Міфологічний жанр

МІФОЛОГІ́ЧНИЙ ЖАНР — напрям мистецтва, сюжети та образи якого запозичено з античної, біблійної та національних міфологій. М. ж. був особливо популярним в європ. мистецтві в епохи античності, Cередньовіч­чя та Від­родже­н­ня; з роз­витком раціоналізму в добу Просвітництва та з пошире­н­ням реаліст. мистецтва почав занепадати, проте в 20 ст. знову зʼявився у творчості митців пере­важно авангардист. спрямува­н­ня. Міфол. мотиви в памʼятках укр. мистецтва спо­стерігаються здавна. Вони наявні в зразках примітив. образотвор. і декор.-ужитк. мистецтва етносів, які жили на тер. сучас. України в епоху палеоліту (див. Мезинська стоянка) та неоліту (див. Трипільська культура), хоча, не маючи писем. джерел тієї доби, інтер­претувати їх важко. Схемат. скульптури вагіт. жінок (т. зв. палеоліт. венери) дослідники повʼязують із первіс. магією та культом родючості. Високими зразками мистецтва є памʼят­ки доби скіфів, насамперед ри­туал. предмети з поховань царів та їхнього оточе­н­ня. Вражає вишукана композиція та віртуозна мініатюрна пластика скульптур шедевра світ. значе­н­ня — золотої пекторалі (вважають найцін­нішою археол. знахідкою 20 ст.) з кургану Товста Могила на Дні­пропетровщині. Різноманітні сюжети з життя та побуту скіфів, віртуозно виконані на ритуал. чашах, тарелях, кубках, метал. прикрасах одягу пере­важно в техніках низького рельєфу, мʼякого карбува­н­ня, дріб. обʼєм. пластики; від­творено образи людей та укр. природи Причорноморʼя і При­азовʼя. Словʼян. язичн. міфологія була гол. формою світо­гляду давніх словʼян у дохристиян. період. Окремі елементи язичн. міфології збереглися й після прийня­т­тя християнства 988 у Київ. Русі. Міфол. вірува­н­ня транс­формувалися в язичництво давніх сло­вʼян; прихильників цього світос­при­йня­т­тя називали язичниками, або поганцями; язичництво пере­містилося на важкодо­ступні околиці заселеного світу — у болотисті ліси Поліс­ся та Карпат. гори. Роз­різнені свідче­н­ня про віро­вче­н­ня язичників, їхній світо­гляд та памʼятки мистецтва збереглися у творах християн. змісту, фольклор. записах (див. Ворожі­н­ня, Замовля­н­ня, Колядки, Обряди, Щедрівки). Укр. язичництво зна­йшло вираже­н­ня в памʼятках скульптури. Щодо інтер­претації зразків язичн. культової міфології й нині продовжуються суперечки науковців, зокрема про всесвітньо ві­домий Збруцький ідол (10 ст.; зна­йдений 1848 на р. Збруч у с. Личківці, нині Гусятин. р-ну Терноп. обл.), залишки висіченого в скелі дохристиян. храму з худож. рельєфом (нині тер. істор.-культур. заповід­ника «Буша» побл. Він­ниці).

Про те, що грец. антична міфологія була добре ві­дома в Русі-Україні, свідчать 2 рельєфи на рожевих шифер. плитах із Києво-Печер. лаври (11 cт.), які прикрашали хори Успен. собору. На одному з них зображено могут. юнака, який роз­риває пащу лева. Одні дослідники вбачають у ньому антич. Геракла, інші — біблій. Самсона. На другій плиті вирізьблено бога Діоніса на колісниці, в яку запряжено барса та лева. Давня укр. книжк. гравюра досягла роз­квіту в 16–17 ст. Стрімкий роз­виток друкарства і книгови­да­н­ня, що здійснювали пере­важно при великих монастирях, дворах меценатів (напр., князів Острозьких), міських братствах (насамперед Львова та Києва), спричинили ви­да­н­ня числен. книг реліг., полем. і світського характеру. Дереворити, що су­проводжували від­повід­ні текс­ти, вирізнялися лаконізмом композиції, узагальненістю образів та віртуоз. викори­ста­н­ням фактур. специфіки дерева. Одна з кращих гравюр на християн. міфол. тематику — «Притча про багача і смерть» неві­домого художника з «Євангелія учительного» (К., 1637). Сюжети з антич. та біблій. міфологій були популярними і в подальші часи, коли християнство вже міцно утвердилося в укр. культурі. Яскравим зразком цього є деревʼяна скульптурна композиція неві­домого митця «Самсон роз­риває пащу лева», що прикрашає фонтан на Кон­тракт. площі в Києві. Ін. біблій. сюжет — пере­могу св. Юрія над змієм (серед. 18 ст.) — втілено в камʼяній скульптурі на фронтоні порталу собору св. Юра у Львові май­стром барок. пластики І.-Г. Пінзелем. З арх. Б. Меретиним він оздобив екс­терʼєр ратуші в м. Бучач (нині Терноп. обл., 1754) алегорич. та міфол. скульп­турами Геркулеса, Нептуна, Сам­сона, Феміди. В інтерʼєрі багатьох греко-катол. церков та катол. костелів Прикарпа­т­тя йому належать числен­ні шедеври різьбле­н­ня на камені та дереві, виконані за сюжетами християн. міфології. Зразком подіб. пластики доби класицизму є барельєф укр. скульптора І. Мартоса «Мойсей добуває воду з каменя» (поч. 19 ст.) у колонаді Казан. собору в С.-Петербурзі. Широко використовував міфол. мотиви пред­ставник пізнього академізму Г. Семирадський («Ніч Івана Купала», 1880; «Аендорська чаклунка викликає тінь Самуїла», 1900 — завіса Львів. театру опери та балету ім. С. Крушельницької). Міфол. сюжети присутні у творчості Т. Шевченка, який звертався до антич., християн. та укр. язичн. міфологій («Казка», 1844; «Нарцис та німфа Ехо», 1856; «Русалки», 1859; «Вірсавія», 1860). З укр. нар. міфології почерпнув сюжет твору «Русалки. Травнева ніч» (1871) художник-пере­­движник І. Крамський. Охоче ви­користовував міфол. сюжети, особливо християн. тематики, І. Рєпін: «Ві­ді­йди від мене, сатано!» (1860-і рр.), «Воскресі­н­ня доньки Іаіра» (1871), «Садко» (1876), цикл творів «Іди за мною, Сатано! Спокуше­н­ня Христа» (1891–1903), «Св. Миколай Мірлікійський рятує трьох без­невин­но засуджених до смертної кари» (1895), «Давид і Голіаф» (1915). Під впливом польс. символізму в знач. мірі сформувався М. Жук, органічно по­єд­навши у творчості стильові прикмети реалізму, символізму та модерну. Вдаючись до символіки, він вбачав осн. зав­да­н­ня художника не лише в поетизації образів, а й наповнен­ні їх роз­логим асоціат. культурол. змістом; багато сюжетів своїх творів запозичував із нар. міфології, джерелом якої ви­ступав фольк­лор (укр. нар. легенди, казки, пісні), декор. рослин­ні та геом. роз­писи традиц. сільс. житла, великод. писанок. Від­лу­н­ням укр. язичництва є його квітк. композиції (дзвіночки, волошки, гвоздики), створені як самост. твори та декор. тло сюжет. картин («Казка», 1914; декор.-символіч. панно «Біле і чорне», 1912; де в образі музиканта-сопілкаря зображено юного П. Тичину). Риси, притаман­ні стилістиці модерну, яскраво виявлені в символіко-міфол. композиції за мотивами укр. фольклору «Колядка про дівчину й паву» (1916) П. І. Холодного. Видат. подією укр. мистецтва стали ілюстрації А. Базилевича до поеми «Енеїда» І. Котляревського (К., 1968). Графік майстерно пере­дав органічну любов нашого народу до сміху в усіх від­тінках його емоц. про­явів — від мʼякого добродуш. гумору до убивчої сатири та нещад. сарказму.

Нерідко митці звертаються до пере­осмисле­н­ня знакових міфол. тем укр. образотворе­н­ня, найві­домішою з яких є нар. картина «Козак Мамай». Перші її варіанти виникли в добу козач­чини, а композиц.-образ. канон остаточно оформився протягом 18 ст., однак концептуал. еволюція картини триває донині. Маючи в своїй основі цілком реал. іcтор. події та істор. персонажів, ця нар. картина пере­творилася в самост. мист.-культурне явище. Її творцями спочатку були без­імен­ні майстри, протягом на­ступ. століть долучилися багато профес. митців. Окрім сюжет. картини, книжк. і станк. графіки, образ уві­­йшов у монум. та станк. скульптуру (В. Зноба, В. Наконечний, В. Корчовий), вітраж (В. Задорожний), емаль (О. Бородай), гобелен (Н. Литовченко), екслібрис (М. Стратілат), витинанку (А. Пушкарьов, М. Теліженко), художню вишивку (Л. Конопко). Цей образ викарбувано на монеті (1997, автор О. Івахненко), зображено на пошт. марках України (2014), реклам. продукції, квитках театр. ви­став, етикетках напоїв та пром. товарів. До нього зверталися також живописці Д. Бурлюк, А. Буртовий, В. Корчинський, скульптори П. Печор­ний, І. Фізер, В. Шолудько та ін. Сучасні інтер­претації образу козака Мамая часто по­значені новаціями традиц. композиц. побудови твору та за­стосува­н­ням новатор. худож.-пластич. стилістики. Так, В. Слєпченко, виконуючи свій варіант картини (2014), викори­став вина­йдений ним автор. стиль Artline. Міфіч. засновникам Києва скульптор В. Бородай створив памʼятник (1982). А. Кущ виконав міфол. цикл «Коло Свароже» (1994–2001), скульптурні композиції «Засновники Київської Русі-України», «Архістратиг Михаїл» (обидва — 2002). До міфол. сюжетів грец. античності зверталися скульптори В. Щур («Грецький воїн», 1991; «Бог торгівлі Меркурій», 1992) та Ю. Багаліка («Ахіл­лес», 2003), а також живописець М. Стороженко («Ор­фей і Евридіка», 1992–93). Часто «обростають» міфами по­статі видат. істор. діячів, про життя яких збереглося недо­статньо достовір. фактів — київ. князь Свято­слав, І. Сірко, О. Довбуш, Н. Махно. Напр., памʼятники князю Святославу встановлено в Києві (2003, автори Ю. Сидорук та Б. Крилов; 2004, скульптор О. Пергаменщик та арх. А. Пергаменщик), Запоріж­жі (2005, скульптор В. Кликов), Маріуполі (Донец. обл., 2015, скульптор О. Канібор). Велику роль у від­роджен­ні істор. та міфол. жанрів ві­ді­грає мист. бієнале «Україна від Трипі­л­ля до сьогоде­н­ня в образах сучасних художників» (від 2004), де учасники демонструють твори, навіяні істор. подіями далекого минулого (княжа та козац. доба) і сьогоде­н­ня (по­двиг Небес. сотні на Май­дані Незалежності в Києві 2014, рос.-укр. вій­на на Донбасі). В остан. період спо­стерігається по­глиблена увага митців до укр. дохристиян. міфології, що зна­й­шла вияв у творчості А. Антонюка, В. Гарбуза, Ф. Гуменюка, Д. Стецька, О. Цугорки, М. Сєверова та ін. У кольор. офортах М. Кочубея (цикли «Народні джерела», «Наша пісня», обидва — 1990–97) і серіях марок «Український народний одяг» (2001–02), «Українські народні пісні» (2008) від­творено сюжети укр. язичн. міфів як фрагменти нар. свят, ритуал.-обряд. пісень та декор.-орнам. елементів-символів традиц. нар. вбра­н­ня. Зафіксовані в числен. памʼятках літ-ри, фольклору, творах образотвор. мистецтва давніх часів міфол. сюжети та образи продовжують зберігати надчасову актуальність. У добу стрімкого НТП, глобалізації та інформ.-технол. революцій вони знаходять пластич­не втіле­н­ня у творах живопису, графіки, скульптури, кінофільмах, мультфільмах, театр. ви­ставах, рок-операх, піснях, літ. творах.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю