Мода

МО́ДА (від лат. modus — міра, спосіб, правило, роз­порядже­н­ня) — тимчасове домінува­н­ня певних цін­ностей та смаків у сфері матеріальної та художньої культури, характерне для конкретного історичного періоду; періодична зміна зразків культури, масової сві­домості та норм поведінки людей. Становле­н­ня та функціонува­н­ня М. у широких мас­штабах зумовлено виникне­н­ням масового виробництва, посиле­н­ням соц. мобільності, роз­шире­н­ням культур. контактів, урбанізацією, роз­витком комунікації масової. М. проявляється в різноманіт. сферах людської діяльності: в оформлен­ні зовнішності людей та їхнього середовища прожива­н­ня (ін­терʼєр, побут. речі), а також у виробництві, мистецтві, арх-рі, економіці, політиці, соц. психології, ідеології, науці, мовлен­нєвій поведінці. Поява та зникне­н­ня конкрет. М. зумовлена пере­важно соц. причинами, найважливіші з яких — зміна естет. уявлень та смаків, тех. і технол. роз­виток виробництва, потяг людей до зміни побуту та довкі­л­ля, удосконале­н­ня виробів. М. здавна є обʼєктом ви­вче­н­ня історії культури, соціології, психології, екон. науки, соц. антропології, естетики, семіотики та ін. наук. Шотланд. філософ А. Сміт від­значав роль М. у наслідуван­ні елітар. прошарків. На думку англ. філософа й соціолога Г. Спенсера, це базується на прагнен­ні різноманіт. класів продемонструвати свою рівність із ними. Нім. філософ і соціолог Ґ. Зім­мель по­вʼязував роз­виток М. із динамікою класового су­спільства: демонструва­н­ня вищими класами своїх від­мін­ностей від нижчих через зовн. ознаки су­проводжується по­стій. їх зміною (введе­н­ням нових М.), оскільки нижчі класи оволодівали цими ознаками у своєму прагнен­ні досягнути більш вищого статусу (див. Імідж); пізніше цей процес на­звано «ефектом просочува­н­ня вниз». У 20 ст. спо­стерігалося й «просочува­н­ня вгору», коли нові тренди диктувала вулиця (міні-мода, гіпі, панки); у 21 ст. — «горизонтал. просочува­н­ня», коли впливають один на одного смаки та традиції різних нац., профес. та соц. груп. Досліджували роль М. у фіксуван­ні та «роз­миван­ні» ознак високого соц. статусу в капіталіст. су­спільстві (кн. франц. філософа Е. Ґобло «La Barrière et le Niveau» — «Барʼєр вирівнюва­н­ня», Париж, 1925), в ідентифікації та самовиражен­ні особистості (амер. етнолог Е. Сепір), ви­вчали різноманітні звʼязки М. із соц. стратифікацією (праці амер. соціолога П. Лазарсфельда, нім. соціолога Р. Кьоніґа). Робили спроби психоаналіт. (австр.-амер. психолог Е. Берґлер та ін.) і структураліст. (франц. філософ Р. Барт та ін.) поясне­н­ня феномену М. амер. соціолог Г. Блумер, роз­глядаючи М. як засіб впровадже­н­ня нових соціокультур. форм та адаптації до них у мінливому світі. Франц. філософ і культуролог Ж. Бодріяр функціонува­н­ня М. трактував у звʼязку з міфологією сучас. масового спожива­н­ня як один із проявів «симуляції» і «псевдокультури». Механізм самоутвердже­н­ня та роз­по­всюдже­н­ня М. спирається на психол. фактори — навіюва­н­ня, наслідува­н­ня. Щодо викори­ста­н­ня предметів побуту ручного чи пром. виробництва М. роз­глядають як інструмент, що змушує людей змінювати речі щоден. вжитку раніше, ніж ті зношуються, тобто вона перед­бачає наявність у су­спільстві чи окремих його пред­ставників певних екон. перед­умов та естет. потреб. М. — одна зі знак. систем, засобами якої здійснюють між­особистісну та між­групову комунікацію. М. служить засобом залуче­н­ня індивіда до соц. і культур. досвіду, тому має особливе значе­н­ня для молоді. Одна з гол. ознак