Моринці | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Моринці


Моринці

МО́РИНЦІ – село Звенигородського району Черкаської області; місце народження Тараса Шевченка (див. Шевченкознавство). Морин. сільс. раді підпорядк. с. Гнилець. М. знаходяться за 35 км від райцентру та бл. 1 км від сіл Почапинці й Верещаки Лисян. р-ну Черкас. обл. На Сх. від села бере початок р. Вільшанка (притока Дніпра). За переписом насел. 2001, проживали 2103 особи; переважно українці. Через М. проходить автошлях Почапинці–Городище (Черкас. обл.).

На тер. села виявлено поселення черняхів. культури та залишки оборон. валів давньорус. часу. Існує кілька версій щодо походження назви: від перших поселенців, які переїхали сюди з примор. тер.; від способу збирання меду диких бджіл – моріння; від масштаб. мору місц. мешканців унаслідок чуми. За нар. переказами, на морин. землях був розташ. табір повстанців під кер-вом С. Наливайка. М. вперше згадуються у писем. джерелах 1648, коли під час Визв. вій­ни під проводом Б. Хмельницького тут проходив козац. загін М. Кривоноса. Наприкінці 1650-х рр. належали шляхтичу К. Виговсько­му; пізніше відійшли у власність графів Енгельгардтів. 1730 було 50, на поч. 18 ст. – 169 (1347 осіб), 1866 – 401 (2507 осіб) двір. Після 2-го поділу Польщі 1793 – у складі Рос. імперії. У 19 – на поч. 20 ст. – село Звенигород. пов. Київ. губ. 1860 відкрито церк.-парафіял. школу. Здавна моринчани займалися землеробством, скотарством, млинарством, гончарством, ткацтвом, чоботарством, ковальством і чумакуванням. Працювали поташ., цегел. і з випуску с.-г. реманенту з-ди. 1900 проживали 4056 осіб. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (кількість встановлених жертв – 199 осіб), зазнали сталін. репресій. 1923–25 – у складі Корсун., 1925–27 – Черкас., 1927–30 – Шевченків. округ; 1932–54 – Київ., від 1954 – Черкас. обл.; 1923–59 – Вільшан., від 1959 – Звенигород. р-нів. Від 28 липня 1941 до 28 січня 1944 – під нім.-фашист. окупацією. Діяло рад. підпілля. На фронтах 2-ї світ. вій­ни загинули 386 воїнів-земляків. 1959 споруджено цегел. з-д, 1963 – харчокомбінат. На поч. 1970-х рр. мешкали понад 3,2 тис. осіб. 1989 засн. Морин. музей. комплекс Нац. заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка». 2014 започатковано щоріч. фестиваль рок-музики «Ше.Fest», присвячений пам’яті Т. Шевченка. Нині функціонує Шевченків. лісництво.

У М. – навч.-вихов. комплекс, дитсадок; Будинок культури, б-ка; лікарня. Об’єк­ти природно-заповід. фонду місц. значення: гідрол. заказники Морин, Наливайкове, Тарасів Яр; ботан. пам’ятка природи Дуб Т. Шевченка. Діє Свято-Микол. церква УПЦ МП. Встановлено погруддя Т. Шевченка, пам’ятники кобзареві, матері, воїнам, які загинули під час 2-ї світ. вій­ни, па­м’ят. меморіал жертвам голодомору. Серед видат. уродженців – брати мовознавець Андріан і літературознавець Яків Білоштани, письменниця, майстриня декор. розпису, засл. майстер нар. творчості України В. Кузьменко-Волошина; живописець І. Кулик; співак, засл. арт. України П. Ковбасенко; Герой Рад. Союзу Г. Попович.

Літ.: Похилевичъ Л. Сказанія о насе­ленныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи. К., 1864; Біла Церква, 2005; Орел Л. Найвідоміше село в Україні // Істор. кален­дар-98. К., 1997; Лячинський С. Звенигора // Спадщина: Альм. Звенигородка, 2002; Білецький Ф. Ф. Вічний подзвін Звенигори: Нариси з історії Звенигород. р-ну. Звенигородка, 2003; Урсалова К. І. Моринці // Нац. заповідник «Батьківщина Тараса Шевченка»: Путівник. Чк., 2007; Хоменко В. «Над чистим ставом край села…» // «Не забудьте пом’янути…». Чк., 2013.

Статтю оновлено: 2019