Могучов Леонід Борисович | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Могучов Леонід Борисович


Могучов Леонід  Борисович

МОГУЧО́В Леонід Борисович (24. 04. 1925, Чернігів – 06. 05. 2014, там само) – графік. Учасник 2-ї світ. вій­ни. Бойові нагороди. Мешкав у Чернігові, працював 1949–66 (з перервами) інж.-інструктором з мор. моделювання у Військ.-мор. клубі ДТСААФ; 1956–59 – кер. судномодел. гуртка «Вмілі руки»; 1959–60 – методист з образотвор. мист-ва Будинку нар. творчості; за сумісн. 1959–66 – кер. ізостудії Палацу піонерів; 1965 – художник істор. музею; 1966–75 – механік, в. о. зав. сектору макет. групи у ВНДІ машин для вироб-ва синтетич. волокон; 1975–76 – художник з-ду «Буддеталь»; 1976–92 – муляр, художник оптово-роздріб. плодоовоч. комбінату; 1982–85 – художник худож.-вироб. майстерень з виконання замовлень на оформлення пожеж. виставки. Із дитинства робив замальовки, осн. темою яких стало рідне місто, його арх-ра, пейзажі. Навч. у художника Черніг. драм. театру ім. Т. Шевченка В. Бєляєва. Як майстер графіки остаточно сформувався на поч. 1970-х рр. За дозволом М. Глущенка 1970 відвідав Будинок творчості у Седневі (Черніг. обл.). 1972 у Київ. книжк. вид-ві «Будівельник» вийшли істор.-архіт. нариси «Подих давнини глибокої…» П. Мусієнка, «Чарівна подорож» М. Зубенко-Царьової, «Літопис у камені» Н. Несвіт і О. Степури з малюнками М. Упродовж наступ. років у містах України, РФ, Білорусі відбулися його персон. виставки. Брав участь у міських мист. виставках від 1950-х рр. Осн. персон. – у Чернігові (1953, 1991, 2007, посмертна – 2015). Емоційно чуттєвою, реалістич. мовою розкрив образи знайомих місць із несподіваного видового ракурсу, зберігаючи при цьому конкретність та історичність. Краєвиди позначені оригінальністю мист. задуму. Палітра барв то стримана, побудована на приглушених тонал. співвідношеннях, то сповнена насиченості зелених, сіро-коричн. від­тінків. М. використовував прийом концентров. композиції. Особливу увагу приділяв архіт. пейзажам. Достовірно відтворив стару частину Чернігова, пошкоджені та зруйновані будівлі («Чернігів. Вид на площу ім. Куйбишева», «Чернігів. Вулиця Трудова (Серьожнікова)», 1941–84; «Чернігів. Вид на П’ятницьку церкву», 1972), де для підсилення емоц. впливу застосував контраст теплих і холод. барв. У роботі «Чернігів. Центр міста» (1941–84) показав масштабність пожеж за допомогою панорам. зображення, високої точки огляду і зорової діагоналі відносно лінії горизонту. Результатом мандрівок по Закарпаттю, Буковині, Поділлі стали малюнки та ескізи церков, маєтків, вітряків, фортець, виставлені 1953 на обл. виставці образотвор. мист-ва. 1954 запрош. на всесоюзну виставку в Москві. З ініціативи Укр. т-ва охорони пам’яток історії та культури, за участі Київ. патріархату 1992 створ. Фонд М. Твори М. 1992 експонували у Києві на Всесвіт. форумі українців, у Будинку архітекторів України (пожертвування під час вернісажу передані на реставрацію Успен. собору та дзвіниці Єлец. монастиря в Чернігові). Про М. 1991 знято д/ф «У всякого своя доля». 1993–94 із циклом робіт «Духовна спадщина України» відвідав Канаду, де під патронатом Посольства України в Канаді, УПЦ КП, Укр. т-ва охорони пам’яток історії та культури у 22-х найбільших містах (Монреалі, Оттаві, Торонто, Гамільтоні та ін.) проведено 44 персон. виставки. Почес. чл. Асоц. художників-акварелістів Канади і США (1994). Пожертви, отримані з виставок, віддав на ремонт на відбудову П’ятниц. церкви й храму св. Михайла і Федора в Чернігові. Окремі роботи зберігаються у Черніг. ХМ.

Тв.: «Вівтар Троїцького собору 17 ст. у Чернігові» (1956), «Седнів. Будинок Лизогубів» (1958), «Остер. Юр’єва божниця» (1967), «Вулиця Г. Успенського», «Батурин. Палац К. Розумовського» (обидва – 1968), «Чернігів. Околиця міста» (1969), «Пасіка» (1970), «Царство зелені» (1973), «Дерева над річкою Білоус», «Одинока сосна», «Зламане дерево на косогорі», «Річка Білоус. Село Забарівка» (усі – 1974), «Линовиця. В’їзд у замок де Бальменів» (1976), «Сокиринці. Палац (Маєток Ґалаґанів)» (1979), «Левковичі. Берізки», «Біля річки» (обидва – 1980), «Річка Білоус. Перекат», «Сосниця. Будинок-музей О. Довженка» (обидва – 1982), «Чернігів. Іллінська церква» (1984), «Останній погляд митця… квіти» (2013).

Літ.: Бояренко В. У всякого своя доля // Говорить і показує Україна. 1991, 11 лип.; Краснодемський В. Акварелі Могучова їдуть до Канади // ГУ. 1993, 16 лют.; Павлів О. Живописець духовної спадщини України // Наша мета. 1994, 12 квіт.; Єлісєєва М. Навколишній світ очима Леоніда Могучова // Черніг. відомості. 2015, 29 квіт.

Статтю оновлено: 2019