Мозок Валерій Леонтійович | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Мозок Валерій Леонтійович


Мозок Валерій Леонтійович

МО́ЗОК Валерій Леонтійович (09. 06. 1940, Полтава – 28. 12. 2008, там само) – живописець, графік. Засл. художник України (1994). Обл. премія ім. П. Артеменка (1972). Чл. НСХУ (1973). Закін. Харків. худож.-пром. ін-т (1967; викл. С. Бесєдін, В. Сизиков, О. Хмельницький). Працював у Полтаві: у Худож. фонді; викл. інж.-буд. ін-ту (1969–74) та пед. ун-ту (1994–2008 – доц.); водночас – голова обл. орг-ції СХУ (1993–95). Учасник обл., всеукр., зарубіж. мист. виставок від 1954. Персон. – у Полтаві (1990, 2000, посмертна – 2010). Мальов. сангіною й вугіллям портрети вирізняються майстер. відтворенням образів людей та їхніх індивід. рис. Для твор. манери М. характерні розсудливо-філос. спрямування, дотримання засад соц­реалізму в 1960–70-х рр., наративність і дотримання офіц. вимог у темат. картинах. Створював олійні пейзажі, натюрморти, портрети (з особливою автор. проникливістю) у реаліст. стилі. Деякі роботи зберігаються у Полтав. худож. і краєзн. музеях, Нац. музеї-заповіднику укр. гончарства (смт Опішня Зіньків. р-ну), Миргород. краєзн. музеї, Лубен. і Дикан. галереях (усі – Полтав. обл.). Портрети М. створили А. Лавренко (2008), М. Підгорний (2001).

Тв.: графіка – «Бандурист» (1958), «В. Трохимець-Милютін» (1969; 1973), «П. Казаков» (1972), «О. Шумилін», «О. Селюченко», «І. Білик», «В. Білик» (усі – 1973); живопис – «Перші вартові Мавзолею» (1967), «Хліб 41-го» (1968; обидва – у спів­авт. з В. Батуріним), «Проліски» (1970), «Чемпіон СРСР із плавання Є. Михайлов» (1971), «Директор паровозоремонтного заводу Т. Гайовий» (1973), «Іскрівці в Полтаві», «Селянське повстання», «Учитель І. Бабак зі школяркою» (усі – 1974), «Важкий рік», «Автопортрет» (обидва – 1977), «Страйк робітників і батраків Диканського маєтку» (1978), «Мотокрос» (1979), «У робітничому колективі. Наставник», «Тиша» (обидва – 1980), «Ветеран вій­ни і праці П. Побережнюк» (1984), «В. Трохимець-Милютін», «Берези» (обидва – 1985), «Рада командирів», «Г. Пошивайло», «О. Великодна» (усі – 1987), «Г. Рідна» (1988), «Золота осінь» (1989), «Дів­чина у квітчастій хустці», «Жінка в червоному», «Весна в Опішні» (усі – 1990), «Польові квіти» (1992), «Я. Пошивайло», «Н. Білик-Пошивайло» (обидва – 1993), «Юля у віночку», «Соняшники» (обидва – 1994), «А. Ротманський» (1995), «Г. Кирячок», «В. Никитченко» (обидва – 1996), «В. Данилейко» (1999), «Пам’яті М. Башкирцевої» (2001), «Вибиті соняшники» (2002).

Літ.: Черпакова Л. Його картини дихають радістю // Полтав. вісн. 2005, 10 черв.; Валерій Мозок. Живопис: [Буклет]. [П.], 2007; Валерій Мозок: [Некролог] // Зоря Полтавщини. 2009, 9 січ.; Матвієнко А. Світлий образ митця // Нар. трибуна. 2009, 4 лют.; Жовнір Н. Сьогодні Валерію Мозоку було б сімдесят // Веч. Полтава. 2010, 30 черв.

Статтю оновлено: 2019