М. — мінливість. Для примхливої природи М. характерні швидка зміна форм, від­верта від­носність «модного» смаку, деспотизм (виявляється в огул. заперечен­ні поперед. форм і навʼязуван­ні нових, що не завжди під­даються рац. об­ґрунтуван­ню). Ір­раціональність, парадоксальність, циклічність є також характер. рисами М. Дослідники М. в одязі ввели термін «модний цикл» — тимчас. проміжок, упродовж якого модна ін­новація виникає, еволюціонує, поширюється, загасає і зникає (А. Янґ, Р. Маєрсон, Р. Гузявичуте, Т. Козлова). Модні стандарти, змінюючи один одного, проходять стадії становле­н­ня, масового пошире­н­ня, спаду та занепаду (це виявляється в кількості їх прихильників); від­носно легко циркулюють від одного су­спільства до іншого, від однієї соц. групи до іншої, при цьому вони транс­формуються. Водночас одну й ту ж М. не однаково спри­ймають у різних су­спільствах і групах. Без­умовно, М. — породже­н­ня, результат європ. традиц. світо­гляду з його схильністю до по­стій. транс­формації сере­довища існува­н­ня та актив. освоє­н­ня благ цивілізації. Порівняно з поня­т­тям «стиль», М. від­ображає більш поверхові, нетривалі явища, що не завжди мають чітке та рац. поясне­н­ня. За ознаками форми костюма та стилістики образу (напр., довжина жін. сукні, форма силуету, викори­ста­н­ня зорових ілюзій) роз­різняють модні цикли (тривалість від двох–трьох до ста років), що створюють обʼєктивні умови для про­гнозува­н­ня М. Серед різноманіт. та важливих для су­спільства функцій М. — естет., екон. та ін­новаційна. Виконуючи певну сусп. функцію, М. слугує доповнен­ням до традиц. форм культури, до звичаю, на від­міну від якого наслідує сучасників. Традиції та звичаї, що побутують у певному су­спільстві, певним чином від­биваються в М.; водночас у звичаях зберігаються «спресовані» М. минулого. Від­ображаючи панівні в культурі художні тенденції, М. водночас є інструментом упр. спожива­н­ням товарів і послуг, отже, служить інтересам бізнесу, стимулює впровадже­н­ня у виробництво новіт. технологій, активізує увагу до нових досягнень у різних науках. М. також виконує комунікативну функцію. Костюм і володі­н­ня певними матеріал., нематеріал. цін­ностями, що в певний часовий період вважають модними, можуть ви­значати статус людини, привертати до неї увагу. У цьому сенсі М. завжди була елементом взаємин статей, частиною еротич. гри. М. дає можливість людині самоідентифікуватися в нац., ґендер., конфесій., становому плані. У вузькому ро­зумін­ні М. означає актуал. для певного періоду форму костюма. Історія М. — спец. дисципліна, що фіксує не тільки характерні варіанти одягу, а й увесь комплекс факторів, що впливають на формува­н­ня М. і модної поведінки, на особливості виробництва та спожива­н­ня модних товарів. Періодизація історії М. від­повід­ає систематизації істор. процесів у заг. історії, де виділено періоди: до­істор., давній, середньовіч., новий і новіт. часи. Особливо ретельно ви­вчено історію європ. М., її вибудувано з урахува­н­ням традицій дослідж. історії мистецтва, тобто костюм роз­глядають як витвір декор.