Мішково-Погорілове — Енциклопедія Сучасної України

Мішково-Погорілове

МІШКО́ВО-ПОГОРІ́ЛОВЕ – село Вітовського (до 2016 – Жовтневий) району Миколаївсь­кої області. Мішково-Погорілів. сільська рада (46,1 км2; підпорядк. с. Святомиколаївка, що до 2016 мало назву Пам’ять Комунарів) межує з Інгул. р-ном Миколаєва, смт Воскресенське та с-щами Горохівка і Полігон Вітов. р-ну. М.-П. знаходиться на лівому березі р. Інгул (притока Південного Бугу); на правому – с-ща Коларівка та Зайчівське Вітов. р-ну. За переписом насел. 2001, тут проживали 6212 осіб; нині – понад 6,3 тис. осіб; переважно українці. Налагоджено автобусне сполучення з Миколаєвом. Проходять автомобіл. шляхи Одеса–Новоазовськ і Дніпро–Миколаїв. Досліджено пам’ятки ямної (кін. 3 – поч. 2 тис. до н. е.) і катакомб. (серед. 2 тис. до н. е.) культур епохи бронзи, скіф. (4–2 ст. до н. е.) і ранньослов’ян. (з кам’яни­ми спорудами, 2–4 ст. н. е.) часів. М.-П. засн. на місці 2-х хуторів, що виникли після входження цих земель до складу Рос. імперії унаслідок рос.-турец. вій­ни. За нар. переказами, першими поселенцями були селяни-втікачі Мішков і Погорілов. Існують також легенди: про те, як запороз. козак захопив у «мішок», тобто у полон турец. бея; та про «погорілу» місцевість. 1859 у Мішковому було 80 дворів, мешкали 427 осіб; у Погоріловому – відповідно 68 і 320. Складали окремі хутор. громади Микол. міщан. громади. Хуторяни займалися хліборобством, городництвом, молоч. вироб-вом, рибальством, підвіз. промислом, виготовленням вапна, видобуванням каменю тощо. 1885 у Мішковому відкрито нар. уч-ще, 1903 у Погоріловому – початк. школу. 1898 збудовано Свято-Микол. церкву (1930 закрито, у 1940-х рр. зруйновано; відновлено громадою УПЦ МП). Від поч. 20 ст. – приміс. поселення Микол. градоначальства Херсон. губ. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Відтоді – село, що у різний час входило у склад Микол. р-ну та Микол. міськради. У 1920-х рр. створ. 8 с.-г. артілей (на поч. 1930-х рр. об’єднано в 3 госп-ва) і МТС «Плугар». Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від 15 серпня 1941 до 26 березня 1944 – під нім.-фашист. окупацією. Нацисти розстріляли багатьох мешканців за участь у підпіл. русі. На фронтах 2-ї світ. вій­ни загинули понад 120 воїнів-земляків (встановлено пам’ят­ник). Є 2 брат. могили воїнів-визволителів (похов. відповідно 18 і 5 осіб). 1957 засн. радгосп «Пам’ять комунарів» (від 1995 – «Оксамит»), осн. спеціалізацією якого стало виноградарство, виноробство та садівництво. 1969 відкрито залізничну станцію Мішкове. 1999 частина земель госп-ва «Оксамит», а також виноперероб. цех і фруктосховище відійшли до підпр-ва «Сандора» (нині тут працює пром. комплекс № 2). У М.-П. – обл. заг.-осв. санаторна школа-інтернат (один з корпусів збудовано 1812), сільс. заг.-осв. школа; б-ка, музей бойової слави, дит. муз. школа; рай. лікарня, амбулаторія. Є поклади цегел.-черепич. сировини. Об’єк­ти природно-заповід. фонду місц. значення: заказники Півострів Піщаний (ландшафт., 260 га) і Мішково-Погорілове (ліс., 180 га, 1984) та пам’ятка садово-парк. мист-ва Старий парк (4 га). Серед видат. уродженців – актриса В. Калашникова (див. Калашникови) та Герой Рад. Союзу І. Моторний. Тут похов. актор, засл. арт. УРСР А. Кучинський.

А. Л. Ботанін, І. І. Татаренкова


Покликання на статтю
А. Л. Ботанін, І. І. Татаренкова . Мішково-Погорілове // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2019. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=69507 (дата звернення: 07.05.2021)