Міфологічний жанр | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Міфологічний жанр


Міфологічний жанр

МІФОЛОГІ́ЧНИЙ ЖАНР – напрям мистецтва, сюжети та образи якого запозичено з античної, біблійної та національних міфологій. М. ж. був особливо популярним в європ. мист-ві в епохи античності, Cередньовіччя та Відродження; з розвитком раціоналізму в добу Просвітництва та з поширенням реаліст. мист-ва почав занепадати, проте в 20 ст. знову з’явився у творчості митців переважно авангардист. спрямування. Міфол. мотиви в пам’ятках укр. мист-ва спостерігаються здавна. Вони наявні в зразках примітив. образотвор. і декор.-ужитк. мист-ва етносів, які жили на тер. сучас. України в епоху палеоліту (див. Мезинська стоянка) та неоліту (див. Трипільська культура), хоча, не маючи писем. джерел тієї доби, інтерпретувати їх важко. Схемат. скульптури вагіт. жінок (т. зв. палеоліт. венери) дослідники пов’язують із первіс. магією та культом родючості. Високими зразками мист-ва є пам’ят­ки доби скіфів, насамперед ри­туал. предмети з поховань царів та їхнього оточення. Вражає вишукана композиція та віртуозна мініатюрна пластика скульптур шедевра світ. значення – золотої пекторалі (вважають найціннішою археол. знахідкою 20 ст.) з кургану Товста Могила на Дніпропетровщині. Різноманітні сюжети з життя та побуту скіфів, віртуозно виконані на ритуал. чашах, тарелях, кубках, метал. прикрасах одягу переважно в техніках низького рельєфу, м’якого карбування, дріб. об’єм. пластики; відтворено образи людей та укр. природи Причорномор’я і При­азов’я. Слов’ян. язичн. міфологія була гол. формою світогляду давніх слов’ян у дохристиян. період. Окремі елементи язичн. міфології збереглися й після прийняття християнства 988 у Київ. Русі. Міфол. вірування трансформувалися в язичництво давніх сло­в’ян; прихильників цього світоспри­йняття називали язичниками, або поганцями; язичництво перемістилося на важкодоступні околиці заселеного світу – у болотисті ліси Полісся та Карпат. гори. Розрізнені свідчення про віро­вчення язичників, їхній світогляд та пам’ятки мист-ва збереглися у творах християн. змісту, фольклор. записах (див. Ворожіння, Замовляння, Колядки, Обряди, Щедрівки). Укр. язичництво знайшло вираження в пам’ятках скульптури. Щодо інтерпретації зразків язичн. культової міфології й нині продовжуються суперечки науковців, зокрема про всесвітньо відомий Збруцький ідол (10 ст.; знайдений 1848 на р. Збруч у с. Личківці, нині Гусятин. р-ну Терноп. обл.), залишки висіченого в скелі дохристиян. храму з худож. рельєфом (нині тер. істор.-культур. заповідника «Буша» побл. Вінниці).

