Монументальна скульптура | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Монументальна скульптура


Монументальна скульптура

МОНУМЕНТА́ЛЬНА СКУЛЬПТУ́РА – мистецький твір, призначений для увічнення пам’яті про видатних людей та/або історичні події. До монум. форм належать пам’ят­ник, монумент, меморіал, що можуть бути скульптур. групою, статуєю, погруддям, плитою з горельєфом або барельєфом і написом, тріумфал. аркою, колоною, обеліском, гробницею, надгробком, храмом-пам’ятником, архіт.-скульптур. меморіалом. Монумент стверджує певну ідею і може бути вирішеним у суто архіт. формі. Пам’ятник, зазвичай, увічнює події та образи й належить до внутр. простору міста. Наявність різних форм М. с., що походять від прадав. часів, пов’язана з концентрацією політ. і держ. ідей сусп-ва, громад. пафосом у культурі, розвитком великих міст. Для античності, доби Ренесансу були характерні піраміда, обеліск (Єгипет), курган, кам’яна баба (скіфо-сармати), статуя вершника, барельєф, горельєф як декор храму чи саркофага (Прадавні Греція і Рим), статуя вершника біля собору, скульптурно-архіт. ансамбль площі, декор. скульптура фонтана, парку (італ. Ренесанс, Бароко, Класицизм). Нім. дослідник ідей класич. синтезу мист-в А. Брінкман зауважував на зразковості й неперевершеності містобуд. рішень доби високого Ренесансу, що збагатилися в пізніші часи. Класичні традиції європ. школи покладено в основу мистецької освіти в С.-Пе­тербур. АМ, де навч. й майбутні автори М. с. в Україні – І. Мартос (пам’ятник А.-Е. Рішельє в Одесі, 1823–28), М. Микешин (Б. Хмельницькому в Києві, 1879–88), Л. Позен (М. Гоголю в Полтаві, 1913–15), Б. Едуардс (О. Суворову в м. Очаків Микол. обл., 1903–05 та м. Ізмаїл Одес. обл., 1913–15). У добу модерну в містобуд. мист-ві втрачається монументальність. Франц. митець О. Роден створив тип камер. пам’ят­ника: «Брама Пекла» (1880–1917), «Бальзак» (1898; обидва – Париж), «Громадяни Кале» (1895, м. Кале, Франція). Кожний його твір неповторно розкриває драми буття – в історії, особистій творчості тощо. Рухлива поверхня скульп­тури, виразність жестів наближували героя до глядачів, надавали можливість влас. переживання образу. Під впливом його роботи «Бальзак» М. Андреєв створив трагіч. скульптур. образ М. Гоголя, який сидить на лаві, закутаний у широкий плащ (Москва, 1904–09). Ансамбль скульптур у Фроґнер-парку в Осло (150 оголених фігур жінок, чоловіків і дітей та обеліск, складений зі спресованих тіл) норвез. скульптора Ґ. Віґелана, творчість якого є знаковою для цього періоду, символізує цикл людського життя. Напередодні 1-ї світ. вій­ни мист-во скульптури з одного боку відбивало агресію мілітарист. держав, що наочно виявилося у жорсткій монолітності пам’ятника нім. держ. діячу О. фон Бісмарку в Гамбурзі (Німеччина, 1906, скульптор Х. Ледерер), з ін. – розчарування в спроможності людини розумно керувати світом, що призвело в наступні роки до появи пам’ят­ників, де самот. герой ніби зноситься над землею з її гріш. діяннями. Пам’ятники генералу Альвеару в Буенос-Айресі (1915–23) й А. Міцкевичу в Парижі (1924–28; обидва – скульптор А. Бурдель) з неосяж. висоти «промовляють» людству про можливість протидії натиску ззовні своїм внутр. опором. Подіям недавньої історії, передусім 2-х світ. воєн, присвяч. мемор. споруди пам’яті їхніх жертв. Ансамбль румун. скульп­тора К. Бранкузі в м. Тирґу-Жиу (Румунія, 1938–39) увічнює па­м’ять земляків, які загинули під час 1-ї світ. вій­ни. У 3-х гол. його домінантах – «Безкінечній колоні», «Брамі поцілунку», «Столі мовчання» – автор вдало поєднав класич. європ. стиль із наїв. мист-вом румун. селян, мінімаліст. конструкціями доби тех. прогресу. Статичні образи поминал. столу, брами поцілунку (як матеріал. символи збереження обрядів традиц. сусп-ва з культом родини й материнства) об’єднані зі стрімким рухом ромбоподіб. форм колони, що оптимістично спрямовані до небес. Контрастними до геом. абстрактно-символіч. форм румун. меморіалу край неба стали 2 фігуратив. пам’ятника загиблим у 1-й світ. вій­ні Е. Барлаха, розміщені в готич. соборах нім. міст Ґюстров (1927) і Маґдебурґ (1929). Підвішена над купіллю на метал. ланцюзі горизонтально витягнута фігура янгола з обличчям Кете Кольвіц ніби матеріалізувала скорбот. дух Матері, яка оберігає священне місце упокоєння своїх дітей. Маґдебур. пам’ятник складається із 3-х портрет. фігур воїнів, які змикаються біля хреста над могилою солдата. На нижньому рівні цю мовчазну скорботну трійцю супроводжують 3 символічні фігури – Нужди, Скорботи та Смерті. Монумент органічно вписаний у простір капели й наочно демонструє можливість діалогу між сучас., середньовіч. і прадав. мист-вом, адже на скульп­тора велике враження справили «скіф. баби», зокрема монолітністю цільної форми, які він побачив під час своєї подорожі Пд. України.

Засудженню вій­ни присвяч. па­м’ятник О. Цадкіна «Зруйноване місто» («Місто з вирваним серцем», 1953): м. Роттердам (Нідерланди) у травні 1940 нім. нацисти перетворили на руїни. Жах приголомшливої жорстокості переданий в експресив. судорож. жес­ті здійнятих догори гігант. рук деформов. фігури з рваною дірою посередині торса. Цей образ смерті й страждання, як і в картині «Ґерніка» П. Пікассо, символізує цинізм і нещадність вій­ни. У післявоєнні десятиліття па­­м’ятники, монументи та мемор.-архіт. ансамблі, присвяч. загиб­лим воїнам і жертвам фашист. терору, активно створювали у всій Європі (і, особливо, на тер. колиш. СРСР): пам’ятник воїнам рад. армії у Трептов-парку в Берліні створив учасник 2-ї світ. вій­ни Є. Вучетич (1946–49, арх. Я. Бєлопольський), нім. скульптори Ф. Кремер, Р. Ґрец, В. Ламмерт та ін., продовжуючи антивоєнну тему творчості Е. Барлаха, стали авторами мемор. комплексів на місці концтаборів у Бухенвальді (1952–58), Заксенгаузені (1956–60), Равенсбрюці (1956–59; усі – Німеччина). Мовою експресив. символіч. образів «Нескореного», «Приниженої», «Солідарності», «Клятви», «Рот Фронту» створ. мемор. ансамбль на тер. латис. концтабору побл. м. Саласпілс (1964–67, скульптор Л. Буковсь­кий, арх. Г. Асаріс та ін.). Скорботна Мати-батьківщина з гірляндою з дубового листя в руках на Піскарев. кладовищі в Ленінграді (нині С.-Пе­тербург) – про замучених блокад. голодом жителів міста (1951–60, скульптори В. Ісаєва, Р. Тауріт). Тематично близькими до неї є складена з граніт. блоків фігура застиглої від горя литов. селянки в скульптурно-архіт. ансамблі на тер. спаленого с. Пірчюпис (Варен. р-н, 1960, скульптор Г. Йокубоніс, арх. В. Гамбрюнас), білорус. меморіал спаленого с. Хатинь (Мінська обл., 1965–67, скульптор С. Селіханов, арх. Ю. Градов та ін.), укр. пам’ятники – жителям спаленого м. Корюківка (Черніг. обл.), що має вигляд селян. хати, стіни якої складаються з горельєф. фігур селян і дерев (1977, скульптори І. Коломієць, Г. Хусід, арх. А. Корнєєв), спаленому с. Велика Обухівка (Миргород. р-н Полтав. обл., 1986, скульптор В. Луцак). З темою вій­ни пов’язані монументи, побудовані в Україні в останні роки рад. влади, – багатофігур. пам’ятник жертвам розстрілів у Бабиному Яру (1969–72, 1976, скульптор М. Лисенко, арх. А. Ігнащенко та ін.), мемор. комплекс «Український державний музей історії Другої світової вій­ни» (1981, скульптори Є. Вучетич, В. Бородай, Ф. Согоян, арх. В. Єлізаров та ін.) у Києві, монумент Вічної Слави на честь 34-ї річниці перемоги у 2-й світ. вій­ні в Житомирі (1979, скульптори І. Коломієць, Г. Хусід, арх. А. Ігнащенко та ін.), «Стіна пам’яті» на Байк. кладовищі (1968–81, художники А. Рибачук, В. Мельниченко) – була залита бетоном 1982, оскільки чиновникам від культури не сподобалася експресіоніст. манера вираження трагіч. пам’яті у відображенні вітчизн. історії. У повоєн. час у публіч. просторі з’явилися т. зв. пам’ятники побут. речам амер. скульптора швед. походження К. Ольденбурґa – прищепці, гамбургеру, ґудзику, губній помаді. Пізніше польс. скульпторка М. Абаканович у композиції «Натовп» (1986–87), що складається з 19-ти однак. фігур без голів, зроблених із джут. тканини та гуми, унаочнює сучасне уніфіков. т-во. Через 10 р. голови, відокремлені від тіла, стали самостій. об’єктами технол. творчості іспан. скульптора Ж. Пленси. Його багатометр. етнічні видовжені голови в стані медитації з’являються нині в найнесподіваніших місцях – у публіч. інтер’є­рах, виставк. залах, на узбережжі моря або океану, в оточенні хмарочосів, усередині церков та прадав. храмів Єгипту, а інколи «виростають» прямо з води. У Міленіум-парку в Чикаґо створ. вражаючу конструкцію «Хмарна брама» (Клауд-гейт) британ. скульптора індій. походження А. Капура: унікал. вітал. форма, що нагадує квасолину, складається із 168-ми сталевих поліров. аркушів (її розмір – 10 × 20 × 13 м, заг. вага – 100 т). Ідеал. дзеркал. поверхня безкінечно множить відображення міського простору, пропонуючи віртуал. контакт із паралел. світами. Одна зі сторінок світ. історії М. с. 20–21 ст. – художня практика укр. скульпторів. Перші монум. твори на тер. України присвяч. визнач. подіям вітчизн. історії – монумент Слави на честь Полтав. битви (1811, скульптор Ф. Щедрін та ін.) у Полтаві, монумент князю Володимиру на Володимир. гірці (1853, скульптори В. Демут-Малиновський, П. Клодт), пам’ят­ник Б. Хмельницькому на Софій. площі (1888, скульптор М. Микешин) у Києві. Після більшов. перевороту та становлення рад. влади М. с. отримала знач. імпульс: необхідно, насамперед з ідеол. міркувань, увічнити образи революції і тих, хто став її натхненником і творцем. Серед перших ус­­піш. авторів – І. Кавалерідзе, який талановито поєднав у своїй монум. творчості традиції С.-Пе­тер­бур. профес. школи, пластичні ідеї франц. митців Н. Арансона, О. Родена з романт. переосмисленням формотворення доби модернізму. Ще до 1917 укр. скульптор встиг завершити роботу над пам’ятником княгині Ользі, просвітникам Кирилу і Мефодію та св. Андрію Первозваному в Києві (1911, бетон; відновлено 1996 у мармурі). 1997 побл. Золотих воріт у Києві відкрито пам’ятник князю Ярославу Мудрому, створ. за мотивом 18-сантиметр. скульптури І. Кавалерідзе (1958). Серед ін. проектів – алегор. пам’ятник «Героям революції» в м. Ромни (нині Сум. обл., 1918), пам’ятник Г. Сковороді у м. Лохвиця (нині Полтав. обл., 1922; відновлено 1972 у бронзі), могутня, складена з геом. площин фігура Т. Шевченкa в Полтаві (1925), пам’ятник більшовику Артему в с. Банне (нині м. Святогірськ Донец. обл., 1927).

У 1930-х рр. центром монум. творчості в Україні став Харків. Тут відбувався міжнар. конкурс на проект пам’ятника Т. Шевченкові – 100 скульпторів з СРСР, Франції, Польщі, Німеччини, Італії демонстрували свої ідеї, після 2-го туру кращим визнано проект М. Манізера, який, на думку декого з дослідників, запозичив ідеї в авторів кількох проектів, що також брали участь у конкурсі. У Харків. худож. ін-ті в ті роки викладали учениця О. Родена Л. Блох та І. Севера, який навч. у мист. академіях у С.-Пе­тербурзі, Празі та Римі. З талановитої плеяди випускників скульптур. ф-ту найперспективнішою стала співпраця М. Лисенка та Л. Муравіна, які стали переможцями числен. конкурсів. Вій­на обірвала реалізацію багатьох проектів, зокрема й пам’ятника на честь визволення Києва від білополяків (1936–37) з динам. фігурою вершника на здибленому коні біля 30-метр. обеліска. 1936 у Миколаєві урочисто відкрито пам’ятник борцям за владу Рад – символічна двофігурна група зображує пораненого робітника, який передає прапор товаришеві (знищено під час 2-ї світ. вій­ни; відновив 1967 М. Лисенко зі своїми студентами). Після успіху на міжнар. виставці в Парижі 1937 рад. павільйону, увінчаного фігурами робітника і колгоспниці (скульпторка В. Мухіна, арх. Б. Йофан), що стали символом рад. епохи й еталоном методу соціалістичного реалізму, парні п’ятифігурні композиції «Героїка громадянської вій­ни» та «Героїка соціалістичного будівництва» (не збережено) харків. скульпторів прикрасили вхід до рад. павільйону на Всесвіт. виставці в Нью-Йорку 1939. М. Лисенко, працюючи у спів­авторстві, зокрема й зі своїми учнями, створив низку знакових монументів: М. Щорсу в Києві (1954, у спів­авт. з М. Суходоловим, В. Бородаєм), багатофігурну композицію в Бабиному Яру в Києві (1969–72, 1976, у спів­авт. з В. Сухенком, О. Вітриком, Б. Лисенком), С. Ковпаку в м. Путивль (Сум. обл., 1971, у спів­авт. з В. Сухенком), пам’ятник воїнам, які загинули під час форсування р. Пд. Буг у березні 1944 в с. Ковалівка (Микол. р-н Микол. обл., 1975, у спів­авт. з В. Сухенком, Б. Лисенком) тощо. За рад. часів активно працювали над воєн. монументами та меморіалами, па­м’ятниками діячам науки і культури Н. Дерегус-Лоренс, І. Дов­женко, В. Зноба, Г. Кальченко, О. Олійник, О. Скобликов, В. Чепелик. В. Бородай значно розширив виразні можливості скульп­тур. мови, звернувшись до спадщини давньоєгипет. скульптури, франц. скульптора А. Бурделя. Це проявилося у пам’ятнику чекістам (1967, зруйнов. 2016), па­м’ят. знаку засновникам Києва (1982, реконструкція 2010) й ансамблі Музею 2-ї світ. вій­ни. Г. Кальченко створила пам’ятник Лесі Українці у Києві (1973), В. Зноба, крім числен. воєн. монументів, – І. Мечникову в Парижі (1986), О. Скобликов – В. Вернадському в Києві (1981). У роки незалежності України також створ. низку скульптур. монументів, зокрема: В. Чепелик – Т. Шевченку в Чернігові (1992) та Тбілісі (2007), М. Грушевському (1998), М. Яковченку (2000), О. Гончару (2001, у спів­авт. з О. Чепеликом) у Києві, С. Лифарю в Лозанні (Швейцарія, 2003), жертвам Чорнобил. катастрофи у Києві (1994), жертвам репресій у Биківнян. лісі (1995), укр. козацтву у Відні (2002), дочкам і синам України, які загинули в концтаборі в Маутгаузені (Австрія, 2003); Н. Дерегус-Лоренс – пам’ятник І. Мазепі у Львів. обл. (1995); В. Швецов – св. Андрію Первозваному (2000) і П. Сагайдачному (2001) в Києві. В. Чепелик разом із В. Швецовим нині очолюють навч.-творчі майстерні скульптур. ф-ту Нац. академії образотвор. мист-ва і арх-ри (Київ), зберігають і розвивають профес. школу та гуманіст. традиції укр. мист-ва. Під їхнім кер-вом зусиллями дипломантів, аспірантів, стажистів ф-ту створ. скульп­турні ансамблі 2-х культур. осередків у Черніг. обл. – істор.-археол. музей. комплексу «Древній Любеч» (смт Любеч Ріпкин. р-ну, 2008) та істор.-культур. заповідника «Садиба Лизогубів» (смт Седнів Черніг. р-ну, 2009). Серед кращих диплом. робіт випускників – оригін. за рішенням пам’ятник автору роману «Бабин Яр» А. Кузнецову роботи В. Журавля, відкритий 2009 у Києві. У Київ. худож. ін-ті також працювала майстерня М. Гельмана – послідовника рос. скульптора О. Матвєєва. Її закінчили І. Коломієць – авторка одного з найкращих у незалеж. Україні па­м’ятника двом муз. геніям М. Березовському і Д. Бортнянському (м. Глухів Сум. обл., 1995), та В. Клоков, який створив у Путивлі образ Ярославни, яка здіймає руки до неба у своєму вічному плачі за чоловіком-воїном (1979). Обидва майстри належали до плеяди шістдесятників, які оновили мову академ. мист-ва, наповнили її новим змістом та засобами вираження. Безпрецедентним в історії консерватив. київ. школи стало створення па­м’ятника Т. Шевченку в Москві (1964) випускниками Ю. Синькевичем, М. Грицюком та А. Фуженком, які у період хрущов. «відлиги» змогли відтворити нове розуміння образу укр. Кобзаря, що крокує невисоким уклін. пандусом, ніби пересікаючи межу часу – від минулого до майбутнього. Покоління шістдесятників уперше за рад. часів активно звернулося до нац. спадщини від трипільської культури до бойчукізму, авангардизму і творчості О. Архипенка, Г. Мура, К. Бранкузі, К. Дуніковського, С. Коненкова, C. Ерзі. Це розширення худож. горизонтів уможливило в наступні часи «відлиги» і держ. незалежності появу таких робіт, як «Пам’ять» (1988) на тер. знищеного Михайлів. собору (реконструкція 2019 під назвою «Жертвам за віру») і пам’ятникa студентам та викладачам Київ. ун-ту (1989) Є. Прокопова, граніт. па­м’ят. знака на честь заснування першої православ. школи на тер. Десятин. церкви в Києві В. Шишова (1988), пам’ятників художникам – жертвам репресій біля будинку Нац. академії образотвор. мист-ва і арх-ри Б. Довганя (1996), «Лісова пісня» В. Швецова у м. Новоград-Волинський (Житомир. обл., 1990), письменнику П. Кулішу М. Обезюка у с. Оленівка (Борзнян. р-н Черніг. обл., 2011) та ін. За часів «відлиги» рельєфніше проявилися й характерні риси львів. монум. школи. Її представники – випускники Львів. ін-ту декор. і приклад. мист-ва, ужитк. орієнтація якого стала своєрід. оберегом від ідеол. утисків. До традицій європ. модернізму варто зарахувати й потуж. струмінь народного мистецтва – різьблення, керамічні вироб-ва. Це спонукало художників до нестандарт. рішень, що проявилися у 2-х па­м’ятниках, споруджених у Львові: дещо архаїч., статич. образі І. Франка (1964, автори В. Борисенко, Д. Крвавич, Е. Мисько, В. Одрехівський, Я. Чайка) і просторовій, декор. композиції монумента бойової Слави рад. армії (1970, Д. Крвавич, Е. Мисько, Я. Мотика, О. Пирожков). Суголосний з ними епіч. пам’ятник у ландшафті бійцям 1-ї Кінної армії побл. смт Олесько (Буський р-н Львів. обл.) над магістраллю Львів–Київ (1975, скульптор В. Борисенко, арх. А. Консулов, конструктор Г. Шевчук; демонтовано 2017).

За чверть століття незалеж. історії України накопичено певний досвід М. с. На зміну пам’ятникам, присвяч. героям і подіям 2-ї світ. вій­ни, створювали монументи, кургани, каплиці жертвам голодомору (меморіали у Києві та Харкові), репресій (меморіал у Биківнян. лісі), воїнам-афганцям, ліквідаторам Чорнобил. аварії, героям Небес. сотні, учасникам антитерорист. операції та операції Об’єднаних сил на Сх. України. Є. Прокопов увічнив подвиг учасників Революції гідності у символіч. сталевому хресті, встановленому 2015 біля укр. церкви побл. м. Чикаґо (шт. Іллінойс, США). На центр. площах Києва та Харкова створ. ансамблі, присвяч. 10-й і 20-й річниці незалежності. На майдані Незалежності у Києві височіє 62-метр. колона з фігурою Оранти (2001, скульптор А. Кущ, арх. С. Бабушкін та ін.). На пл. Конституції в Харкові незалежність уособлює образ давньогрец. богині Ніки на кулі (2012, скульптор О. Рідний). Окрім держ. замовника, у скульптури з’явилися численні приватні поціновувачі, банкіри, підприємці. Серед оригін. пластич. ідей, що знайшли підтримку спонсорів, варто відзначити монум. роботи А. Валієва у Києві – «Повернення Архипенка» (1997) та «Еволюція пізнання» (2018). Знач. популярністю й об’єктами турист. маршрутів стають пам’ятники літ. і кіногероям, акторам у зіграних ролях, завдяки яким вони набули слави, відомим співакам і письменникам. У Києві на створенні таких пам’ят­ників спеціалізується В. Щур. Пам’ятники Голохвастову і Проні Прокопівні з фільму «За двома зайцями», Паніковському з фільму «Золоте теля», Л. Бикову в ролі Титаренка з фільму «В бій ідуть тільки “старики”», арх. В. Городецькому в Пасажі за філіжанкою улюбленої кави стали не­від’єм. культур. складовою міського простору. Представники нових скульптур. шкіл в Україні – харків. та одес. – у своїх несподіваних образах здатні змінити традиц. критерії сприйняття, вивести глядача на неочікуваний рівень спілкування. Серед таких робіт – пам’ятник закоханим Д. Іванченка в Харкові (2002; гнучка арка оголених тіл юнака та дівчини, які тягнуться один до одного, в оточенні струменів фонтана вони здаються неземними істотами). Харків. художник С. Гурбанов розмістив фігуру скрипаля на даху сучас. будівлі. Незрівнянний одес. гумор і міський фольк­лор стають бездоган. спів­авто­рами скульпторів – тендітні, ніжні, прозорі, іграшк. герої скром. пам’ятників назавжди залишаються у пам’яті. Серед них – уособ­лення магнетич. жіночності актриса В. Холодна (2003), улюб­ленець Одеси авіатор С. Уточкін (2001) О. Токарева; засн. Одеси Й. Дерібас (1994), Одеса-мама, яка пригортає улюблених діточок – Дерібаса, Деволана, Ланжерона, Рішельє і Воронцова (2000), легендар. скрипаль «Ґамбрінуса» Сашко-музикант (2001) О. Князика; письменник-сатирик М. Жванецький (1998) В. Траскова. В Одесі відомий також па­м’ятник у вигляді 3-х коконів із головами М. Гоголя, О. Пушкіна та І. Бабеля, що з надією очікують появи наступ. генія із золотого яйця (1996, скульптор М. Степанов). Отже, монументалізм як принцип мислення, можливо, у найближчі роки стане надбанням історії культури. Крихкість, ненадійність, мінливість буття майже не дає фігуратив. скульптурі шансу на довге життя. Але вона всупереч реальності продовжує існувати в еклектич., напівзруйнов. законом про декомунізацію просторі укр. міст, продовжуючи діалог із гуманістич. традиціями класич. образотворчості.

Літ.: Бринкман А. Площадь и монумент как проблема художественной формы / Пер. с нем. Москва, 1935; Роден: Сб. ст. о творчестве / Пер. с нем. и франц. Мос­ква, 1960; H. Read. A Concise History of Modern Sculpture. London, 1964; Из брон­зы и мрамора. Книга для чтения по ис­тории русской и советской скульптуры. Ленинград, 1965; Бурдель А. Искусство скульптуры / Пер. с франц. Москва, 1968; Варварецький Ю. А. Становлення української радянської скульптури. К., 1972; Богуславский Г. А. Вечным сынам отчиз­ны (Памятники Великой Отечественной войны). Москва, 1975; Маркин Ю. П. Эрнст Барлах. Пластические произведения. Москва, 1976; E. Krauss. Rosalind. Passages in Modern Sculpture. London, 1977; A. E. Elsen. Modern European Sculpture 1918–1945. Unknown Beings and other Realities. New York, 1979; Па­м’ятники і монументи України. 1811–1982: Альбом. К., 1982; Турчин В. С. Монумен­ты и города. Взаимосвязь художествен­ных форм монументов и городской сре­ды. Москва, 1982; Полякова Н. И. Скульп­тура и пространство. Москва, 1982; Воронов Н. В. Советская монументальная скульптура 1960–1980. Москва, 1984; E. Lucie-Smith. Sculpture since 1945. Lon­don, 1987; Кавалеридзе Иван: Сб. ст. и воспоминаний. К., 1988; Sculpture. From Antiquity to the Middle Ages. Vol. 1. Taschen, 1991; Sculpture. From the Renaissance to the Present Day. Vol. 2. Taschen, 1991; W. Tucker. The language of Sculpture. London, 1994; Самин Д. К. Сто великих памятников. Москва, 2002; Одесса в новых памятниках, мемориальных досках и зданиях: Альбом. О., 2004; Рубан В. В. Скульптура // Історія укр. культури: В 5 т. Т. 4, кн. 2. Укр. культура XIX ст. К., 2005; Протас М. Українська скульптура ХХ століття. К., 2006; Гармония пластики: Альбом. Х., 2006; Скульп­тор Михайло Лисенко та його учні: Каталог. К., 2006; Матеріали науково-практичної конференції «Традиції скульптурної школи Михайла Лисенка в контексті сучасної європейської скульптури». К., 2006; Лисенко Л., Протас М., Янко Н. Скульптура // Історія укр. мист-ва: В 5 т. Т. 5. Мист-во ХХ ст. К., 2007; Календарь посвящен рождению и жизни скульптурного символа Харькова – памятника вы­дающемуся украинскому поэту Тарасу Шевченко. Х., 2009; Лисенко Л. О. Скульптура // Історія укр. скульптури: В 5 т. Т. 5, кн. 1. Укр. культура ХХ – поч. ХХI ст. К., 2011; Лысенко Л. Украинская скульптура периода «оттепели» // Искусство укр. шестидесятников. К., 2015.

Статтю оновлено: 2019