Мошорине | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Мошорине


Мошорине

МОШО́РИНЕ – село Знам’янського району Кіровоградської області. Мошорин. сільс. рада (підпорядк. с. Васине) межує з Кропивниц. (до 2016 – Кіровогр.), Новгородків. і Олександрій. р-нами Кіровогр. обл. М. знаходиться на р. Бешка (права притока Інгульця, бас. Дніпра), за 12 км від райцентру та 6 км від залізнич. ст. Сахарна. Пл. 8 км2. За переписом насел. 2001, проживали 2045 осіб; нині – бл. 1,7 тис. осіб; переважно українці. Проходить автомобіл. шлях Кропивницький–Олександрія. У селі знайдено молоток кам’яного віку, а під час розкопок кургану виявлено антропоморфну стелу скіф. часу (2-а пол. 6 – 5 ст. до н. е.). М. засн. 1751–52 на місці невеликого козац. х. Некрасовський. Відтоді до 1764 тут базувалася 16-а рота Новосерб. гусар. полку. За нар. переказами, перші поселенці приїхали з серб. с. Мошорино (побл. м. Нови Сад). Існує також версія, що тут був військ. намісником Мошорин. Деякий час паралельно вживали назви: Некрасівський шанець, Мошарін, Дмитрівка. 1758 збудовано дерев’яну Воздвижен. церкву. На карті Малорос. поселень 1764 М. позначено як слободу. 1772 був 121 двір. 1802–1920 – у складі Херсон., 1920–22 – Кременчуц., 1922–25 – Катеринослав. губ.; 1806–1923 – Олександрій. пов. До 1923 – волос. центр. 1886 у М. було 536 дворів, мешкали 3359 осіб, функціонували школа та 9 лавок. Здавна був розвинений гончар. промисел, зокрема в 19 ст. працювали понад 80 майстрів. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923 у складі Олександрій. округи з Аджам. і Мошорин. волостей утвор. Аджам. р-н. 1925–30 – село Зінов’єв. округи; 1932–37 – Дніпроп., 1937–39 – Микол., від 1939 – Кіровогр. обл.; 1924–62 – Новопраз., 1962–65 – Олександрій., від 1965 – Знам’ян. р-нів. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від лютого 1942 до липня 1943 – під нім.-фашист. окупацією. Нацистам протидіяло рад. підпілля. У брат. могилі поховано 159 воїнів-визволителів. На фронтах 2-ї світ. вій­ни воювали понад 800 мошоринців, з них 285 загинули (споруджено пам’ятник). На поч. 1970-х рр. проживали понад 3,3 тис. осіб. У рад. період працювали 2 колгоспи, що обробляли 8,9 тис. га орної землі. Окрім вирощування зерн. і тех. культур, спеціалізувалися на молоч. тваринництві, вироб-ві яловичини та птахівництві. Тракторист В. Назаренко удостоєний звання Героя Соц. Праці. Нині працює елеватор. У М. – заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури; амбулаторія заг. практики сімей. медицини. При школі організовано Музей історії села (кер. – учитель історії Н. Демешко), що внесений до турист. маршруту Знам’ян. р-ну. Складається з 2-х частин: бойової слави та народознавства. Кімнату бойової слави започаткувала 1965 у місц. Будинку культури вчитель математики О. Яременко, яка збирала відомості про людей, які загинули за визволення села, розшукувала їхніх рідних. 1982 всі експонати були передані до новозбудованої школи. Нині представлено бл. 200 портретів воїнів-земляків, які загинули на фронті, фотокартки, листи, спогади воїнів-визволителів, кулі, гранати, ніж-багнет, обріз, каски, кулеметну стрічку, фляги, протигазну коробку нім. зразка, знайдені на мошорин. землі. Народознавчу частину створ. 1993 під кер-вом дир. школи С. Токаря. У ній зберігається понад 1 тис. експонатів, зокрема гончарні вироби (глечики, макітри, миски тощо), вишиті рушники, сорочки, одяг, предмети домаш. вжитку, знаряддя праці з дерева та металу. Серед унікал. речей – решето зі шкіри, сито, щітка, виготовлена зі свинячої щетини, веретено, невеликий шматок полотна з льону та конопель 19 ст., мисник, верстат та колиска з лози. За межами села здобув популярність вокал. колектив «Степівчанка». Діє громада УПЦ МП. Серед видат. уродженців – економіст М. Білуха, лікар-патофізіолог Д. Четвертак; учасники 2-ї світ. вій­ни, Герої Рад. Союзу О. Кива, Ф. Кобець та М. Маляренко. У с. Припутні (нині в ме­жах М.) минули останні роки життя козака, філософа, поета, автора пісні «Їхав козак за Дунай» С. Климовського (встановлено пам’ят. знак).

Статтю оновлено: 2019