-ужитк. мистецтва, увагу акцентують на зміні худож. стилів. Одяг із тканини (вовни, льону, бавовни) люди на­вчилися виготовляти в епоху нео­літу на примітив. ткац. вер­статах. Найраніші форми костюма шили зі шкур тварин. Побутує думка, що до появи одягу люди наносили на тіло малюнки — як обереги, маркери статусу й приналежності до певного роду. Ця версія зародже­н­ня костюма та ін. гіпотези щодо витоків М. виникли на основі аналогій із костюм. традиціями сучас. племен Африки, Азії, Океанії та ін. регіонів, від­далених від центрів цивілізації. У давнину сформувалися 2 під­ходи до створе­н­ня одягу: драпіров. форми (у греків та римлян) і шиття, на основі туніки (напр., у жителів Азії). Ін. характерні регіон. і часові особливості костюма (крій та декорува­н­ня, набір аксесуарів, зачіска, макіяж) диктувалися уявле­н­нями про ідеал. фіз. красу людини, а також були лакмусами соц. статусу людини. Європ. Середньовіч­чя створило новий еталон людської краси, де пере­вагу від­давали духов. життю, а тіло спри­ймали як посудину гріховності. Такий під­хід зумовив появу простого за кроєм і виконаного зі щільних тканин костюма-футляра, що повністю ховав тіло. Одяг чоловіків та жінок був однотипним і складався з трьох шарів: сорочки, тунікоподіб. глухого пла­т­тя, драпіров. плаща. Особливість європ. середньовіч. традиції — наявність штанів тільки в чол. костюмі. Пере­лом. моментом в історії М. став період 13–15 ст., коли через пошире­н­ня куртуаз. культури, вплив іслам. Сходу та вдосконале­н­ня текс­тил. ремесла костюм радикально змінився: туніку пере­творили на пла­т­тя склад. крою, що до­зволило під­креслити особливості чол. і жін. фігур. Зʼявилися форми роз­стібного одягу (до цього характерні тільки для сх. костюма), тканини стали яскравішими та багатшими за рахунок викори­ста­н­ня шовку, широкої гами барвників та мережив, ювелір. прикрас високої якості. У цей час виникли перші європ. центри М. в Італії та Франції, звідки М. у на­ступні столі­т­тя поширювалася на ін. регіони Європи та Нового Світу. Бурж. система від­носин пере­творила М. на важливий фактор культури та економіки. У 16–19 ст. М. дотримувалася зміни панів. худож. стилів: Ренесанс, Бароко, Рококо, Класицизм наклали від­биток на нові образні ріше­н­ня костюма, пере­творили силует, коригували систему декорува­н­ня і колорит костюма. Проте М. змінювалася частіше за стилі. Тільки в 17 ст. можна виділити 4 періоди, коли помітно пере­творювалися форми жін. і чол. костюмів, а важливими факторами впливу на М. ставали істор. події та смаки правлячих монархів. 1679 у Франції засн. літ. ілюстров. ж. «Mercure galant», де вперше почали поширювати інформацію про модні тенденції. У 19 ст. таких журналів видавали вже десятки в Європі, а М. сут­тєво змінювалася кожне десятилі­т­тя. НТП призвів до того, що модний одяг із привілеїв обраних пере­творився на на­дба­н­ня широкого кола споживачів. Цьому сприяли поява між­нар. метрич. системи (1783), що до­зволяла від­творювати якісні й точні викрійки, вина­йде­н­ня швац. машини (1790), жакард. ткац. вер­стата (1804), впровадже­н­ня в текс­тил. виробництво парового двигуна. У 19 ст. від­булася стабілізація чол. костюма, він став лаконічним і практично монохромним. Це під­креслювало, що зоною чол. інтересів стала сфера продуктив. діяльності та карʼєра. Костюм жінки був під­твердже­н­ням успішнос­ті карʼєри чоловіка чи батька. Модні тенденції в галузі жін. костюма змінювалися частіше, до гардероба та його від­повід­ності статусу особи ставилися вимогливіше. 19 ст. — період становле­н­ня індустрії М., що перед­бачала узгодженість дій у трьох сферах: виробництво модних товарів, їх продаж та упр. спожива­н­ням. 1868 франц. дизайнер Ч.