Мокловський Казимир | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Мокловський Казимир


Мокловський Казимир

МОКЛО́ВСЬКИЙ Казимир (17. 07. 1869, м. Косів, нині Івано-Фр. обл. – 14. 05. 1905, Львів) – архітектор, історик мистецтва, політичний діяч. Брат Т. Мокловського. Навч. у Ста­ні­слав. реал. школі (нині Івано-Франківськ), Львів. політехніці (1889–92, відрах. за політ. діяльність, диплом отримав 1897), політех. школах у Цюриху, Берліні та Мюнхені. Від 1895 працював у Львові, до 1901 – в архіт. фірмі І. Левинського, потім самостійно. За його планами фірма І. Левинського 1898–1901 збудувала у Львові Євр. шпиталь (нині пологовий будинок 3-ї міської лікарні на вул. Я. Раппопорта, № 8). В оригін. інтерпретації «мавритан.» стилю створив монум. споруду з ризалітами, викладеними із жовто-червоної цегли, та з великим куполом, покритим триколір. дахівкою. Спроектував критий манеж т-ва «Сокіл» на вул. Цетнерівська (1896–97; нині в перебудов. вигляді будинок на стадіоні Ін-ту фіз. культури на вул. Марка Черемшини) з метал. конструкцією й елементами гуцул. та «закопан.» стилів у дерев’яних деталях. Один із провід. теоретиків львів. сецесії (модерну) та символізму. Його публічні виступи 1900–04 у Львові були своєрід. програм. маніфестами: виголошена 1900 доповідь «Індивідуалізм у сучасній філософії та мистецтві», надруковані у львів. пресі ст. «Secesja – we Lwowie», «Nowy teatr» (обидві – 1900), «Nowy styl w muzeum miejs­kim» (1901), «Виставка предметів художнього ремесла у міському музеї» (1903), «Дещо про японську культуру» (1904). Критикував рудименти пізнього історизму, підтримував нові форми у львів. громад. й житл. буд-ві – ст. «Готель Жоржа», «Новий львівський вокзал», «Ще трохи “сецесії” про театр» (усі – 1900), «Будинок Художньо-промислового музею», «Новий вокзал у Львові», «Нові будинки на площах Бернардинській та Галицькій», «Нові будинки у Львові», «Нова університетська бібліотека» (усі – 1904). У стилі орнам. сецесії 1904–05 побудував кам’яницю на вул. Фрідріхів, № 7 (нині Леся Мартовича). У ст. «Закопанський стиль» (1900, не опубл.) розглядав «закопан. стиль» С. Віткевича, «закопан. спосіб» Е. Ковача і «карпат. стиль» Ю. Захаревича як нар.-романт. відгалуження сецесії. Брав участь у дискусії з проблеми нового стилю, пов’язаній з перебуванням у Львові колекціонера і критика Ф. Ясенського (1901). М. обґрунтовував ідею самобут., бінац. львів. стилю. Ретельно вивчав нар. зх.-укр. мист-во, насамперед дерев’яне зодчество, цікавився євр. та вірм. мист-вом, зібрав декілька сотень фотографій і влас. замальовок архіт. па­­м’яток. 1901–04 у серії публіч. лекцій та статей («Польський ренесанс», «Закопане у Львові», «Чи існують польські стилі в ужитковому мистецтві?», усі – 1901; «Боротьба за мистецтво», «Виставка проєктів опорядження інтер’є­рів будинків», «Церква Лаври у Лаврові, романська пам’ятка на Галицькій Русі», «З історії церковної архітектури Червоної Русі», усі – 1902; «Народне мистецтво і художня творчість», «Дослідження історії мистецтва», обидві – 1904) висунув гасло твор. переосмислення принципів буд-ва та ужитк. мист-ва народів Галичини. В ілюстров. влас. малюнками кн. «Sztuka ludowa w Polsce» (Lwów, 1903) довів, що нар. творчість горян Татр і українців Сх. Карпат має багато спільного і зробив висновок, що замість суто локал. закопан. стилю С. Віткевича варто створити заг.-галиц. стиль на базі нар. культури Карпат. Елементи такого стилю М. практично застосував у комплексі споруд санаторію лікаря А. Тарнавського в Косові (1895–1904). Проектував 1901–03 меблі в нар. стилі у львів. столяр. майстерні Л. Шафранського. 1904–05 здійснив оформлення їдальні та спал. приміщень інтернату ім. Г. Пірамовича на вул. 29 Листопада (нині Є. Коновальця), № 6 (інтер’єри з оригін. дерев’яними меблями, освітлювал. приладами та стін. розписами не збережено). Дві прибутк. кам’яниці Т. Чарнецького на вул. Пекарська, № 38–40, споруджені 1904–06 за проектами М., – приклад сецесій. «вернакуляризму»: модернізов. мотиви нар. мист-ва, переважно закопанські, застосовано тут у деталях із дерева (аттиках, вхід. дверях) та каменю (вікон. наличниках специфіч. ґатунку, балкон. балюстрадах). Мріяв про культур. розквіт усіх сусп. верств (ст. «Про суспільне завдання мистецтва», 1899; «Суспільне значення мистецтва», 1903). Готував дослідж. «Історія стилів у Польщі» (1903–05, не видано). Виконав конкурс. проект перебудови львів. Порох. вежі для міського архіву та Істор. музею (1903), зробив реконструкції костелів у с. Скелівка (1904) і м. Добромиль (нині обидва – Старосамбір. р-ну Львів. обл.), реставрацію та перебудову ампір., з двома неоготич. вежами палацу побл. с. Нирків (нині Заліщиц. р-ну Терноп. обл., зруйновано), проект реставрації церкви Різдва Богородиці у м. Рогатин (нині Івано-Фр. обл., 1902). М. був теоретиком соціалізму, одним з організаторів робітн. і соціаліст. руху у Львові. Чл. Соціал-демократ. партії Галичини і Силезії (1890). Очолював львів. робітн. т-во «Праця». У травні 1902 у сутичці з поліцією втратив ногу.

Статтю оновлено: 2019