Кінологія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кінологія

КІНОЛО́ГІЯ (від грец. ϰύων (ϰυνός) – собака і …логія) – розділ біології, об’єктом дослідження якого є собака. К. вивчає походження й еволюцію домаш. собак, їхні біол. особливості, генетику, питання селекції і розведення, біотехнії, дресирування, використання тощо. Осіб, які працюють із собаками у силових структурах, приват. бізнесі, пов’язаному з розведенням породистих собак, дресируванням, утриманням і використанням, називають кінологами.

Залучення собак до госп. діяльності та військ. служби має давню історію. Віднайдені артефакти свідчать, що з прадав. часів у багатьох народів зображення собаки було предметом символів і культу. Існують різні припущення щодо часу приручення цих тварин. Генеалогія деяких груп порід була відома ще з міфіч. часів, що засвідчує уміле використання селекції та добору в собаківництві. Докум. ведення родоводів породистих собак та їхній облік у племін. книгах розпочато у 19 ст. Так, у Росії існувала родовідна книга мислив. собак Моск. т-ва мисливства ім. імператора Олександра ІІ, що містила відомості про тварин, походження яких прослідковувалося протягом 3-х повних кров. генерацій. За домовленістю з мислив. орг-ціями Великої Британії та ін. країн, родоводи породистих собак Росії 1898 отримали визнання в Європі. У 2-й пол. 19 ст. сформувалися перші кінол. орг-ції, почали виходити друк. видання з цієї тематики, проведено перші виставки собак. Орг-цію розшук. служби Росії датують 1906, служб. собаківництва – 1908. Того ж року створ. Т-во підтримки і використання собак у поліцей. і охорон. службі; набуло поширення застосування собак в армії. В Україні у дорев. час набуло популярності мислив. собаківництво у госп-вах землевласників. Собак також використовували під час випасу овець та ін. худоби. У 19 ст. у маєтку «Асканія-Нова» Ф. Фальц-Фейна виведено нову породу – південноросійську (таврійську) вівчарку, яку успішно в низці країн розводять і нині. Держ. значення має служб. собаківництво (розвідка, антитерор, пошук вибухівки, наркотиків, патрульно-розшук., сторож., конвойна служби тощо). Перший в Україні клуб служб. собаківництва засн. 1924 у Харкові, 1928 – у Києві. Проте масовості цей рух набув від 1951 зі створенням ДТСААФ із сектором собаківництва. Розпочали діяльність Одес., Дніпроп., Донец., Запоріз., Луган., Львів., Кіровогр. та ін. клуби служб. собаківництва. Щорічно проходили виставки собак, племінні огляди, змагання з дресирування, чемпіонати зі спорт. багатоборства із служб. собаками (до 1991 підготовлено 38 майстрів спорту СРСР). Від 1963 в Україні почали вести Всеукр. племінну книгу собак. 1972 створ. Федерацію служб. собаківництва України. Це сприяло покращенню поголів’я тварин, на всесоюз. виставках вони займали приз. місця. Севастопол. загін ДТСААФ з розшук. собаками 1988 брав участь у рятув. роботах після землетрусу у Вірменії, 1999 – у Туреччині. Нині діють Кінол. спілка України, Укр. федерація спорту з собаками, Кінол. клуб України, Укр. федерація мислив. собаківництва та ін. Вищу кінол. освіту надають у ВНЗах природн. і аграр. профілів, зокрема в Нац.ун-ті біоресурсів і природокористування України (Київ), Микол. аграр. ун-ті. Спец. кінол. підготовку здійснюють у відом. навч. кінол. підрозділах. Кінол. навч. також проводять у громад. орг-ціях. На держ. рівні в Україні К. займається Держ. прикордонна служба, митна служба, МВС, СБУ та ін. охоронні структури.

Крім того, люди часто використовують собак у якості компаньйонів і рятувальників під час туристич. походів, у спорт. мисливстві, у різних розвагах та змаганнях, зокрема перегонах їздових собак, вейтпулінгу (пересування тяжких вантажів), курсингу (біга хортів за штуч. зайцем) та ін. Знач. поширення набуло застосування каністерапії, собак-поводирів для людей з особливими потребами, собак для рятування на воді та пошуку людей у техноген. і лавин. завалах тощо. Важливе значення мало використання собак у розвитку біол., мед. та косміч. наук.

Літ.: Служебное собаководство. Москва, 1987; Блохин Г. И., Гладких М. Ю., Иванов А. А. и др. Кинология: Учеб. пособ. Москва, 2001; Ерусалимский Е. Л. Экстерьер собаки и его оценка. Москва, 2002; Субботин А. В., Ращевская Л. Л. Лечебная кинология: Теоретические подходы и практическая реализация. Москва, 2004; Полищук Ф. И., Трофименко А. Л. Кинология: Учеб. К., 2007.

В. М. Ященко

Стаття оновлена: 2013