-Ф. Ворт (з походже­н­ня англієць) створив у Парижі особливу структуру для упр. процесом виробництва модного костюма — Синдикат високої М. (збереже­н­ня традицій франц. «високого шиття», створе­н­ня ди­­станції між привіле­йов. та рештою споживачів модної продукції, захист автор. прав творців М.). Історія М. 20 ст. — діяльність Будинків М. і видат. модельєрів. Революцію у сфері модернізації форми жін. сукні здійснив на поч. 20 ст. франц. модельєр П. Пуаре: костюм став простішим та ергономічнішим (при­брано жорсткий корсет). У 1920–30-і рр. франц. кутюрʼє М. Віоне та італ. модельєрка Е. Скіапарел­лі втілили в М. актуал. напрями мистецтва модернізму — кон­структивізм та сюр­реалізм. Заслуга франц. кутюрʼє Ґ. Шанель — у створен­ні засобами костюма новатор. образу незалеж., сучас., діяльної жінки. Елементи цього образу — костюм із джерсі чи твіду, маленька чорна сукня, сумочка через плече, біжутерія замість коштовностей і коротка стрижка. Франц. модельєр К. Діор прагнув від­родити традиц. під­хід у моделюван­ні жін. одягу. За­пропонов. ним 1947 новий образ («нью-лук») — тонка талія, широка пишна спідниця, вишукане взу­т­тя; одяг менш зручний, проте над­звичайно елегантний. М. 20 ст. — по­стійне «балансува­н­ня на обох полюсах», вічна суперечка між прихильниками таких різних під­ходів у створен­ні модного костюма. Дещо осторонь від цих дис­кусій і центр. подіумів Європи та США — дизайнери, які вважали свою творчість мистецтвом, не прагнучи дотримуватися модних трендів і запитів споживачів (напр., іспан. дизайнери М. Фортуні, К. Баленсіаґа). Ви­знач. пред­ставниками франц. школи М. у 1950–80-і рр. стали модельєри Ю. Живанші, П. Карден, І. Сен-Лоран, К. Лакруа, К. Монтана, Ж.-П. Ґотьє, нім.-франц. модельєр К.-О. Лаґерфельд. 1951 засн. італ. високу М. («Alta Moda»): у Флоренції від­бувся перший показ. Видатні майстри італ. М. 20 ст. — Дж. Ферре, Е. Пуччі, В. Ґаравані, Дж. Версаче, Дж. Армані, Р. Джильї, Ф. Москіно. Успіх італ. дизайнерів ґрунтується насамперед на оригін. дизайні та викори­стан­ні пере­дових матеріалів і технологій. Особливістю британ. під­ходу в модній індустрії є парадоксал. по­єд­на­н­ня класич. стилю з авангард. тенденціями. У 1960-х рр. англійка М. Куант одією з перших привнесла в М. свіжу молодіжну тему. Екс­центричність та іронія присутні у творчості ві­домих британ. дизайнерів — В. Вествуд, Дж. Ґальяно, А. Мак­квін та ін. Від 1970-х рр. важливу роль у європ. М. ві­діграли япон. дизайнери. Першим на париз. подіумі досягнув успіху К. Такада. Його творчість стала прикладом збагаче­н­ня європ. традиції досві­дом сх. мистецтва шиття та особливою естетикою, де присутній спрощений «площин­ний» крій, а між тілом та одягом завжди є повітряний прошарок. У на­ступні роки свій внесок у світ. М. зробили І. Міякє, Й. Ямомото, Р. Кавакубо, Дж. Ватанабе та ін. Осн. інструментом маркетинг. комунікацій у сфері М. є покази нових колекцій для потенц. клієнтів, преси, пред­ставників модної індустрії (перший від­бувся 1943 у Нью-Йорку). Гол. покази називають Тижнями М. (Fashion Week), у сучас. форматі вперше проведено 1973 в Парижі, нині від­буваються на подіумах ви­знаних центрів модної індустрії — в Парижі, Мілані, Лондоні, Нью-Йорку. Тут демонструють колекції жін. одягу двічі на рік: у лютому–квітні пред­ставляють осін­ньо-зимові колекції, у вересні–жовтні — весняно-літні; у січні та червні — покази чол. колекцій. Існують ін. спеціалізов. і нац. Тижні М. Модна індустрія в Україні стала можливою завдяки багатій традиції створе­н­ня якіс. одягу, взу­т­тя, трикотажу, що склалася в 20 ст. Див. також Народне вбра­н­ня Українське, Народний одяг. На початк. етапі становле­н­ня легкої індустрії у колиш. СРСР домінувало вороже ставле­н­ня до М., яку спри­ймали як бурж. явище. У період НЕПу від такого