Монументально-декоративне мистецтво | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Монументально-декоративне мистецтво


Монументально-декоративне мистецтво

МОНУМЕНТА́ЛЬНО-ДЕКОРАТИ́ВНЕ МИСТЕ́ЦТВО – вид образотворчого мистецтва, що часто поєднують з архітектурою чи інтегрують у природне оточення. Осн. його різновидами є живопис, скульптура, декор. форми й елементи оздоблення інтер’єру та екстер’єру: гобелен, кераміка, килимарство, кування, литво художнє, різьбярство. Твори М.-д. м. несуть високе ідейно-темат. навантаження, увічнюють істор. події, провідні соц. й філос. ідеї часу, відіграють важливу роль в оформленні архіт. споруд сакрал. призначення. Якщо у монум. мист-ві домінують образотворчі основи, то у М.-д. м. переважають архітектонічно-ор­нам. форми. Знач. розвитку М.-д. м. набуло за часів Київ. Русі, про що свідчать знайдені під час розкопок залишки мозаїч. підлоги та настін. розпису кам’яних храмів цього періоду (10–13 ст.): церкви Святої Богородиці (Десятинної), Софій. та Успен. соборів (у розписах брали участь давньорус. художники Алімпій і Григорій), Михайлів. Золотоверхого собору, храму Спаса на Берестові, Кирилів. церкви у Києві, Борисогліб. собору і П’ятниц. церкви в Чернігові. Під час оздоблення цих та ін. культових споруд широко використовували вітражі, мозаїки, фрески, орнам. і сюжетне рельєфне різьблення, що є різновидами М.-д. м. У 14 – 1-й пол. 16 ст. мист. життя в Україні розвивалося в тісному контакті зі сх.-християн. світом і Зх. Європою. Майстри монум. малярства, продовжуючи старокиїв. традицію, розвинули багато стиліст. напрямів. Від 14 ст., окрім настін. розпису, помітне місце в оздобленні інтер’єрів сакрал. споруд займають монум. комплекси іконостасів, що з часом стають ідей. та естет. центром кожної церкви. Зразків середньовіч. іконостасів збереглося мало; окремі їхні частини, а також ікони, що дають певне уявлення про характер цього виду пам’яток 14 – 1-ї пол. 16 ст., походять переважно із зх. регіонів України; зберігаються в худож. музеях Львова, Києва та Харкова. Особливе місце серед пам’яток серед. 16 ст. займає іконостас Успен. церкви із с. Наконечне (нині Яворів. р-н Львів. обл., зберігається в Нац. музеї Львова), він є найкраще збереженим іконостас. комплексом багатоярус. структури в Україні, де вдало поєднано вірність давнім візант. традиціям з орієнтаціями на нову маляр. культуру. 1630–40-і рр. позначені відбудовою, зокрема й Петром Могилою, храмів Київ. Русі та проведенням реставрацій їхнього живопису. Однією з перлин укр. ренесанс. М.-д. м. (ймовірно, створений львів. майстрами) є 5-ярус. іконостас дерев’яної церкви Святого Духа (1650) у м. Рогатин (нині Івано-Фр. обл.), у малярстві якого простежується вплив нар. творчості.

Окрему групу пам’яток укр. М.-д. м. становлять настінні розписи в дерев’яних церквах. Пам’ятки цього типу, датовані переважно 17–18 ст., збереглися на тер. зх. областей. Визнач. творами 17 ст. на Львівщині є живописні ансамблі в церквах Воздвиження Чесного Хреста і св. Юра (м. Дрогобич Львів. обл.), що вирізняються високою мист. цінністю. Від поч. 17 ст. збереглися й перші зразки декор. оздоблення міського житла замож. верств насел. (фрагменти фреск. розпису будинку Красовського у Львові). Цінними пам’ятками цього періоду є також монум. портретні зоб­раження в інтер’єрах архіт. споруд (портрет ігумена Кирилів. монастиря в Києві, 1614). Це свідчить також про значне поширення портрет. малярства на укр. зем­лях уже в 1-й чв. 17 ст. та його помітне місце в мист. культурі. Новий етап розвитку укр. худож. культури, якіс. змін у всіх видах мист-ва припадає на 2-у пол. 17–18 ст. Після Визв. вій­ни під проводом Б. Хмельницького на Лівобережжі та Слобожанщині козац. старшина жертвувала значні кошти на спорудження храмів, кам’яниць, придбання творів М.-д. м. Цей культурно-істор. етап пов’язаний із поширенням стилю бароко, що набув на теренах України й суто місц. нац. рис, тому й отримав назву укр. (козац., мазепин.) бароко, пам’ятки якого є неповтор. явищем світ. культури. Великого значення у цей період набули маляр. школа Києво-Печер. лаври та живописна майстерня Софій. монастиря, в яких готували профес. майстрів. Серед визнач. пам’яток київ. школи барок. монум. малярства – настінні розписи, збережені в Софій. соборі та Кирилів. церкві в Києві, Троїц. соборі Густин. монастиря на Чернігівщині. Знач. вплив на стиль монум. творів у великих муров. храмах Наддніпрянщини мали нові стінописи 18 ст. Успен. собору та Троїц. надбрам. церкви Києво-Печер. лаври (останні виконані в 1720–30-х рр., збереглися повністю), в яких яскраво відображено нові тенденції, притаманні церк. малярству цього періоду. Близькі до них за стилем фрагменти розписів, виявлених в Успен. соборі Єлец. монастиря в Чернігові, живописні композиції вівтаря Благовіщен. собору в Ніжині (нині Черніг. обл.). У низці пам’яток 2-ї пол. 18 ст. наявні риси зх.-європ. бароко (фрагменти стінопису Преображен. собору в м. Ізюм, нині Харків. обл.), настінні медальйони собору Різдва Богородиці (смт Козелець, нині Черніг. обл.). У добу розквіту стилю бароко вершин свого розвитку досягає мист-во створення іконостаса: часто він складається з 5–7 ярусів із притаманним динам. рухом архіт. деталей, багатим різьбленням у поєднанні з яскравим, колористично насиченим живописом. Справж. шедеврами не тільки укр., а й світ. монум. мист-ва є низка унікал. па­м’яток Києва та Лівобережжя, серед яких – іконостаси Успен. (1727) та Софій. (1731–47) соборів, Георгіїв. церкви Видубиц. монастиря (поч. 18 ст.), церкви в смт Березна Черніг. обл. та іконостас церкви (1732) у с. Великі Сорочинці (нині Миргород. р-ну Полтав. обл.). Наприкінці 18 – у 1-й пол. 19 ст. на зміну бароко прийшов класицизм. Осн. групами пам’яток монум. малярства цього періоду є стінописи в інтер’єрах світських і сакрал. будівель. До перших належать темат. та декор. розписи міських, а також маєткових палаців місц. знаті (зокрема родини Розумовських на Чернігівщині та Сумщині), а також декор. малярство, що прикрашало будинки Києво-Могилян. академії, Переяслав. колегіуму (Київщина). Серед числен. пам’яток реліг. мист-ва Лівобереж. України вирізняють монум. розписи Благовіщен. собору (м. Ніжин, 1812–18), іконостаси церкви Різдва Богородиці (нині смт Козелець Черніг. обл.) та собору Мгар. мона­стиря (м. Лубни, нині Полтав. обл.). 2-а пол. 19 – поч. 20 ст. – один із найяскравіших періодів у розвитку худож. культури України. Він охоплює час становлення крит. реалізму, формування стилів символізму й модерну та зародження найновіших мист. течій 20 ст., відомих в історії укр. мист-ва як укр. авангард.

Серед пам’яток монум. сакрал. живопису Наддніпрян. України 2-ї пол. 19 ст. поміт. явищем стали розписи Володимир. собору у Києві, збудов. у псевдовізант. стилі (автор проекту – історик мист-ва А. Прахов, живописці В. Васнецов, М. Нестеров, В. Котарбінський, П. і О. Свєдомські, М. Врубель та ін.). На зламі 19–20 cт. в Україні в умовах посилення руху культурно-нац. відродження в арх-рі відбувалися наполег­ливі пошуки укр. нац. стилю. Помітну роль у відродженні нац. традицій в худож. культурі відіграла творчість арх. та художника В. Кричевського, живописців С. Васильківського й М. Самокиша. Результатом їхньої твор. спів­праці стало монум.-декор. оформлення будинку Полтав. губерн. земства – визнач. пам’ятки укр. модерну й синтезу мист-в (1903–08), де В. Кричевський поєднав нар. традиції із засобами стилю модерн та сучас. тех. можливостями (зокрема майолік. композиції, оздоблені різьбленням віконні лутки та двері). У галузі сакрал. малярства особливе місце належить стінописам у православ. храмах роботи художників Т. Копистинського, К. Устияновича, П. Ковжуна, С. Гординського, М. Сосенка та ін. Яскравою сторінкою в історії укр. мист-ва була творчість П. Холодного (вітражі для Успен. церкви та розписи на фасаді церкви св. Миколая, обидві – 1924; стінописи каплиці Святого Духа греко-катол. духов. і богослов. семінарій, 1927–29; усі – Львів). У 1920-х рр. кращі укр. живописці, прагнучи відтворити традиції класич. монум. малярства, звернулися до створення монум. ансамблів у техніці фрески. У Києві, Харкові та Одесі працювало декілька груп монументалістів, які оформляли настін. розписами нові споруди громад. призначення – червоноармій. казарми і клуби, театри. До кращих робіт, виконаних художниками, які об’єд­нувалися навколо проф. монум. школи майстерні Київ. худож. ін-ту М. Бойчука (Т. Бойчук, І. Падалка, В. Седляр, О. Павленко, А. Іванова, М. Шехтман та ін.), належали розписи Луцьких казарм у Києві (1919), стінописи в Селян. санаторії ім. ВУЦВК в Одесі (1927–29), у Червонозавод. театрі Харкова (1934–35). М. Бойчук започаткував нове розуміння сучас. укр. мист-ва, звернувшись до основ культур. спадщини українців – візант. коренів образотвор. мист-ва, укр. фольклору, ранніх форм мист-ва епохи Відродження, особливо фресок італ. живописця Б. ді Джотто, мист-ва Єгипту, Ассирії, і на цій основі розробив твор. метод, що відзначався синтетич. мисленням і водночас мав нац. характер. Живописці, які гуртувалися навколо проф. Л. Крамаренка (Д. Шавикін, І. Жданко, Ю. Садиленко), здійснили розписи в конференц-залі АН у Києві (1930) як перші спроби синтезу монум. живопису з арх-рою сучас. конструкцій. В. Кричевський, прагнучи до синтезу мист-в, поєднання нац. арх-ри з декор. формами, створення ін­тер’єрів, де всі елементи виступали б як гармонійно-ціліс. ансамбль, 1928 виконав оформлення приміщення Істор. секції ВУАН, в якому вперше використано панно «Козак Мамай» і «Невільники» в техніці мозаїки соломою О. Саєнком, а також орнам. панно в техніці вибійки В. Кричевського як самост. вид образотвор. мист-ва.

У 1960-х рр. у М.-д. м. відбулися значні стильові зміни. Застосування нових худож. матеріалів, оригін. прийоми виконання вперше з’явилися у творах львів. митців (декор. оздоблення Будинку архітекторів, Львів. ун-ту). До кращих пам’яток тих років належить оформлення Київ. річк. вокзалу (І. Литовченко, В. Ламах, Е. Котков, 1961), Київ. палацу дітей та юнацтва (1965), а також проект Мемор.-поховал. комплексу «Стіна пам’яті» на Байк. кладовищі в Києві (1968–71, знищено; автори обох – А. Рибачук, В. Мельниченко). Із 1970–80-х рр. монум.-декор. твори використовують в оформленні містобуд. комплексів та міських магістралей (І. Литовченко, м. Прип’ять Київ. обл., ЧАЕС, нині зона відчуження, 1973–81; В. Задорожний, смт Калита Київ. обл., 1977), застосовують не тільки для оздоблення унікал. споруд, але й в екстер’єрах житл. будинків, шкіл, кінотеатрів, оформленні палаців культури й одруження, готелів, кафе, ресторанів, санаторіїв, лікарень. Монументалістика стає різноманітнішою за формал.-пластич. вирішеннями, техніками (керам. рельєф, вітраж, декор. композиції зі скла, дерева, тканини). Вітраж А. Горської «Т. Шевченко. Мати» (1964, спів­авт.), змонтов. у гол. корпусі Київ. ун-ту, було розібрано й знищено адміністрацією як «ідейно ворожий». Поміт. роботами цього періоду стали твори монум. живопису в інтер’є­рах Палацу культури хімкомбінату в м. Дніпродзержинськ (нині Кам’янське Дніпроп. обл.; В. Ламах, Е. Котков, 1970), Ін-ту теор. фізики в Києві (І. Марчук, М. Стороженко, А. Гайдамака, Л. Міщенко, 1968–72), мозаїки на фасаді Ін-ту кібернетики АН УРСР та Ін-ту ядер. дослідж. АН УРСР (Г. Пришедько, Г. Зубченко, 1970–77), мозаїч. рельєф на фасаді Палацу одруження в м. Олександрія (Кіровогр. обл.; І. Литовченко, В. Прядка, 1970), художнє вирішення Дніпроп. (нині Дніпров.) укр. муз.-драм. театру ім. Т. Шевченка (В. Ламах, Е. Котков, 1979), ансамбль з шести мозаїч. композицій на тему «Історичний Київ» (Київ, проспект Перемоги; виконали В. Ламах, Е. Котков, І. Литовченко, В. Прядка); кам’яні рельєфи на фасадах Київ. ун-ту (В. Григоров, М. Малишко, В. Прядка, 1975–84), композиції зі скла в Хмельн. і Житомир. театрах (А. Бокотей, З. Флінта, Ф. Черняк, 1984–85), настін. рельєф із фарфору в Сум. театрі (І. Зарецький, 1980). Особливе місце в худож. практиці цього періоду посіло оздоб­лення творами М.-д. м. музеїв та нових музей. експозицій, які часто ставали не тільки образно-змістовим доповненням, а й гол. емоц.-пластич. елементом простору. Яскравим явищем в укр. культурі є музейні експозиції, ви­конані А. Гайдамакою (у спів­авт.), серед яких – Музей книги та друкарства України в Києві (1975), Літ.-мемор. музей М. Коцюбинського в Чернігові, Музей історії Запоріжжя на о-ві Хортиця (обидва – 1983). Нового поштовху розвитку різних видів М.-д. м. надало буд-во метрополітену в Києві та Харкові. В оздобленні його станцій широко використовували темат. і декор. скульптурні панно, барельєфи, часто в поєднанні з живописом, керамікою (ст. «Мінська», В. і С. Химочки; ст. «Золоті ворота», В. Федько, Г. Корінь; ст. «Оболонь», П. Ганжа; усі – Київ; ст. «Київська» і «Студентська» у Харкові, П. Ганжа, Н. Чернова; усі – 1980).

У 1970–90-х рр. М.-д. м. у Києві збагатилося новими роботами, зокрема оформлення приміщень НБУВ (плафон «Біль землі», В. Пасивенко, В. Прядка; гобелен, М. і І. Литовченки, 1989), б-ки Нац. тех. ун-ту України «Київ. політех. ін-т» – живопис В. Пасивенка; Нац. палацу мист-в «Україна» (керам. рельєф «Золотоверхий Київ», О. Олійник, В. Прядка; гобелени «Історичні столиці України», О. Владимирова, Н. Литовченко, В. Прядка, 1996); Нац. музею історії України, Музею історії міста Києва; а також Черкас. краєзн. музею (темат. гобелени, І. Литовченко, О. Владимирова, В. Прядка); Будинків культури (м. Біла Церква Київ. обл., 1980; м. Кременчук Полтав. обл., смт Калита Київ. обл., вітражі з литого скла, В. Задорожний, 1977). Відновлення незалежності України 1991 зумовило появу нових за змістом монум. творів, серед яких – пам’ятники діячам козац. доби, мемор. дошки в пам’ять борців за волю України, пам’ятні знаки, присвяч. голодомору 1932–33, на місцях поховань вояків УСС, УПА, жертв політ. репресій, загиб­лим під час антитерорист. операції (нині операція Об’єд­на­них сил). У 1998–2000-і рр. відроджено сакрал. живопис в арх-рі – Михайлів. Золотоверхий собор (В. Прядка, О. Владимирова, В. і О. Григорови, В. Пасивенко, Т. і Л. Дмитренки, Л. Тоцький, А. Гончар, О. Мельник), церква Миколи Притиска в Києві (М. Стороженко), Успен. собор (стінопис, Т. і Л. Дмитренки, О. Владимирова, В. Прядка, В. Пасивенко, А. Гончар, М. Стороженко, О. Григоров, 2007–11). М.-д. м. України має велику пізнавал., істор., наук., художню, естет. цінність. Його досліджували відомі мистецтвознавці: Д. Антонович, В. Афанасьєв, Ю. Белічко, Н. Велігоцька, І. Врона, Б. Лобановський, О. Ріпко, Г. Скляренко та ін.

Літ.: Лобановський Б. Б. Мозаїка і фреска. К., 1966; Толстой В. П. Монументальное искусство СССР. Москва, 1978; Кантор А. Самоценность искусства и переживание пространства // Декор. искусство СССР. 1980. № 12; Скляренко Г. Я. Художник і місто: Проблеми формування архітектурно-художнього ансамблю. К., 1990; Соколюк Л. Новий погляд на українське мистецтво першої третини ХХ століття // Мистецтвознавство України. К., 2001. Вип. 2; Саєнко Н. Олександр Саєнко: до становлення і розвитку українського монументально-декоративного мистецтва ХХ століття: Книга-альбом. К., 2003; Майданець О. Інновації в українському монументально-декоративному мистецтві першої третини ХХ ст. // Укр. АМ. К., 2003. Вип. 10; Бортников С. Д., Пойдина Т. В. Монументально-декоративное искусство в контексте трансформации его функций. Горно-Алтайск, 2011. Вып. 2; Мисюга Б. В. Галина Cеврук: Альбом-монографія. Л.; К., 2011; Чепелик О. Художня виразність при формуванні інтер’єрів засобами образотворчого мистецтва, і зокрема скульптури // Укр. АМ. К., 2013. Вип. 21.

Статтю оновлено: 2019