Мішково-Погорілове | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Мішково-Погорілове


Мішково-Погорілове

МІШКО́ВО-ПОГОРІ́ЛОВЕ – село Вітовського (до 2016 – Жовтневий) району Миколаївсь­кої області. Мішково-Погорілів. сільська рада (46,1 км2; підпорядк. с. Святомиколаївка, що до 2016 мало назву Пам’ять Комунарів) межує з Інгул. р-ном Миколаєва, смт Воскресенське та с-щами Горохівка і Полігон Вітов. р-ну. М.-П. знаходиться на лівому березі р. Інгул (притока Південного Бугу); на правому – с-ща Коларівка та Зайчівське Вітов. р-ну. За переписом насел. 2001, тут проживали 6212 осіб; нині – понад 6,3 тис. осіб; переважно українці. Налагоджено автобусне сполучення з Миколаєвом. Проходять автомобіл. шляхи Одеса–Новоазовськ і Дніпро–Миколаїв. Досліджено пам’ятки ямної (кін. 3 – поч. 2 тис. до н. е.) і катакомб. (серед. 2 тис. до н. е.) культур епохи бронзи, скіф. (4–2 ст. до н. е.) і ранньослов’ян. (з кам’яни­ми спорудами, 2–4 ст. н. е.) часів. М.-П. засн. на місці 2-х хуторів, що виникли після входження цих земель до складу Рос. імперії унаслідок рос.-турец. вій­ни. За нар. переказами, першими поселенцями були селяни-втікачі Мішков і Погорілов. Існують також легенди: про те, як запороз. козак захопив у «мішок», тобто у полон турец. бея; та про «погорілу» місцевість. 1859 у Мішковому було 80 дворів, мешкали 427 осіб; у Погоріловому – відповідно 68 і 320. Складали окремі хутор. громади Микол. міщан. громади. Хуторяни займалися хліборобством, городництвом, молоч. вироб-вом, рибальством, підвіз. промислом, виготовленням вапна, видобуванням каменю тощо. 1885 у Мішковому відкрито нар. уч-ще, 1903 у Погоріловому – початк. школу. 1898 збудовано Свято-Микол. церкву (1930 закрито, у 1940-х рр. зруйновано; відновлено громадою УПЦ МП). Від поч. 20 ст. – приміс. поселення Микол. градоначальства Херсон. губ. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Відтоді – село, що у різний час входило у склад Микол. р-ну та Микол. міськради. У 1920-х рр. створ. 8 с.-г. артілей (на поч. 1930-х рр. об’єднано в 3 госп-ва) і МТС «Плугар». Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від 15 серпня 1941 до 26 березня 1944 – під нім.-фашист. окупацією. Нацисти розстріляли багатьох мешканців за участь у підпіл. русі. На фронтах 2-ї світ. вій­ни загинули понад 120 воїнів-земляків (встановлено пам’ят­ник). Є 2 брат. могили воїнів-визволителів (похов. відповідно 18 і 5 осіб). 1957 засн. радгосп «Пам’ять комунарів» (від 1995 – «Оксамит»), осн. спеціалізацією якого стало виноградарство, виноробство та садівництво. 1969 відкрито залізничну станцію Мішкове. 1999 частина земель госп-ва «Оксамит», а також виноперероб. цех і фруктосховище відійшли до підпр-ва «Сандора» (нині тут працює пром. комплекс № 2). У М.-П. – обл. заг.-осв. санаторна школа-інтернат (один з корпусів збудовано 1812), сільс. заг.-осв. школа; б-ка, музей бойової слави, дит. муз. школа; рай. лікарня, амбулаторія. Є поклади цегел.-черепич. сировини. Об’єк­ти природно-заповід. фонду місц. значення: заказники Півострів Піщаний (ландшафт., 260 га) і Мішково-Погорілове (ліс., 180 га, 1984) та пам’ятка садово-парк. мист-ва Старий парк (4 га). Серед видат. уродженців – актриса В. Калашникова (див. Калашникови) та Герой Рад. Союзу І. Моторний. Тут похов. актор, засл. арт. УРСР А. Кучинський.

Статтю оновлено: 2019