під­ходу від­мовилися, але в СРСР М. завжди залишалася зоною естет. та ідеол. дис­кусій. Особливо негативним з боку офіц. влади було ставле­н­ня до числен. зх. молодіж. субкультур 1950–70-х рр., які презентували себе засобами М. Тих, хто наслідував стилісти­ку байкерів, гіпі, панків та ін., у Рад. Союзі засуджували, а тих, хто модно одягався, називали стилягами. Але не­зважаючи на таке проти­стоя­н­ня, вся історія М. 20 ст. в Україні — це пере­осмисле­н­ня зх. модних тенденцій та при­стосува­н­ня їх до укр. ментальності, екон. умов та ідеології. На поч. 1920-х рр. укр. художники (О. Екс­тер, Є. Прибильська) брали участь у процесі налагодже­н­ня виробництва оригін. одягу для трудящих на основі укр. нар. традицій. Цю тенденцію збережено упродовж існува­н­ня СРСР, адже такий під­хід забезпечував креативність укр. профес. дизайну одягу, його успіх на внутр. ринку та за кордоном. Перші вітчизн. будинки моделей одягу створ. у Києві (1944) та Львові (1951); у 1961 засн. Респ. будинок моделей трикотаж. виробів (Київ, від кін. 1980-х рр. — «Хрещатик»), 1969 — Респ. будинок моделей Міністерства побут. обслуговува­н­ня насел. УРСР (Київ, до 2001 діяв як Моди роз­витку Центр). У 1980-і рр. в Україні роз­робляли нові моделі для укр. під­приємств в 11-ти спеціалізов. будинках моделей. Від 1950-х рр. укр. будинки моделей проводили регулярні покази нових колекцій для споживачів та фахівців під час між­нар. ви­ставок та ярмарків. Під­готовку художників-модельєрів в Україні роз­почав 1946 Львів. ін­ститут прикладного та декоративного мистецтва (нині Львів. АМ), від 1986 — Київ. ін­ститут легкої промисловості (нині університет технологій та дизайну), фахівців у галузі дизайну одягу — Київ. університет культури і мистецтв, Київ. академія декор.-приклад. мистецтва і дизайну, Мист. ін­ститут худож. моделюва­н­ня та дизайну (Київ). Серед дизайнерів, які зробили вагомий внесок у роз­виток віт­чизн. М., — Л. Авдєєва, Л. Авилкова, В. Анисимов, Т. Бачуро, М. Білас, І. Витвицька, О. Ворожбит, М. Воронін, А. Гладковська, О. Громова, В. Гресь, Д. Дорожкіна, С. Єрмаков, Т. Забанова, О. Залевський, Т. Земськова, Н. Калашникова, І. Каравай, О. Караванська, Т. Маєвська, О. Мамчич, Г. Мепен, Г. Митрохіна, М. Мотовиловець, В. Несміян, І. Нікіфоренко, В. Подолян, П. Подчекаєва, Н. Попова, Л. Пустовіт, О. Руденко, С. Семенко, С. Смолін, Н. Соболєва, Н. Старовойтова, М. Токар, А. Тищенко (Андре Тан), О. Тумасова, Т. Щедріна, Т. Шелест. Нині в Україні існує нац. система М., у складі якої — модел. агентства (зокрема «Лінія-12», «L-Mоdеls», «Олег і Єва»); під­приємства легкої промисловості, спеціалізов. торг. мережі; період. ви­да­н­ня, присвяч. пита­н­ням модної індустрії; покази мод. Нові модні тенденції висвітлювали вид. «Модний журнал» (Харків, Київ, 1927–29), «Моделі одягу» (Харків, Київ, Львів; 1930–60-і рр.), «Мода» (1960–80-і рр.), «Краса і мода» (Київ, 1970–89), «Єва», «Натали». У часи незалежності зʼявилися ж. «Сезони моди», «Harperʼs Ba­zaar Ukraine», «Elle Ukraine», «LʼOffi­ciel Ukraine», «Vogue Ukraine». У 1990–2010-і рр. в Україні проводили числен­ні фестивалі, покази та конкурси, зокрема фестиваль М. «Чарівна голка», покази «Alta moda», «Mercedes-Benz Fashion Week Kiev», конкурси «Печерські каштани», «New Fas­hion Zone». Найбільш мас­штабним і значущим для роз­витку вітчизн. М. став Укр. тиждень М. (Ukrainian Fashion Week; проводять від 1997 щорічно в Києві, ініціатор та організатор — І. Данилевська).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю