Бураков, Н. Зюськова, В. Кисельов, Н. Ткаченко (усі — легка атлетика), С. Захарова, Б. Макуц (обидва — спорт. гімнастика), О. Колчинський (греко-рим. боротьба), С. Красюк, О. Сидоренко, С. Фесенко (усі — плава­н­ня), В. Кривов, Ф. Лащонов (обидва — волейбол), П. Ледньов (сучасне пʼяти­бор­ство), В. Манкін (вітрильний спорт), В. Мовчан (велоспорт), В. Погановський (кін­ний спорт), С. Чухрай (веслува­н­ня на байдарках і каное). 1989 у М. від­бувся 1-й зʼїзд нар. депутатів СРСР. 1990 проголошено держ. суверенітет Росії. Від 1991 М. — столиця РФ. Місто знаходиться у центр. частині Східно-Європейської рівнини, на вис. 120–250 м над р. м., у межах Моск. артезіан. бас. Клімат помірно континентальний. Середня температура січня — -9,3 °C, липня — +18,2 °C; середня річна кількість опадів бл. 700 мм. Теплий період триває від квітня до жов­тня. М. — найбільше пром. місто РФ. Основні галузі промисловості: маш.-буд., металооб­робна, електро­енергет., буд. матеріалів, дерево­обробна, паливна, кольорова і чор­на металургія, хім. і нафтохім., легка, харчова. Тут знаходиться низка під­приємств: Моск. нафтоперероб. завод, «Рено Росія», «Електрозавод», «Мос­електрощит», Карачарів. мех. завод, «Москабель», Моск. нафтомаслозавод, «Мос­хімфарм­препарати ім. М. Семашка» та ін. Місто є також важливим транс­порт. вузлом: діють бізнесові аеропорти — Остафʼєво і Кубинка, 5 спорт. та осн. військ. аеро­дром М. — Чкаловський; 9 залізн. вокзалів, 3 річк. порти (річк. сполуче­н­ня з морями бас. Атлантич. і Пн. Льодовитого океанів). М. — політ., культ.-осв. і наук. центр. Функціонує понад 150 зарубіж. посольств. Тут роз­таш. низка наук. установ РАН, понад 1000 НДІ та галуз. академій, бл. 260 закладів вищої освіти, з них найві­доміші: Моск. університет (засн. 1755 з ініціативи М. Ломоносова), Рос. університет дружби народів, Моск. тех. університет, Рос. мед. університет, Моск. пед. університет, Моск. мед. академія, Моск. с.-г. академія, Держ. академія управлі­н­ня та ін. Діє понад 1200 б-к, серед них — Наук. бібліотека Моск. університету та Рос. держ. б-ка. Є 100 театрів (Великий театр Росії Державний академічний та Малий театр Росії, МХАТ, Театр ім. Є. Вахтангова, ім. М. Єрмолової, Театр на Таганці та ін.), 120 кінотеатрів, 30 концерт. залів, понад 140 ви­ставк. комплексів, 80 музеїв (найві­доміші: Третьяков. галерея, Алмаз. фонд, Держ. істор. музей, Держ. музей образотвор. мистецтв ім. О. Пушкіна, Держ. музей Сходу, Політех. музей, Рос. музей музики, Збро­йова палата Кремля, Музей рос. садиб. культури, Музей рос. гармоніки ім. А. Мірека). Всесвітньо ві­домими стали моск. кіностудії «Мосфільм», «Союзмультфільм», Кіностудія ім. М. Горького. Щорічно проходить Моск. Мкф. Істор.-архіт. памʼятки: ансамбль Кремля з внутр. будівлями (Великий Кремлів. палац 20 ст., Грановита палата 15 ст., Збро­йова палата 19 ст., Успен. собор 15 ст., Архангел. собор 16 ст., Благовіщен. собор 15 ст., колишня будівля Судових установлень 18 ст., Арсенал 18 ст.), дзвіниця «Іван Великий» (16 ст.), Цар-гар­мата (від­лита 1586) і Цар-дзвін (від­литий 1730), Красна площа (15 ст.), на якій роз­таш. храм Василія Блажен­ного (1555–60), архіт. комплекси монастирів (Андроникова, Донського, Свято-Данилова, Новодівичого, Симонова), садибні ансамблі Кусково, Останкіно, Царицино, Кузьминки, Тріумф. арка. Чимало туристів від­відують Всерос. ви­ставк. центр, парк «Сокольники», палаци та будівлі 18–20 ст., повʼязані з культур. і політ. жи­т­тям Рос. імперії та СРСР. До обʼєктів всесвіт. спадщини ЮНЕСКО належать: Кремль, Красна площа, Новодівичий монастир і церква Вознесі­н­ня в Коломенську.

