Міщенко Григорій Григорович | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Міщенко Григорій Григорович


Міщенко Григорій Григорович

МІ́ЩЕНКО Григорій Григорович (15. 04. 1940, с. Новоукраїнка Куйбишев., нині Більмац. р-ну Запоріз. обл. – 30. 10. 2019, Київ, похов. у с. Саварка Богуслав. р-ну Київ. обл.) – живописець, мистецтвознавець. Чл. НСХУ (1999). Закін. Харків. худож.-пром. ін-т (1968; викл. В. Єрмилов, Б. Косарев). Працював у Києві: викл. декор. композиції і рисунка худож. школи № 2 (1970-і рр.); оформлювачем (1980-і рр.); ред. відділу теорії та аналізу образотвор. мист-ва ж. «Образотворче мистецтво» (1997–2003). Підтримував зв’язки з діячами укр. правозахис. руху – шістдесятниками. Учасник всеукр. худож. виставок від 1990-х рр., зокрема «Від Трипілля до сьогодення» (2007–16). Персон. – у Києві (1991–92, 2010), Боярці (Київ. обл., 1992). Осн. жанри – темат. та істор. полотна, пейзаж і портрет у традиціях укр. реаліст. живопису з характер. особливостями нар. картини. У серії «Не називаю її раєм (Старі українські хати)» (25 картин із портретом Т. Шевченка, 1980-і рр.) зафіксував реал. житло 19–20 ст. селян Київщини, Черкащини і долю людей, які там проживали. Митця цікавила неповторність люд. особистості у контексті укр. історії, зокрема доби козаччини. Автор циклу ст. «Що таке національна форма» («Образотворче мистецтво», 1990-і рр.), де розглянув структуру композиції та нац. засоби твор. самовиразу; публікацій у ж. «Народне мистецтво», «Українська культура», «Артанія», «Вітчизна», «Визвольний шлях» про нар. мист-во, творчість Ф. Гуменюка, І. Марчука, В. Перевальського, В. Куткіна, Д. Нарбута, бойчукістів. Досліджував проблеми композиц. структури твору, езотерику квадрата, кола; особ­ливості образотворення та архетипність мислення художників різних шкіл і стилів, особливо укр. нар. мист-ва та його вплив на профес. мист-во.

Тв.: «Автопортрет» (1965; 1975; 2005), «Хмаровий плин» (1965), «Жіноча доля (Мати)» (1969), «Похорони немовляти» (1970-і рр.), «Син» (1974), «Мама, тато і я» (1977), «Портрет із відзеркалення», «Понад Россю» (обидва – 1978), «Кіоскерка», «Портрет з уяви» (обидва – 1979), «Козак убитий на купині» (1980-і рр.), «Козаки гуляють» (1980), «Козак нудиться, сердешний», «Стоїть козак під вік­ном», «Козак Мамай», «Запорозький козак» (усі – 1981), «Дружина», «Козак у степу» (обидва – 1983), «Т. Шевченко», «Козак Мамай», «Гусопаси» (усі – 1985), «Лист від сина», «Козак чатує» (обидва – 1988), «Алегорія» (1990-і рр.), «Межова груша», «Рідне гніздо» (обидва – 1990), «Старість – не радість» (1991), «Донька» (2002), «Благословення Оранти» (2004), «Козацькі будні» (2009), «Аби було єдине стадо і єдин пастор» (2012).

Літ.: Медвідь В. Осяйний смуток // Україна. 1992. № 5; Бушак С. Написати картину так, щоб стала доступною звичайній людині // Визв. шлях. 2005. Кн. 3; Його ж. Правда життя як естетичний критерій творчості: До 70-ліття Г. Міщенка // Там само. 2010. № 2/3.

Статтю оновлено: 2019