Про те, що грец. антична міфологія була добре відома в Русі-Україні, свідчать 2 рельєфи на рожевих шифер. плитах із Києво-Печер. лаври (11 cт.), які прикрашали хори Успен. собору. На одному з них зображено могут. юнака, який розриває пащу лева. Одні дослідники вбачають у ньому антич. Геракла, інші – біблій. Самсона. На другій плиті вирізьблено бога Діоніса на колісниці, в яку запряжено барса та лева. Давня укр. книжк. гравюра досягла розквіту в 16–17 ст. Стрімкий розвиток друкарства і книговидання, що здійснювали переважно при великих монастирях, дворах меценатів (напр., князів Острозьких), міських братствах (насамперед Львова та Києва), спричинили видання числен. книг реліг., полем. і світського характеру. Дереворити, що супроводжували відповідні тексти, вирізнялися лаконізмом композиції, узагальненістю образів та віртуоз. використанням фактур. специфіки дерева. Одна з кращих гравюр на християн. міфол. тематику – «Притча про багача і смерть» невідомого художника з «Євангелія учительного» (К., 1637). Сюжети з антич. та біблій. міфологій були популярними і в подальші часи, коли християнство вже міцно утвердилося в укр. культурі. Яскравим зразком цього є дерев’яна скульптурна композиція невідомого митця «Самсон розриває пащу лева», що прикрашає фонтан на Кон­тракт. площі в Києві. Ін. біблій. сюжет – перемогу св. Юрія над змієм (серед. 18 ст.) – втілено в кам’яній скульптурі на фронтоні порталу собору св. Юра у Львові майстром барок. пластики І.-Г. Пінзелем. З арх. Б. Меретиним він оздобив екстер’єр ратуші в м. Бучач (нині Терноп. обл., 1754) алегорич. та міфол. скульп­турами Геркулеса, Нептуна, Сам­сона, Феміди. В інтер’єрі багатьох греко-катол. церков та катол. костелів Прикарпаття йому належать численні шедеври різьблення на камені та дереві, виконані за сюжетами християн. міфології. Зразком подіб. пластики доби класицизму є барельєф укр. скульптора І. Мартоса «Мойсей добуває воду з каменя» (поч. 19 ст.) у колонаді Казан. собору в С.-Петербурзі. Широко використовував міфол. мотиви представник пізнього академізму Г. Семирадський («Ніч Івана Купала», 1880; «Аендорська чаклунка викликає тінь Самуїла», 1900 – завіса Львів. театру опери та балету ім. С. Крушельницької). Міфол. сюжети присутні у творчості Т. Шевченка, який звертався до антич., християн. та укр. язичн. міфологій («Казка», 1844; «Нарцис та німфа Ехо», 1856; «Русалки», 1859; «Вірсавія», 1860). З укр. нар. міфології почерпнув сюжет твору «Русалки. Травнева ніч» (1871) художник-пере­движник І. Крамський. Охоче ви­користовував міфол. сюжети, особливо християн. тематики, І. Рєпін: «Відійди від мене, сатано!» (1860-і рр.), «Воскресіння доньки Іаіра» (1871), «Садко» (1876), цикл творів «Іди за мною, Сатано! Спокушення Христа» (1891–1903), «Св. Миколай Мірлікійський рятує трьох безневин­но засуджених до смертної кари» (1895), «Давид і Голіаф» (1915). Під впливом польс. символізму в знач. мірі сформувався М. Жук, органічно поєднавши у творчості стильові прикмети реалізму, символізму та модерну. Вдаючись до символіки, він вбачав осн. завдання художника не лише в поетизації образів, а й наповненні їх розлогим асоціат. культурол. змістом; багато сюжетів своїх творів запозичував із нар. міфології, джерелом якої виступав фольк­лор (укр. нар. легенди, казки, пісні), декор. рослинні та геом. розписи традиц. сільс. житла, великод. писанок. Відлунням укр. язичництва є його квітк. композиції (дзвіночки, волошки, гвоздики), створені як самост. твори та декор. тло сюжет. картин («Казка», 1914; декор.-символіч. панно «Біле і чорне», 1912; де в образі музиканта-сопілкаря зображено юного П. Тичину). Риси, притаманні стилістиці модерну, яскраво виявлені в символіко-міфол. композиції за мотивами укр. фольклору «Колядка про дівчину й паву» (1916) П. І. Холодного. Видат. подією укр. мист-ва стали ілюстрації А. Базилевича до поеми «Енеїда» І. Котляревського (К., 1968). Графік майстерно передав органічну любов нашого народу до сміху в усіх відтінках його емоц. про­явів – від м’якого добродуш. гумору до убивчої сатири та нещад. сарказму.

Нерідко митці звертаються до переосмислення знакових міфол. тем укр. образотворення, найвідомішою з яких є нар. картина «Козак Мамай». Перші її варіанти виникли в добу козаччини, а композиц.-образ. канон остаточно оформився протягом 18 ст., однак концептуал. еволюція картини триває донині. Маючи в своїй основі цілком реал. іcтор. події та істор. персонажів, ця нар. картина перетворилася в самост. мист.-культурне явище. Її творцями спочатку були безіменні майстри, протягом наступ. століть долучилися багато профес. митців. Окрім сюжет. картини, книжк. і станк. графіки, образ уві­йшов у монум. та станк. скульптуру (В. Зноба, В. Наконечний, В. Корчовий), вітраж (В. Задорожний), емаль (О. Бородай), гобелен (Н. Литовченко), екслібрис (М. Стратілат), витинанку (А. Пушкарьов, М. Теліженко), художню вишивку (Л. Конопко). Цей образ викарбувано на монеті (1997, автор О. Івахненко), зображено на пошт. марках України (2014), реклам. продукції, квитках театр. вистав, етикетках напоїв та пром. товарів. До нього зверталися також живописці Д. Бурлюк, А. Буртовий, В. Корчинський, скульптори П. Печор­ний, І. Фізер, В. Шолудько та ін. Сучасні інтерпретації образу козака Мамая часто позначені новаціями традиц. композиц. побудови твору та застосуванням новатор. худож.-пластич. стилістики. Так, В. Слєпченко, виконуючи свій варіант картини (2014), використав винайдений ним автор. стиль Artline. Міфіч. засновникам Києва скульптор В. Бородай створив пам’ятник (1982). А. Кущ виконав міфол. цикл «Коло Свароже» (1994–2001), скульптурні композиції «Засновники Київської Русі-України», «Архістратиг Михаїл» (обидва – 2002). До міфол. сюжетів грец. античності зверталися скульптори В. Щур («Грецький воїн», 1991; «Бог торгівлі Меркурій», 1992) та Ю. Багаліка («Ахіллес», 2003), а також живописець М. Стороженко («Ор­фей і Евридіка», 1992–93). Часто «обростають» міфами постаті видат. істор. діячів, про життя яких збереглося недостатньо достовір. фактів – київ. князь Свято­слав, І. Сірко, О. Довбуш, Н. Махно. Напр., пам’ятники князю Святославу встановлено в Києві (2003, автори Ю. Сидорук та Б. Крилов; 2004, скульптор О. Пергаменщик та арх. А. Пергаменщик), Запоріжжі (2005, скульптор В. Кликов), Маріуполі (Донец. обл., 2015, скульптор О. Канібор). Велику роль у відродженні істор. та міфол. жанрів відіграє мист. бієнале «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників» (від 2004), де учасники демонструють твори, навіяні істор. подіями далекого минулого (княжа та козац. доба) і сьогодення (подвиг Небес. сотні на Майдані Незалежності в Києві 2014, рос.-укр. вій­на на Донбасі). В остан. період спостерігається поглиблена увага митців до укр. дохристиян. міфології, що зна­й­шла вияв у творчості А. Антонюка, В. Гарбуза, Ф. Гуменюка, Д. Стецька, О. Цугорки, М. Сєверова та ін. У кольор. офортах М. Кочубея (цикли «Народні джерела», «Наша пісня», обидва – 1990–97) і серіях марок «Український народний одяг» (2001–02), «Українські народні пісні» (2008) відтворено сюжети укр. язичн. міфів як фрагменти нар. свят, ритуал.-обряд. пісень та декор.-орнам. елементів-символів традиц. нар. вбрання. Зафіксовані в числен. пам’ятках літ-ри, фольклору, творах образотвор. мист-ва давніх часів міфол. сюжети та образи продовжують зберігати надчасову актуальність. У добу стрімкого НТП, глобалізації та інформ.-технол. революцій вони знаходять пластич­не втілення у творах живопису, графіки, скульптури, кінофільмах, мультфільмах, театр. виставах, рок-операх, піснях, літ. творах.

Літ.: Мифы народов мира: Энцикло­педия: В 2 т. Москва, 1980–82; 1987–88; Рыбаков Б. А. Язычество древних славян. Москва, 1981; Булашев Г. О. Україн­ський народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. К., 1993; Тахо-Годи А. А., Лосев А. Ф. Греческая культура в мифах, символах и терминах. Москва, 1997; С.-Петербург, 1999.

Статтю оновлено: 2019