Вихідці з укр. теренів, які мали по­міт. вплив у культ.-осв., церк. та політ. царині, почали зʼявлятися в М. майже від­разу після роз­паду Київ. Русі, зокрема митрополит Київський Петро (помер 1326), родом з Волині, жив і працював у М., куди пере­ніс остаточно митрополію 1322. У 1389 тут оселився митрополит Київський Ки­пріян (помер 1406, похов. в Успен. соборі Кремля), який згодом став митрополитом Московським, за- лишив дрібні твори і 3 посла­н­ня з цін­ною інформацією про церк. побут 14–15 ст.; тоді ж, у 14 ст., до М. прибув з Литов. князівства князь Дмитро Боброк-Волинсь­кий, родом з Волині, який одружився з се­строю Дмитра Донського і став воєначальником, від­значився у Куликов. битві (1380). У 1481 до М. утік один з кер. боротьби проти литов. панува­н­ня Ф. Бєльський (помер 1506), який вступив на військ. службу до моск. Великого князя і ві­ді­грав значну роль у політ. житті Моск. держави. У М. почав працювати І. Федорович (Федоров), який разом з П. Мстиславцем заснував першу друкарню (1553), на­друкував «Апостол» (1564) й ін. літургічні книги, а 1566 втік до Литви і згодом в Україну. На­прикінці 16 ст. в М. працював укр. друкар О. Радишевський, родом з Волині, який видав «Євангеліє» (1606) та «Устав церковний» (1610). Культурні звʼязки України з М. зро­стали у звʼязку з діяльністю випускників Києво-Могилян. колегії (згодом академії). 1640 митрополит Петро Могила звернувся до царя Михайла Федоровича з пропозицією заснувати у М. школу, в якій київ. вчителі могли б на­вчати дітей бояр і міщан грец. і словʼян. мов, однак від­повіді не отримав. 1649 цар Олексій Михайлович по­просив київ. митрополита С. Косова надіслати до М. 2-х вчених-монахів з метою пере­вірити літургічні книги й пере­класти Біблію з грец. на словʼян. мову. Київ. колегія вислала до М. Є. Славинецького й А. Корецького-Сатановського, а згодом Д. Птицького. Є. Славинецький прожив у М. 26 p. і від­значився як пере­кладач (бл. 150 пере­кладів), педагог і лексико­граф, автор 50-ти проповід­ей, посібників для вчителів, низки словників. 1653 він заснував у Чудів. монастирі першу у М. греко-лат. школу і був її ректором. Є. Славинецький допомагав також патріархові Никону у ревізії літургіч. книг і обрядів та проведен­ні реформи рос. Церкви.

На поч. 17 ст. укр. козаки разом із польс. військом неодноразово намагалися захопити М., 1610 за­йшли в місто, але протрималися недовго. 1618 геть­ман П. Сагайдачний з 20-тисяч. військом ви­ступив на стороні польс. королевича Владислава IV, здобувши пере­могу над рос. військом під М., а вже 1620 вислав посольство до царя Михайла Федоровича, пропонуючи йому свої послуги. За доби козац. держави, з не­знач. пере­рвами, М. ви­ступала до 1712 як метрополія, яка мала зверх­ність над країнами, що потрапили в орбіту рос. держави, зокрема й Україною. Натомість у культур. сфері ситуація була протилежною — діячі з України опановували культур. про­стір М. Лідери козац. держави були ініціаторами зближе­н­ня з М. Перший лист геть­мана Б. Хмельницького від 18 червня 1648 до царя Олексія Михайловича лишився без від­повіді. Пізніше до М. їздили пред­ставники укр. геть­манів. 1653 у М. пере­бував з інформ. місією козац. отаман К. Бурляй. Укладе­н­ня договору з царем довершило вислане до М. у березні 1654 укр. посольство на чолі з ген. суд­дею С. Бог­дановичем-Зарудним, до якого належали П. Тетеря, Г. Кирилович та ін. З дипломат. місією у М. пере­бував 1654 київ. полковник А. Жданович. Неодноразово М. від­відував П. Забіла: 1654–55 як посланець геть­мана І. Золотаренка і 1665 з геть­маном І. Брюховецьким. Також ген. обозний Ф. Коробка їздив до М. з дипломат. доруче­н­нями геть­манів Б. і Ю. Хмельницьких, І. Виговського. 1665 І. Брюховецький започаткував по­їздки укр. геть­манів до М. з чолобитними. Згодом царі вже викликали геть­манів до М., зокрема І. Мазепу. Зі зро­ста­н­ням залежності України від Московщини М. стала місцем засла­н­ня чи навіть увʼязне­н­ня політ. діячів, зокрема І. Креховецького (ген. суддя геть­мана П. Тетері, 1665 захоплений у полон моск. військом і засланий до М.) та П. Дорошенка (за наказом рос. уряду геть­ман був вивезений з України і 1677–79 жив у М., згодом помер під М.; у драмі Лесі Українки «Бояриня» від­творена атмо­сфера життя українців і геть­мана П. Дорошенка у тогочас. М.). Після Пере­яслав. договору (1654) з кожним роком все більше українців прибувало до М., вони зупинялися пере­важно на т. зв. Малорос. заїзному дворі («Малоросєйка»). У 2-й пол. 17 ст. у М. діяло 7 монастирів, в яких правили службу українці й білоруси. Українці мали знач. вплив на культур. роз­виток М. Вихованець Києво-Могилян. колегії С. Полоцький, який прибув до М. 1664 як пред­ставник світської «київ. на­уки», заснував світську друкарню і був основоположником рос. силабіч. системи віршува­н­ня. Також він став ініціатором створе­н­ня при Спас. монастирі Словʼяно-греко-лат. академії (1665) на взірець київської. Працю С. Полоцького у М. продовжив його учень С. Медведєв, який закріплював київ. вплив на моск. літературу; також до 1688 керував Друкар. двором. 1680–91 ігуменом Симонов. монастиря у М. був Г. Домецький, автор богослов. трактатів українською мовою, зміст яких роз­ходився з по­глядами рос. Церкви, тому він був у по­стій. конфлікті з церк. владою. 1672 кияни О. Мушич і Т. Кушва від­крили першу книгарню у М. У рос. закладах освіти того часу працювали київ. проф. Платон (Малиновський), Стефан (Прибилович), Яків (Блоницький), Інокентій (Кульчицький), Гавриїл (Бужинський), Йоасаф (Томилович), Іоан (Козлович), Павло (Конюскевич), Георгій (Щербацький) та ін. За часів Петра I активізувався приплив культур. діячів з Києва до М.: одних за­прошували, інші їхали задля карʼєри, декого висилали примусово. Петро I забирав до М. найкращих діячів Києво-Могилян. академії. Цьому сприяли ви­значні вчені, колишні проф. Києво-Могилян. академії С. Яворський і Ф. Прокопович. С. Яворський, президент Сло­вʼяно-греко-лат. академії в М., за доруче­н­ням царя висилав роз­порядже­н­ня київ. митрополиту В. Ясинському, який доручав управі Києво-Могилян. академії направляти до М. своїх професор (Р. Краснопольського, Й. Туробойського, О. Соколовського, Г. Госкевича, А. Стресовського, М. Канського), які часто брали з собою студентів вищих класів для прикладу рос. студентам. За даними С. Смирнова, 1701–63 до М. прибуло 95 проф., з яких 18 були ректорами і 23 префектами. За його свідче­н­нями, «...вони надали свою печать Академії М., свою ментальність і орієнтацію». Серед ви­знач. діячів Словʼяно-греко-лат. академії в М. були українці: ректори Т. Лопатинський (1706–22; автор богослов. трактату, чл. Синоду), Г. Вишневський (1722–28), В. Лящевський (1753–54; автор грец. граматики, яку тривалий час використовували у духов. школах Росії); префекти І. Кульчицький (1714–15; згодом ви­знаний святим за місійну працю серед народів Сибіру), Г. Бужинський (1717–18; ви­знач. проповід­ник і пере­кладач), С. Калиновський (1734–36), Г. Щербацький (1753–54); проф. А. Могилянський (1741–43; проповід­ник, згодом київ. митрополит); Я. Блоницький (автор грец.-словʼян. і словʼян.-греко-лат. словників).

Серед істориків, які навч. чи працювали в М., були: М. Загоровський (1788 видав «Топо­графическое описаніе Харьковскаго намѣстничества» (1787); Я. Маркович (навч. в Моск. університет. пансіоні); М. Бантиш-Каменський (1762–1814 працював в архіві Колегії закордон. справ у М. і згодом опублікував важливі архівні матеріали); укр. правник С. Десницький, родом з Ніжина (нині Черніг. обл.), навч., а згодом був проф. Моск. університету (1767–87), у працях ви­ступав за скасува­н­ня кріпацтва. Філософ-ідеаліст С. Гамалія, родом з Полтавщини, вихованець Києво-Могилян. академії, від 1782 мешкав у М., пере­кладав з нім. філос. твори, у працях ви­ступав за помʼякше­н­ня кріпацтва. У галузі медицини у М. працювало чимало випускників укр. шкіл: викладачі Мед.-хірург. школи П. Погорецький (опрацьовував рос. мед. термінологію), І. Руцький (від­значився у боротьбі з чумою; обидва — випускники Києво-Могилян. академії), Г. Мокренець (1790–1800 — гол. хірург моск. шпиталю; випускник Черніг. духов. колегіуму); І. Андрієвський (родом з Чернігівщини, був проф. ветеринарії Моск. університету); Є. Мухін (родом з Харківщини, навч. у Харків. колегіумі, згодом був проф. Мед.-хірург. академії та Моск. університету; автор першого в Росії під­ручника з хірургії, 1806); Й. Тихонович (навч. у Моск. університеті, де згодом і викладав медицину). У М. працював ві­домий укр. арх. І. Зарудний (випускник Києво-Могилян. академії), який збудував башту Меншикова (1705–07) та церкву архангела Гавриїла. За його посередництва рос. архітектура набула укр. форм і засобів. Укр. арх. М. Мосцепанов навч. у В. Баженова у С.-Пе­тербурзі, 1766–73 працював у М., згодом повернувся в Україну. Ви­знач. київ. арх. А. Меленський був родом з М., де навч. у 1770-х pp. Серед укр. митців, які працювали у М., — гравер на міді М. Карновський (родом з Чернігівщини, 1701–10 був знаменщиком при Друкар. дворі; в його творах від­ображені укр. мотиви), скульп­тор І. Мартос (родом із Чернігівщини, працював у мемор. пластиці, виконав над­гробки в Донсь­ко­му монастирі, перший памʼят­ник К. Мініну і князю Д. Пожар­сько­му, 1804–18); художники А. Мокрицький (друг Т. Шевченка, від 1851 був проф. Моск. училища живопису, скульптури та зодчества), Р. Гадзевич (родом із Холмщини, 1839–44 — проф. істор. малярства у М.). Муз. і театр. укр. мистецтво при­йшло до М. з церк. спів­ом, хорами, які набиралися в Україні для можно­владців М. й С.-Пе­тербур­га. Й. Загвойський, вчитель церк. співу у Києві, був одним із перших диригентів, якого 1656 направили до М. для керува­н­ня хором. Ві­домий укр. композитор М. Дилецький, родом з Києва, деякий час жив у М., де написав 7-частин­ну ред. твору «Грам­матика пѣнія мусикийскаго» (1679). У М. працював знавець церк. співу С. Бишковський, який видав церк. нотні зб. (1772). У 1787–90 у М. пере­бував композитор А. Ведель, який заснував хор. капелу. Музикант і композитор Г. Рачинський, родом з Новгорода-Сіверського (нині Черніг. обл.), 1795–1805 був студентом, а згодом учителем музики у Моск. університет. гімназії. Вагомий вплив українців на роз­виток рос. культури в М. того часу непокоїв місц., насамперед церк., консе­рвативні кола, які забороняли укр. книги, що їх чумаки возили до М., також упереджено ставилися до манери укр. нар. співу та церк. обрядів і проповід­ей, які за­проваджували у моск. храмах укр. церк. діячі. Доволі часто укр. священиків і ченців на Московщині не вважали за охрещених і силоміць хрестили вдруге. М. охоче за­прошувала на службу українців, але рішуче боролася проти будь-якого їхнього впливу на росіян. Однак вплив був природнім і ґрунтовним. Це сприяло тому, що на­прикінці 18 — на поч. 19 ст. ставле­н­ня рос. інтелігенції до українців дещо змінилося: набули популярності українські народні пісні, легенди, твори укр. тематики (пере­важно письмен­ники укр. походже­н­ня — В. Наріжний, М. Гоголь (див. Гоголе­знавство) та ін.). Протягом 19 ст. і до 1918 значна кількість українців навч. у Моск. університеті й ін. спеціаліз. навч. закладах, а згодом частина з них викладала у цих закладах або працювала в різних держ., адм., фінанс. культур. установах та на під­приємствах. Від 1820-х pp. М. стала осередком друкарства важливих укр. вид., серед них — «Малорос­сійскія повѣсти» Г. Квітки-Основʼяненка (1834). У 19 ст. у М. працювала низка ви­знач. укр. істориків, філологів й етно­графів. Історик і славіст Ю. Венелін (Гуца), родом із Закарпа­т­тя, 1823–29 навч. в Моск. університеті, де й працював. Вихованцем Моск. університету був Г. Єсимонтовський, родом з Чернігівщини. У М. навч. і деякий час працював М. Маркович, автор «Исторіи Малорос­сіи» (1842–43, у 5-ти т.) і зб. поезій «Украинскіе мелодіи» (1831). Ві­домий історик Києва М. Закревський мешкав у М. 1859–71. Ви­знач. історик, філолог, етно­граф М. Максимович закін. Моск. університет (1823), де згодом і викладав (до 1834), а в 1850-х pp. тривалий час пере­бував у М. Велике значе­н­ня мала його опубл. у М. зб. «Малорос­сійскія пѣсни» (1827; М. Грушевський вважав її поч. наук. україно­знавства) і «Украинскія народныя пѣсни» (1834). Ін. ви­знач. україніст О. Бодянсь­кий закін. Моск. університет (1834), де очолював каф. історії і літ-ри сло­вʼян (1842–68), був секр. моск. «Об-ва исторіи и древностей рос­сійскихъ» (від 1845), а також довголіт. ред. кн. «Чтенія въ Императорскомъ Обществѣ исторіи и древностей рос­сійскихъ при Московскомъ университетѣ» (1846–48, 1858–77), у яких публікував праці з історії України. Його зуси­л­лями опубл. у М. зб. Я. Головацького «Народныя пѣс­ни Галицкой и Угорской Руси» (1878). У 1861–74 проф. Моск. університету був ви­знач. укр. філософ П. Юркевич. Від 1887 у місті пере­бував львів. історик москвофіл. напряму В. Площанський. Неод­норазово М. від­відував Т. Шевченко (1844, 1845, 1858, 1859). У М. також працювали природо­знавець і педагог А. Прокопович-Антонський (родом з Чернігівщини, навч. у Києво-Могилян. академії, згодом у Моск. університеті, 1818–26 — його ректор), педагог Р. Тимповський (від 1815 — директор Пед. ін­ституту, один з перших критично по­ставився до літопису Нестора), хірург А. Альфонський (від 1823 — проф., згодом ректор Моск. університету); антрополог В. Бензенгр (родом з Київщини, у 1830-х pp. навч. у М.), літературо­знавець В. Маслов (Маслій; у 1860-х pp. викладав історію в Строганов. училищі; був першим біо­графом Т. Шевченка), журналіст і археолог О. Гатцук (родом з Одеси, закін. 1857 Моск. університет, 1875–90 видавав масову ілюстров. «Газету А. Гатцука» з багатьма ста­т­тями на укр. теми, 1863 видав у М. «Українську абетку» з оригін. ілюстраціями до окремих літер), педагог І. Деркачов (родом із Херсонщини, 1856–59 навч. у Моск. університеті, 1861 видав «Українську граматику» для потреб неділ. шкіл в Україні), економіст О. Миклашевський (родом із Чернігівщини, від 1887 викладав у С.-г. академії, 1894–95 був приват-доцент Моск. університету). Серед укр. вчених, які здобули освіту в Моск. університеті, — славіст і літера­туро­знавець О. Котляревський, проф. медицини І. Зеленів (викладав у Моск. університеті), природо­знавець В. Вернадський (викладав у Моск. університеті), А. Кримський (викладав у Лазарев. ін­ституті сх. мов), фольклорист і письмен­ник М. Янчук (заснував Муз.-етногр. комісію в М., був ред. ж. «Этно­графи­ческое обозрѣніе», 1889–1916). На каф. зх.-європ. літ-ри Моск. університету від 1872 викладав М. Стороженко (автор статей з укр. літ-ри). Мистецтво­знавець О. Новицький закін. Моск. університет (1887), згодом працював бібліотекарем Моск. училища живопису, скульптури та зодчества (1898–1918) і брав активну участь в житті укр. громади в М. Багато укр. спів­аків і акторів працювали в моск. театрах, операх (зокрема в приват. Опері С. Зиміна), філармонії та консерваторії. Серед них — актор М. Щепкін (1824–63 працював у Малому театрі), композитор і спів­ак С. Гулак-Артемовський (1864–65 працював у Великому театрі), спів­ак І. Бутенко (1885–91 працював у Великому театрі). Згодом в Опері С. Зиміна ви­ступали М. Дейша-Сіоницька (також була проф. Моск. консерваторії), М. Донець. У МХАТі працював актор О. Загаров. Спів­аки П. Цесевич та І. Алчевський були солістами опер. театрів М., спів­ачка О. Степанова — солісткою Великого театру. Укр. композитор і фольклорист П. Сениця після закінче­н­ня Моск. консерваторії викладав у муз. закладах М.

На поч. 20 ст., особливо після рев. подій 1905–07, укр. життя у М. по­жвавішало і почало набирати політ. від­тінку. Осередки остан­нього по­ставали із організацій укр. культур. життя в М. 1908 зі всіх студент. організацій Укр. студент. громада в М. була найчислен­нішою (250 осіб). У 1810–60-х pp. щорічно в М. здобували освіту 15–20 укр. студентів, більшість з них отримувала приватні стипендії. Згодом кількість укр. студентів збільшилася (1865 — 63 особи). Від кін. 1850-х pp. по­стали студент. «земляцтва», що мали на меті самодопомогу і культурну діяльність. 1859–66 існувала нелегал.-кон­спіративна Укр. студент. громада (в офіц. документах її називали «малорос­сийская община»), яка мала свій статут і бібліотеку. Серед її лідерів — Ф. Волховський (Ніжинщина), І. Силич, М. Шугуров (Чернігівщина), В. Родзянко (Полтавщина), П. Капніст (внук В. Капніста), І. Деркач, М. Лазаревський, І. Рогович. За сепаратист. тенденції Укр. студент. громада була ліквідована, а 52 її чл. ви­знані «неблагонадійними». 1898 від­новила діяльність (спів­засн. — бібліо­граф В. Дорошенко), до 1905 діяла кон­спіративно, згодом легально. 1912 її головою був соціаліст.-рев. діяч М. Ковалевський. Щорічно укр. студенти в М. від­значали річниці Т. Шевченка. Під час «столипін. реакції» багато укр. інтелігентів втікало з України до Росії, зокрема й до М. На поч. 1910-х pp. у М. було вже 18 тис. українців. 1906 засн. перший в Росії укр. ілюстров. тижневик «Зоря». 1908 заходами С. Хво­стова, Г. Козловського, І. Алчевського, Н. Неж­данова, М. Донця й ін. засн. Укр. муз.-драм. громаду (згодом «Кобзар»), кер. якої були С. Хвостов та І. Алчевський; згодом заборонений владою. Укр. вчені М. також брали участь у діяльності укр. секції «Об-ва славян. культуры», очолюваного Ф. Коршем. Там ви­ступали В. Пічета, Б. Кістяківський, М. Янчук, О. Саліковський, С. Петлюра. Важливою подією в житті укр. громади в М. було від­значе­н­ня 50-річчя від дня смерті Т. Шевченка (1911), що набрало широкого роз­голосу у М., але було заборонене в Києві. З цієї нагоди під керівництвом О. Новицького була проведена ви­ставка, присвяч. ювілею Т. Шевченка у Моск. училищі живопису, скульптури і зодчества, а також урочисте засі­да­н­ня в актовому залі Моск. університету з доповід­ями Ф. Корша, О. Новицького, А. Кримського, В. Пічети; заг. святкува­н­ня в літ.-мист. гуртку з промовами Ф. Корша, Л. Яновської; по­становка ви­стави за пʼєсою «Назар Стодоля» Т. Шевченка і опери «Катерина» М. Аркаса. Багато моск. газет від­гукнулися на цю подію прихильно. Матеріали з цього святкува­н­ня були ви­дані укр. і рос. мовами у М. (1912). Так само готувалося від­значе­н­ня 100-річчя від дня народж. Т. Шевченка, однак, коли при­йшла заборона проведе­н­ня ювілею в Україні, моск. комітет із солідарності від­мовився святкувати річницю в М. 1913 було встановлено телефон. звʼязок із Харковом. 1912–17 виходив часопис «Украинская жизнь» (засн. та ред. — С. Петлюра), де друкувалися М. Василенко, В. Вин­ниченко, Д. Донцов, С. Єфремов, А. Кримський, Ф. Матушевсь­кий, М. Сумцов, П. Стебницький, І. Франко, М. Чубинський; 1918 від­крито перший памʼят­ник Т. Шевченку. У 1920-х рр. Укр. клуб ім. Т. Шевченка організовував літ. вечори, шевченків. свята та ін. У моск. пресі працювали укр. журналісти К. Даниленко («Рус­ское слово»), А. Бондаренко, Г. Козловський («Столичная молва»), О. Саліковський («Рус­скія вѣдомости»), В. Гіляровський, М. Левицький, В. Панченко. Під час 1-ї світової вій­ни у М. виходив літ.-громад. тижневик «Промінь» (1916–17, за ред. В. Вин­ниченка), серед спів­роб. якого були О. Лотоцький, Олександр Олесь, О. Саліковський, Л. Абрамович, М. Грушевський, С. Єфремов, П. Стебницький, Д. Дорошенко, П. Тичина, М. Філянський, Г. Чу­принка. «Украинская жизнь» і «Промінь» були епіцентром укр. політ. життя М. Тут існувала громада ТУПу (від 1908), неофіц. органом якого була «Украинская жизнь». З поч. Лютн. революції 1917 українці в М. видали спільну декларацію Союзу укр. федералістів, Моск. комітету укр. соціалістів, ред. «Украинской жизни» і «Променя» та укр. секції Товариства словʼян. культури, в якій домагалися впровадже­н­ня української мови в держ., адм. і судових установах, навч. рідною мовою, територ. комплектува­н­ня війська. На­прикінці травня 1917 у М. засн. Укр. раду на чолі з О. Саліковським (серед чл. — А. Приходько, А. Хруцький, А. Павлюк). До УЦР 21 квітня 1917 від М. були обрані М. Шраг і П. Сікора. Після встановле­н­ня більшов. влади в Росії і пере­несе­н­ня столиці до М. (1918) укр. уряд висилав до М. своїх пред­ставників для нормалізації укр.-рос. від­носин. Спочатку Українська Держава при­значила О. Кривцова на посаду ген. консула у М., а радником при ньому П. Забілу. На поч. 1919 Директорія вислала до М. Над­звичайну дипломат. місію УНР для пере­говорів з рад. урядом, очолювану С. Мазуренком. До кін. 1922 повноваж. пред­ставник уряду УСРР у М. мав дипломат. місію, згодом його місце посіло Укр. по­стійне пред­ставництво. Майже символічно перші 2 зʼ­їзди КП(б)У від­булися не в Україні (5–12 липня і 17–20 жовтня 1918). У 1920-х рр. В. Ґадзінський, Кость Буревій та Гео Коляда заснували у М. літ. групу «Село і Місто» («СіМ») і однойм. видавництво, у якому ви­йшли, зокрема, поеми «УСРР», «Айнштайн», «Земля» (усі — 1925), «Заклик Червоного Ренесансу» (1926) В. Ґадзінського, «До пита­н­ня ліквідації неписьмен­ности» А. Гарасевича (1925), «Ви­брані вірші й поеми» Гео Коляди (1926), кн. творів Т. Шевченка у 2-х т. (1925); видавало ж. «Неоліф». 1927 «СіМ» ліквідовано. У видавництві «Грань» у М. ви­йшов «За­­претный “Кобзарь”» (1918; 1922), укладений рос. пере­кладачем творів Т. Шевченка І. Бєлоусовим. Як і раніше, у М. працювала низка укр. вчених. Серед них — економіст П. Лященко, хірург М. Бурденко, невропатолог Є. Вендерович, мікробіо­лог Б. Ісаченко (1939–48 — директор Ін­ституту мікробіо­логії АН СРСР), металург Г. Кащенко, геолог В. Лучицький, фізико-хімік В. Кістяківський, ґрунто­знавець К. Ґедройц. 1932–34 у М. діяв Держ. укр. театр РСФРР (кер. — Г. Бегічева). Лесь Курбас після усуне­н­ня з «Березоля» (1933) деякий час працював в укр. та євр. театрах у М., згодом був заарешт. і засланий на Соловки. Також у М. після примус. ви­їзду з України 1935 був заарешт. поет і літ. критик М. Зеров. У Великому театрі у М. ви­ступали вихованці укр. театрів і консерваторій: М. Микиша, І. Козловський, О. Бишевська, А. Іванов, Н. Шпіл­лер, І. Маслен­никова, Л. Маслен­нікова, Г. Олійниченко, В. Борисенко, Б. Руденко, С. Коркошко. У М. гастролю­вали Київ. ім. І. Франка (від 1926) та ім. Лесі Українки (від 1948), Львів. ім. М. Заньковецької (від 1936), Харків. ім. Т. Шевченка (від 1939) та ін. театри. Реж. Камер. театру у М. О. Таїров (уродженець м. Ромни, нині Сум. обл.) ставив пʼєси Ю. Яновського, О. Корнійчука, Л. Первомайського; вперше по­ставив «Патетичну сонату» М. Куліша (1931). Під час ре­пресій в Україні у 1930–50-х pp. до М. втікало чимало укр. громад., культур., наук. і мист. діячів, інших примусово туди засилали. Серед них — поети А. Чужий (футурист), Ю. Ільїна, С. Буняк (усі писали українською мовою), письмен­ник І. Стаднюк (писав російською мовою). Під час 2-ї світової вій­ни у М. пере­бували О. Корнійчук, П. Тичина, О. Довженко, М. Рильський, В. Сосюра, Ю. Смолич, А. Малишко. Тоді ж у М. засн. «Укрвидав» для книжк. і період. ви­дань, при­знач. для фронту. 1940 від­крито книгарню «Українська книга», в якій ви­ступали укр. письмен­ники М. Рильський, П. Тичина, В. Сосюра, А. Малишко, П. Воронько. 1936, 1951, 1960 у місті організовано декади укр. мистецтва та літ-ри; 1929, 1936, 1937, 1960 — ви­ставки укр. образотвор. мистецтва. У М. працювали реж. Лесь Танюк, Р. Віктюк, кінореж. О. Довженко, І. Савченко, С. Бондарчук. У 1960-х pp. укр. життя в М. по­жвавішало. Укр. студенти роз­винули активну діяльність, їм допомагав колиш. політ. вʼязень, письмен­ник М. Кутинський. 1961 і 1964 у М. від­булися наук. сесії, присвяч. річницям Т. Шевченка. Від 1988 укр. життя М. почало набирати конкрет. форм: віряни й духовенство ви­ступали за оборону свободи УГКЦ й УАПЦ. Заходами місц. діячів (А. Сірий, О. Іванченко, В. Любунь, С. Гнідіна, І. Мовчан, І. Шишов, Є. Дейч) 1988 створ. Укр. молодіжний клуб і товариство укр. культури «Славутич» (голова — П. Попович, заст. — Лесь Танюк; 2008 від­новлено діяльність, голова — Я. Копельчук), яке видавало г. «Український курʼєр» (до 2000). Від 1989 у М. засн. осередок Української Гельсинської спілки, Центр укр. дослідж. Ін­ституту Європи РАН; від­новила діяльність Бібліотека української літератури у Москві. У М. діють б-ки ім. Т. Шевченка та ім. Лесі Українки. У місті встановлено памʼят­ник Т. Шевченку (1964, скульп­тори М. Грицюк, Ю. Синькевич, А. Фуженко), його імʼям на­звано бульвар. 1992 у М. від­крито Посольство України в РФ. 1991 засн. Обʼєд­на­н­ня українців Москви, реорганіз. 2001 у регіон. громад. організацію «Українці Москви» (спів­голови В. Гіржов та В. Семененко). 23–25 жовтня 1993 у М. від­бувся перший Кон­грес українців Росії, на якому засн. Обʼ­єд­на­н­ня українців Росії (голова О. Руденко-Десняк). 2012 після заборони у судовому порядку діяльності Обʼ­єдн. українців М. «Українці Москви» стали гол. пред­ставниками інте­ресів українців у РФ. 1995 засн. Український історичний клуб в укр. від­ділі міської б-ки № 147, ініціатором та першим головою якого став В. Ідзьо. 1993 КМ України прийняв по­станову «Про створе­н­ня Культурного центру України в Москві», який було від­крито 1998. Центр став держ. установою, що пропагувала укр. мову, культуру, духовність, соборність і самобутність українського народу; тут ви­ступали актор Б. Ступка, скрипаль Б. Которович, диригент В. Гуцал, композитори Є. Станкович, М. Скорик, спів­ачки Н. Матвієнко, М. Стефʼюк, Б. Руденко, Є. Мірошниченко; виголошували доповіді Б. Патон, М. Жулинський, І. Курас, В. Яворівський та ін. Тривалий час дир. Центру був історик В. Мельниченко (2001–15). У 2014 становище Центру погіршилося у звʼязку з початком рос. агресії проти України, 2016 на нього було вчинено напад та здійснено акти вандалізму, 2017 його кер. став В. Юрченко, який є прибічником словʼян. єд­ності. 2006 дир. Б-ки укр. літ-ри у М. обрано Н. Шаріну. 2015 у б-ці про­йшли обшуки, 2016–17 від­бувся судовий процес над Н. Шаріною, що закінчився звинувачув. вироком. Фонди б-ки частково пере­везено до від­критого Центру словʼян. культур при Б-ці іншомов. літ-ри ім. М. Рудоміно, частково (пере­важно архіви й найцін­ніші матеріали) — до Нац. культур. центру України. Функціонує Укр. муз. салон при Всерос. муз. товаристві, створ. Українську народну хорову капелу Мос­кви. Літературний ін­ститут ім. М. Горького закін. письмен­ники Л. Костенко, П. Мовчан, Гр. Тютюн­ник; Вищі сценарні курси — письмен­ники І. Драч, М. Він­грановський, Л. Череватенко. У різні роки в М. працювали історик Д. Яворницький, філософ М. Бердяєв, літературо­знавець М. Зозуля, письмен­ник О. Дейч, фольк­лорист К. Квітка та ін.; гастролювали М. Кропивницький, М. Заньковецька, М. Садовський, П. Саксаганський. Тривалий час у М. працює літературо­знавець Ю. Барабаш. У М. є вулиці Лесі Українки, М. Коцюбинського, І. Франка, В. Боженка, О. Довженка, О. Корнійчука, Укр. бульвар, вул. Київська та метро з однойм. на­звою, Київ. вокзал. 2003 встановлено мемор. дошку М. Грушевському. За пере­писом 1989, у М. мешкало 253 тис. українців; 2002 — 253, 6 тис.; 2010 — бл. 154 тис. осіб.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю