Молдова, Республіка Молдова | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Молдова, Республіка Молдова


Молдова, Республіка Молдова

МОЛДО́ВА, Республіка Молдова (Moldova, Republica Moldova) – держава в Центральній Європі, на північному сході Балканcького півострова. Межує на Пн. Зх. і Пд. Зх. з Румунією (довж. кордону 684 км), на Пн. – з Чернів., на Пн. Сх. – з Вінн., на Сх., Пд. Сх. і Пд. – з Одес. областями (протяжність кордону з Україною 1222 км). Пл. 33 843,5 км2. Насел. 3547,5 тис. осіб (з урахуванням адм.-територ. одиниць Лівобережжя Дністра, 2018): молдован – 75,8 %, українців – 8,4 %, росіян – 5,9 %, ґаґаузів – 4,4 %, румунів – 2,2 %, болгар – 1,9 %, циганів – 0,4 %, євреїв – 0,1 %. Столиця – Кишинів (814,1 тис. осіб). Найбільші міста: Бендери (91,8 тис. осіб), Бєльці (128 тис. осіб), Тирасполь (149 тис. осіб). Адм. поділ: 32 р-ни, 13 муніципіїв, Автономне територ. утворення Ґаґауз Єрі (від 1994) та адм.-територ. одиниці Лівобережжя Дністра з особл. правовим статусом (1990 проголошено невизнану Придністровську Молдавську Республіку). Офіц. мова – румунська. Серед вірян православні складають 98 %, баптисти – 0,97 %, адвентисти – 0,4 %, юдеї та католики – по 0,1 %. Держ. устрій – парламент. республіка. Глава держави – президент (від 2016 – І. Додон), якого обирають на 4 р. Найвищий законодав. орган – Парламент (однопалат.). Грош. одиниця – молд. лей. М. – чл. ОБСЄ, ООН, СНД, МВФ, СОТ. Назва «М.» походить від однойм. річки, що протікає тер. сучас. Румунії, долина якої була політ. центром раннього Молд. князівства. Археол. пам’ятки підтверджують існування на тер. М. поселень ще в епоху пізнього палеоліту (бл. 500 тис. р. тому). На межі 5–4 тис. до н. е. тут сформовано кукутень-трипіл. культуру. У 6–1 ст. до н. е. набула поширення цивілізація гето-даків. 105 р. до н. е. місц. насел. було романізоване внаслідок завоювання Дакії римлянами. У 271 р. після виведення рим. легіонів на цій тер. розпочалася епоха «великого переселення народів», що завершилася 1359 утворенням незалеж. Молд. князівства на чолі з Богданом І. Найбільшого розквіту князівство досягло за часів правління Штефана Великого. 1812 сх. частина М. Бессарабія, що знаходилася між Прутом і Дністром, за рос.-турец. мирним договором відійшла до Рос. імперії; 1918–40, 1941–44 – у складі Румун. королівства, 1940–41, 1944–91 – СРСР. 1924 на тер. України утвор. Молдавську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку. 1940 створ. Молд. РСР, до якої увійшла частина лівобереж. р-нів колиш. Молд. АРСР. 27 серпня 1991 М. проголосила незалежність. 2014 укладено Угоду про асоціацію з ЄС. М. належить до групи країн бас. Чорного моря, доступ до якого мор. шляхом можливий через Дністровський лиман і Дунай. Рельєф – горбиста рівнина, що має нахил з Пн. Зх. на Пд. Сх. із серед. вис. 147 м над р. м. Центр. частину займає Центр.-Молд. (Кодринська) височина з макс. вис. 429,5 м над р. м. і ландшафтом з посіченими долинами, балками, ярами та крутими схилами. Ероз. та зсувні процеси, а також неотектон. рухи призвели до формування гиртопів. На тер. М. – 5 заповідників (заг. пл. бл. 19,4 тис. га): Кодру, Педуря Домняске, Плаюл Фагулуй, Пру­тул-де-Жос, Ягорлик. Осн. корисні копалини: вапняк, крейда, гіпс, глина, пісок, піщаник, бентоніт, трепел та діатоміт, які використовують у буд-ві, харч., хім., металург. пром-стях. Є невеликі родовища лігніту, нафти і природ. газу. Клімат помірно континентальний. Характерні тривалий безмороз. період, коротка м’яка зима, спекотне літо, обмежена кількість опадів. Середньорічна т-ра повітря збільшується від +8–9 °C на Пн. до +10–11 °C на Пд.; кількість опадів становить 600–650 мм на Пн. і в центрі та 500–550 мм на Пд. та Пд. Сх. Гідрол. мережа складається з понад 3 тис. великих і малих річок (10 з них мають довж. понад 100 км). Гол. річки: Дністер, Прут, Реут, Когильник, Бик, Ботна. Є бл. 60 природ. озер, 3 тис. ставків і водосховищ. Найбільші озера: Белеу, Бик, Драчеле, Ротунда, Рошу; водосховища: Костешть-Стинка, Дубесар, Кучурган, Тараклія та ін. У М. є бл. 2200 природ. джерел, досліджено бл. 20 родовищ мінерал. вод, що містять такі лікув. компоненти, як сульфіди, йод, бром, бор і радон. Флора різноманітна, охоп­лює понад 5500 видів. Ліси (здебільшого листяні) займають бл. 11 % тер. країни. Серед осн. місц. видів дерев – дуби звичайний, скельний та пухнастий, ясен і граб звичайні, в’яз гладкий, явір, липа серцеподібна, береза бородавчаста та бук європейський. Фауна представлена понад 15,5 тис. видів тварин, серед яких – косуля, вовк, лисиця, дикий кабан, кролик, їжак, бурозубка звичайна, кажан, кріт європейський, полівки руда й звичайна, куниця кам’я­на, ховрахи європейський і крапчастий, заєць-русак, борсук, ласка. ВВП становить 7,9 млрд дол. США (2014). Осн. галузі економіки: с. госп-во (виноградарство, садівництво, овочівництво, вирощування пшениці та ін. зерн. культур), переробна пром-сть (виготовлення консервів, цукру, олії), міжнар. вантажні перевезення автомоб., залізнич. і мор. транспортом, буд-во, вироб-во електроенергії. 2014 заг. обсяг зовн. торгівлі склав 7,66 млрд дол. США: експорт – 2,34 млрд, імпорт – 5,32 млрд. Торг. партнери: Румунія, Україна, РФ, Італія, Німеччина, Білорусь, Китай. Турист. міста: Кишинів, Бендери, Сороки, Оргей із середньовіч. м. Старий Оргей, а також курорт Вадул-луй-Воде на узбережжі Дністра. У М. – найбільші в Європі винні підвали Крікова та Малі Мілешти, відомі монастир Хинку, Кепріан. Свято-Успен. монастир, Жабський монастир Святого Вознесіння Господнього, Сахарнян. Святотроїц. монастир. У м-ках Кам’янка, Калараш і Кахул – низка санаторіїв. Функціонують 35 закладів вищої освіти: Академія МВС, Академія музики, театру й образотвор. мист-в, Держ. ін-т міжнар. відносин, Держ. ун-т фізкультури та спорту, Держ. аграр. ун-т, Міжнар. незалеж. ун-т, Молд. ун-т, Тех. ун-т, Держ. ун-т медицини та фармації (усі – Кишинів), Придніпров. ун-т (Тирасполь) та ін. Є Нац. худож. музей, Нац. музей етнографії та природн. історії, Нац. музей історії М. (усі – Кишинів). До світ. спадщини ЮНЕСКО занесено геодез. пункт Дуга Струве в с. Рудь Сороц. р-ну. 21 грудня 1991 Україна визнала незалежність М., 27 грудня того ж року М. визнала незалежність України. 10 березня 1992 встановлено дипломат. відносини між Україною і М. 23 жовтня того ж року відбувся перший офіц. візит Президента України Л. Кравчука до М., під час якого підписано Договір про добросусідство, дружбу й співроб-во. Від 1993 діють Посольство України в М. (Кишинів) та Посольство М. в Україні (Київ). Консульство М. в Україні знаходиться в Одесі, Консульство України в М. – у м. Бєльці. 2014 Україну двічі відвідав молд. прем’єр-міністр Ю. Лянке. У тому ж році з офіц. візитом у М. побував Президент України П. Порошенко. Нині договірно-правова база укр.-молд. відносин нараховує понад 150 чинних міжнар. договорів, серед яких – Консул. конвенція (1995) та Договір про держ. кордон (1999). У рамках міжрегіон. співпраці створ. єврорегіони «Нижній Дунай» (1998), «Верхній Прут» (2000), «Дністер» (2012). Торг.-екон. співроб-во регулює Міжуряд. укр.-молд. змішана комісія. 2017 заг. товарообіг між Україною та М. склав 885,1 млн дол. США, зокрема обсяг торгівлі товарами – 814,3 млн дол. США (експорт – 707,6 млн, імпорт – 106,7 млн), послугами – 70,8 млн дол. США (відповідно – 39,1 млн і 31,7 млн). Осн. статті укр. експорту – нафтопродукти, пшеничне борошно, цигарки, вугілля, металопродукція, електроенергія; імпорту – виноградне вино, соняшник. насіння, етил. спирт, тютюн. Україна з М. співпрацює в наук.-тех. та культурно-гуманітар. сферах відповідно до Міжуряд. угоди про співроб-во в галузі освіти, науки та культури (1999), Договору про співроб-во між НАНУ і Молд. АН (1996) та низки ін. угод, укладених між наук. установами держав, зокрема Угоди про співроб-во у галузі культури між Мін-вом культури і мист-в України та Мін-вом культури М. (2001), Угод між урядами двох країн про співроб-во в галузі туризму (2006), про взаємне визнання й еквівалентність документів про освіту і вчені звання (2008), про співроб-во в галузі молодіж. політики (2010). У 2016 підписано Протокол між Мін-вом освіти й науки України та Мін-вом освіти М. про співроб-во у галузі науки й освіти на 2016–17, 2017–18 та 2018–19. Від 1924 багато вихідців з М. навч. у закладах вищої освіти України, чимало молд. науковців навч. в аспірантурі чи захищали наук. ступені в цих закладах, а також в академ. н.-д. установах, зокрема перший ректор Кишинів. мед. ін-ту І. Сорочан. Почес. чл. Молд. АН стали Б. Патон, В. Гончарук, С. Андронаті, К. Ющенко, С. Семчинський; акад. Г. Дука став почес. чл. НАНУ. 2008 Енциклопедичних досліджень Інститут НАНУ розпочав співпрацю з Ін-том енциклопед. дослідж. Молд. АН (реорганіз. 2014 в наук. б-ку ім. А. Лупана Мін-ва освіти, культури і дослідж. М.) у галузі енциклопед. досліджень. У М. традиційно організовують спільно з місц. укр. громад. орг-ціями заходи з відзначення держ. свят та визнач. подій в історії України, зокрема Дня Соборності, роковин Чорнобил. аварії, Днів слов’ян. писемності та культури, річниці Конституції, вшанування Дня пам’яті жертв голодомору в Україні та ін. 2014 у рамках проголошеного ЮНЕСКО року Т. Шевченка проведено низку сусп.-культур. заходів, відкрито Театр-музей Т. Шевченка в Тираспол. укр. ліцеї-комплексі. Укр. родова знать часто мала династичні зв’язки з молд. знаттю, зокрема найбільш відомим був шлюб Т. Хмельницького, сина Б. Хмельницького, з Руксандою, дочкою молд. князя Василя Лупу. У М. народився видат. богослов, митрополит Київський Петро Могила. Знач. внесок у розвиток молд. православ’я зробив виходець з України П. Величковський. За Всесоюз. переписом насел. 1989, українці займали 2-е м. за кількістю етносу в М. і становили 602,6 тис. осіб (13,8 %). 2004 мешкали 282,4 тис. (8,4 %), 2014 – 181 тис. українців. На Лівобережжі Дністра вони складають бл. третини насел. (178 тис. осіб, або 28,9 %). З розколом М. відбувся і поділ українства на дві громади. Закон М. «Про функціонування мов» (1989) гарантує використання укр. та ін. мов нац. меншин для задоволення нац.-культур. потреб. 1991 видано указ «Про заходи щодо забезпечення розвитку української національної культури в республіці», 2003 схвалено «Концепцію державної національної політики Республіки Молдова», офіц. статус укр. мови визнано на Лівобережжі. У Правобереж. М. укр. мові гарантовано держ. підтримку поряд з мовами ін. етніч. меншин. Нині на Правобережжі М. функціонує 9 відносно великих укр. етнокультур. громад. орг-цій (одна у м. Бєльці, решта – у Кишиневі). Діють Укр. громада, Спілка українців, Товариство україн­ської культури, Жін. громада українок, т-во «Просвіта» ім. Т. Шевченка, благодій. фонд профес. художників та укр. нар. майстрів «Відродження», спілка українців «Заповіт» (м. Бєльці), асоц. укр. молоді «Злагода», асоц. «Квітучий край», Громада українців ім. Петра Могили (має статус Кишинів. міської орг-ції). На Нац. телебаченні М. щотижня виходить в ефір програма «Світанок», а на Нац. радіо – україномов. радіожурнал «Відродження». У Придністров. регіоні діє Українців Придні­стров’я Спілка ім. О. Бута, якій підпорядковано 8 рай. т-в укр. культури: Кам’ян. ім. Т. Шевченка, Рибниц. «Поділля», Григоріопол. «Стожари», Слободзейське, а також міські т-ва – Тираспол. «Червона кали­на», Бендер. «Вітчизна», Дністров. «Пролісок». 2004 створ. Респ. громад. орг-цію «Укрпросвіта» ім. Т. Шевченка, що має мережу рай. і міських відділень. Спілка українців «Заповіт» видає україномовну г. «Рідне слово» (щомісяця) та тижневик укр. громади Придністров’я «Гомін». Укр. мову вивчають у понад 50-ти навч. закладах М., зокрема у ліцеях ім. М. Ко­­цюбинського, ім. І. Нечуя-Левицького, ім. Петра Могили, школі № 8 ім. Т. Шевченка (усі – Кишинів). При Кишинів. православ. храмі рівноапостол. князя Володимира діє укр. неділ. школа, якою опікується Т-во укр. культури в М. У Придністров. регіоні статус офіц. мови надається молдовській (на основі кирилиці), рос. та українській. У регіоні функціонують 179 держ. шкіл, з яких 124 рос., 33 молд., 15 рос.-молд. Лише у 6-ти навч. закладах (Тирасполь, Бендери, Рибниця, Ка­м’ян­ка) навч. проводиться укр. мовою. Є також 4 рос.-укр. школи (Тирасполь, Дубоссари, Кам’ян. р-н). На Лівобережжі Дністра викладання укр. мовою здійснюється у Тираспол. укр. ліцеї-комплексі, г-зії № 3 (Бендери), укр. школі № 1 з ліцей. класами (Рибниця). Відповідно до бюджет. програми «Заходи щодо підтримки зв’язків з українцями, які проживають за межами України», 2008–10 встановлено пам’ятник Т. Шевченку в м. Кам’янка, пам’ят. знак на честь 300-річчя Конституції П. Орлика та погруддя гетьмана І. Мазепи у військ.-істор. мемор. комплексі «Бендерська фортеця», мемор. дошки на честь П. Величковського, М. Гоголя, Марка Вовчка, В. Сухомлинського у відповід. навч. закладах. Із М. пов’язана діяльність літературознавця, письменника, акад. Молд. АН К. Поповича, ґрунто­знавця М. Волощука, географа В. Гуцуляка, фахівців у галузі виноградарства та плодівництва М. Журавля і Г. Каблучка, зоотехніка О. Ренсевича; історика В. Кожухаря та педагога К. Кожухар, археолога В. Куриленка; перекладача Г. Кочура; письменників В. Левицького, Б. Шлапака; художників І. Авраменка, Є. Осередчука, І. Бебаха, О. Гуцу, скульпторів Д. Горшковського, А. Ковер­ка, різьбяра С. Бзунька; арх. Г. Готгельфа; актрис Д. Дарієнко, О. Ільїної; дипломатів В. Бойка, І. Гнатишина.

Літ.: Харишин М. В. Про основні напрямки забезпечення культурно-національних, освітянських та інформаційних проблем молдаван в Україні // Українці в Молдові, молдавани в Україні: етно-соц. процеси: Мат. Міжнар. конф. 2009; Степанов В. П. Грани идентичностей: Этногражданские процессы в среде на­­циональных меньшинств Республики Молдова на примере украинского населения (1989–2009 гг.). 2010; D. М. Drag­nev, C. M. Manolache, I. V. Xenofontov. Republica Moldova – 25 de ani. Repere istorice. Istoria științei. 2016 (усі – Кишинів).

Молдовська література (М. л.) бере поч. з усної нар. творчості: календарна й родинна обряд. поезія («Плугушорул»), казки, героїч. епос («Гідра», «Тома Алімош», «Богатир Груя Грозован», «Міхул Копілул», «Кодряну», «Корбя»), балади («Сонце і місяць», «Багач і бідняк», «Долка»), істор. пісні, ліричні пісні-дойни. Перші пам’ят­ки писемності з’явилися на межі 9–10 ст. церк.-слов’ян. (середньоболгар.) мовою, яка до 17 ст. була офіц. мовою Церкви й держави, а також літ. мовою («Житіє святого Іоанна Нового», проповіді церк. діяча і письменника Григорія Цамблака, анонімні літописи 15–16 ст., літописи Макарія, Єфтимія, Азарія 16 ст.). Першу друк. книгу «Cazania» («Казання») – пам’ятку друкар. мист-ва й літ-ри Молдови 17 ст. – видав 1643 молд. і румун. культур. та громад. діяч митрополит Варлаам (Моцок), його наступник Дософтей (Баріла) переклав тогочас. літ. мовою і видав «Psaltirea în versuri» («Псалтир у віршах», 1673), «Viaţa şi petriaceria sfinţilor» («Житія і діяння святих», т. 1–4, 1682–86; обидва – Ясси) тощо. М. л. розвивалася у тісному зв’яз­ку з літ-рами пд.-слов’ян. і укр. народів. У 17–18 ст. творили відомі літописці Ґриґоре Уреке, Мирон Костін, Йон Некулче; в їхніх працях часто згадуються істор. події в Україні. Досягненням молд. науки та літ-ри стала діяльність ученого Ніколае Мілеску-Спетару (Спафарія) – автора багатьох праць з історії літ-ри, права, філософії. Вершиною М. л. 18 ст. є творчість молд. ученого-енциклопедиста, письменника Дмит­рія Кантеміра – автора першого молд. роману «Istoria ieroglifică» («Ієрогліфічна історія», 1704–05; вид. 1883), праці «Descrierea Mol­dovei» («Опис Молдавії», 1716) тощо. На поч. 19 ст. певний внесок у розвиток літ-ри зробили поети Н. Дімакі, А. Белдіман, К. Конакі та ін. Багату спадщину залишив письменник, громад. і культур. діяч, просвітитель Ґ. Асакі, який також звертався до укр. теми в своїх творах. Зокрема, в істор. романі «Ruxanda Prinţesă» («Принцеса Руксанда», 1841) описує шлюб сина Б. Хмельницького Тимоша і дочки молд. князя Василя Лупу, в істор. нарисі «Ma­­zepa în Moldova» («Мазепа в Молдові», 1859) він із симпатією зображує Б. Хмельницького та І. Мазепу – борців за свободу та незалежність України. Утвердили нові жанри, започаткували школи й течії в М. л. байкар А. Доніч, письменник К. Негруцці – автор істор. повісті «Alexandru Lăpuşneanul» («Александру Лепушняну», 1840), спрямов. проти соц. несправедливості, що панувала в М., письменник, фольклорист і громад. діяч В. Александрі, письменник і учений Б. Хашдеу. Вони активно розширювали тематику, жанр. розмаїття нац. літ-ри. Найвизнач­ніша постать цього періоду – М. Емінеску, один з видат. представників європ. романтизму в літ-рі М. і Румунії, автор багатьох лірич. поезій, лірико-епіч. поем, філос. прози (новела «Sărmanul Dionis» / «Бідний Діоніс», 1872, тощо). Нац. реаліст. проза досягла однієї зі своїх вершин у творчості письменника Й. Крян­ґе. Його кн. «Amintiri din copilărie» («Спогади про дитинство», ч. 1–4, 1880–92) і казки (1875–77, 1898) втілюють віковий досвід народу, насичені невичерп. гумором і нар. мудрістю, за якою вгадується сповнене гіркоти й турбот життя селянства. Помітну роль у розвитку М. л. відіграли ж. «Dacia literară» («Літературна Дакія», від 1840), «Convorbiri literare» («Літературні бесіди», від 1867), «Con­temporanul» («Сучасник», 1881–91). Після утворення на придністров. землях України 1924 Молд. АРСР у літ-ру влилася нова плеяда письменників – Ф. Малай, Д. Мілев, М. Андрієску, Н. Марков, Н. Кабак, Й. Канна та ін. У Бессарабії в цей час стали відомими письменники М. Костенко, Є. Буков, А. Лупан, Дж. Менюк, Б. Істру та ін. У їхніх творах відбито події тодіш. молд. дійсності. У післявоєн. період, використовуючи досвід укр. літ-ри, молд. письменники Є. Буков, П. Дарієнко, Й. Канна, П. Крученюк, А. Лупан, Ф. Пономар та ін. творили романи, істор., ліричні, комедійні та етико-морал. п’єси, на літ. ниві з’явилися прозаїки Й. Балцан, А. Гужель, В. Рошка, А. Бусуйок, С. Ванґелі, П. Міхня, П. Задніпру, поети Д. Матковський, П. Боцу, П. Кераре, Л. Даміан, В. Телеуке, Ґ. Вієру, А. Чиботару, Е. Лотяну. Глибокий ліризм, тонке психол. відчуття світу, піднесеність характерні для творчості багатьох поетів цього покоління. Помітне зростання писем. майстерності, глибоке проникнення у внутр. світ героїв, ліризація худож. пейзажу відбувалися у 2-й пол. 1950-х – 1-й пол. 1960-х pp. Серед кращих творів цього часу – зб. оповідань «Frunze de dor» («Листя журби», 1957) та роман-дилогія «Povara bunătăţii noastre» / «Тягар доброти нашої» (ч. 1 – «Balade din cîmpie» / «Степові балади», 1963; ч. 2 – «Povara bunătăţii noastre», 1968) Й. Друце, романи «Oameni şi destine» («Люди і долі», 1959) А. Шалар, «Podurile» («Мости») Й. Чобану, «Singur în faţa dra­gostei» («Віч-на-віч з любов’ю») А. Бусуйока, «Zbor frînt» («Перерваний політ»; усі – 1966) В. Беш­ляґе тощо. Споріднені із цією прозою твори В. Йовіце, В. Васілаке, О. Маріната. Ліризм і філософічність, нац. та європ. традиції по­єднуються у віршах Н. Єсінеску, А. Чиботару, П. Дудника, Н. Дабіжа, А. Сучевяну, Л. Ларі, Ю. Філіпа, Н. Жосу, В. Романчука. У розвитку драматургії чільне місце посіли п’єси «Lumina» («Світло», 1948) А. Лупана, «Dunărea zbu­ciumată» («Дунай, що вирує», 1957) Є. Букова, «Amarul iubirii» («Гіркота кохання», 1958) Л. Корняну, «Roata vremii» («Колесо часу», 1959) Анни Лупан, «Copii şi merele» («Діти і яблука», 1961) К. Кондрі. У 1970–80-і pp. M. л. збагатилася вагомими проз. творами: романи «Unchiul din Paris» («Мій паризький дядько», 1973) А. Бусуйока, «Cucoara» («Кокоара», 1975) і «Podgorenii» («Підгоряни», 1982) Й. Чобану, «Vârsta de argint» («Срібний вік», 1979) В. Малевої та ін. Популярності набули вірші Ґ. Віє­ру (зб. «Aproape» / «Близьке», 1974; «Fiindcă iubesc» / «Тому що люб­лю», 1980; «Taina care mă apără» / «Таємниця, яка мене захищає», 1983 тощо) і драматургія Й. Друце (п’єси «Casa Mare» / «Каса маре», 1959; «Doina» / «Дойна», 1971; «Păsările Tinereţii noastre» / «Птахи нашої молодості», 1972; «Sfânta sfintelor» / «Святая святих», 1977). Відчут. внесок в орг-цію роботи СП Молдови, розвиток літературознавства і літ. критики зробили М. Чімпой, Х. Корбу, С. Чиботару, Н. Білецький. Проф. Й. Осадченко видав монографію про молд.-укр. літ. зв’яз­ки. Плідно працювали російсько­мовні літератори: прозаїки С. Пасько, Г. Успенський, Ю. Греков, С. Шапошникова, Г. Немчинов, Г. Скверенко, Л. Латьєва, Д. Ольченко, М. Хазін; поети К. Шишкан, Б. Маріан, В. Ізмайлов, А. Коркіна та ін. Але на поч. 21 ст. рос. автори виявилися майже всі виключені з офіц. культур. життя республіки. У період розпаду СРСР багато рос. письменників виїхали з М. Сформувалася й молода ґаґаузомовна літ-ра – Д. Кара-Чобан (окремі його твори перекладені укр. мовою), Д. Танасоглу, С. Кур­оглу, М. Бабоглу, М. Кьосе, К. Крецу, Г. Гайдаржі, П. Чеботар, С. Булгару, Ф. Маріноглу та ін. Літ-ра М. поповнилася й творами письменників, які пишуть болгар. мовою. Укр. мовою писав К. Попович (роман «Бентежний світанок», 1983), який зробив знач. внесок у розбудову українознавства та україномов. літ. процесу на теренах М. Традиції євр. літ-ри в М. продовжували І. Шрайбман, Б. Сандлер, М. Лемстер. Від 1940 діє СП Молдови. Серед літ. часописів – ж. «Нистру» («Дністер», засн. 1932; до 1957 – «Октомбрие» / «Жовтень»), «Молдова» (1966), «Кодры» (1968), «Contafort. Revistă de cultură și dialog inte­lec­tual» (1993). Давніми є молд.-укр. літ. зв’язки, що зумовлено історично. На тер. М. та України живуть значні етнічні групи обох народів. Постійні контакти позначилися на їхньому фольклорі (молд. легенда про укр. пасічника Яцька; укр. нар. пісня-балада «Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш», героєм якої є молд. господар Штефан Великий, та ін.). Відображенню подій давнини М. в укр. пісен. творчості присвяч. розвідка «Зв’язок української народної поезії з румунською історією» Б. Хашдеу (1898). Спільною для обох народів спадщиною стала низка лірич. пісень («Заграй ми, цигане старий...» – «Семь кинць, кобзар бетрин чева...»; «Коню, коню, сивий коню...» – «Мургу, мургу, мургулєц...»), легенди і перекази про нар. месників Олексу Довбуша, Штефана Бужора, Івоніку Дарія тощо. Частина молд. грамот кін. 14 – поч. 17 ст. написана староукр. літ. мовою, вони є важливим джерелом історії М. та історії укр. мови. Діяльність Григорія Цамблака пов’язана з Україною та М. Зі Львова та Києва надходили книги, частину яких друкували спеціально для М. («Октоїх», Л., 1630; «Тріодіон», К., 1631 та ін.). За допомогою Київ. академії в Яссах засн. Слов’яно-греко-лат. академію (1640), першу в М. друкарню (1641), де спільними зусиллями митрополита Варлаама, київ. друкарів і гравера Іллі побачила світ славнозвісна книга «Казання» (1643). Але й після цього окремі молд. книги друкували в Україні, зокрема переклади Дософтея. Діячем культури укр. і молд. народів був Петро Могила. 1870–85 у Сучаві (Пн. М. – Пд. Буковина, нині Румунія) мешкав Микола Устиянович – укр. поет і громад. діяч, організатор Собору руських учених, автор слів пісні «Верховино, світку ти наш». Багато зробили для поширення освіти в М. у 18 ст. вихідці з України, вихованці Київ. академії Паїсій Величковський і Варталомей Мезеряну (молд. митрополит), друкар і гравер М. Стрельбицький та ін. Сприяли цьому і праці Мелетія Смотрицького («Грамматіки словенския правилное синтагма...»), Памва Беринди («Лексіконъ славеноросскій и именъ тлъкованіє»), Сильвестра Косова («Патерикон, або Житія святих печерських отців...») тощо, а також надрук. у молд. перекладі зб. проповідей «Ключъ разумѣнія...» (1678) і зб. легенд «Небо новоє» (1787) Іоаникія Галятовського, поширений у 12-ти рукопис. списках «Синопсис» (кін. 17 – поч. 18 ст.). Наприкінці 16 – на поч. 17 ст. православна М. надавала значну морал. та матеріал. підтримку Ставропігій. братству у Львові, чимало молдован були його членами, навч. у його школах. Молд.-укр. взаємини висвітлювали літописці Ґриґоре Уреке (участь укр. козаків у вій­ні М. проти Туреччини 1574 тощо), Мирон Костін (тенденційно про битви під Хотином та Берестечком тощо), Йон Некулче (перебування в Україні Дмитрія Кантеміра), Н. Костін (виступ укр. гетьмана І. Мазепи проти рос. зверхності), а також укр. літописи Самовидця, Григорія Грабянки, Самійла Величка. Розділ з укр. козац. літопису Леонтія Боболинського «О Ивонѣ, господару Волоском» переклав і опублікував 1860 Б. Хашдеу. Від 19 ст. молд.-укр. літ. зв’язки дедалі розширюються, збагачуються. Низка молд. письменників і діячів культури навч. в Україні: у Харків. ун-ті – А. Хашдеу, Б. Хашдеу; у вузах Києва – Ф. Скрібан (автор кількох віршів про Київ), акад. Ш. Чобану, О. Матеєвич. А. Хашдеу належав до гуртка І. Срезневського, був серед перших збирачів укр. фольклору, дослідників і популяризаторів спадщини Г. Сковороди. Його брат Б. Хашдеу записував укр. пісні та легенди, які були важливим джерелом у його дослідженнях. Високо цінував укр. нар. пісню Ґ. Асакі, присвятив їй ст. «Cazacii» («Козаки», 1842). Автор, захоплений укр. піснею, називав козаків «мужнім народом». Укр. істор. та соц. пісні для нього – політ. прояви і проголошення боротьби народу, він підкреслював, що ці пісні завжди надихають козаків на дух незалежності й хоробрості. Про Україну та її мальовничі міста Ґ. Асакі з лю­бов’ю описав у нарисах «Zâlnecul călătorului moldovean» («Щоденник молдовських мандрівників», 1830) та «Lvov» («Львів», 1866). В. Александрі на основі пісні «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш» створив одну з кращих своїх балад «Ștefan și Dunărea» («Штефан і Дунай», 1873). У свою чергу укр. письменники виявляли зацікавлення молд. пісен. фольклором. Його збирав і публікував (у перекладі) І. Срезневський, перші публікації молд. пісень в оригіналі належать С. Карпенкові (у зб. «Васильківський соловей Київської України. Альбом малоросійський музикальний», 1858; 1862). До молд. фольклору зверталися М. Драгоманов, І. Франко, який здійснив і переклад нар. легенди «Майстер Манолє» (1912). У літ-рі обох народів набули поширення теми, пов’язані зі спільним істор. минулим, – «Свирговський» Т. Падури (1829), «Іван Підкова» Т. Шевченка та ін. Здійснювали широке взаємне освоєння літ. надбань. У М. видано переклади багатьох укр. письменників – Т. Шевченка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, І. Франка, П. Тичини, Остапа Вишні, О. Гончара, І. Драча та ін. В укр. перекладі опубл., зокрема, зб. «Молдавські прислів’я та приказки» (1969), «Молдавські народні казки» (1971), літ. антології «Молдавія» (1953), «Весняні кодри» (1973), «Голоси Молдавії» (1977), «Мелодії кодр» (1984), «Сучасна молдавська повість» (1985), «Відлуння» (2015; усі – Київ), збірки та окремі твори багатьох визнач. письменників М. («Поезії» М. Емінеску, 2013, тощо). Серед перекладачів – В. Щурат, М. Рильсь­кий, В. Сосюра, А. М’ястків­сь­кий, Я. Шпорта, Т. Масенко, Д. Павличко, М. Упеник, М. Ігнатенко, М. Богайчук, Б. Мельничук, І. Ільєнко, В. Баранов, І. Бережна, В. Стефак, Марина Слов’янова, В. Поята, С. Лучканин, А. Вієре, В. Ткаченко. Окремі твори молд. драматургії йшли на укр. сцені («Каса маре», «Птахи нашої молодості» Й. Друце). З-поміж дослідж. літ. процесу в М., укр.-молд. літ. взаємин виділяють праці укр. учених С. Семчинського, О. Романця та ін. В упорядкуванні В. та К. Кожухарів вийшов тритомник «Українсько-молдовські етнокультурні зв’язки: Мiжнароднi наукові читання пам’яті академіка Костянтина Поповича» (Кишинів, 2015–17), в якому, зокрема, розглянуто сучасні наук. здобутки літературозн. студій, питання укр.-молд. літ. зв’язків: «Українські мотиви в історичній прозі Георге Асакі: новела “Мазепа у Молдові”» Д. Ігнатенко, «Шлюбные требы и чины в свете фразеологии (на материале “Требника”) Петра Моги­лы» В. Денисюка, «Образ Молдови в ранній творчості М. Коцюбинського» Л. Чолану та ін. Від 1991 в Кишиневі діє Б-ка укр. літ-ри ім. Лесі Українки, що обслуговує щороку понад 4500 читачів й спільно з ін. укр. громад. орг-ціями популяризує творчість укр. класиків Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Нечуя-Левицького, М. Коцюбинського, І. Франка, О. Гончара, П. Загребельного та ін. відомих діячів укр. культури. Справж. подією в культур. житті українців М. стало встановлення мемор. дошок І. Нечую-Левицькому та М. Коцюбинському в кишинів. ліцеях, що носять їх ім’я, Лесі Українці, а також 2-х пам’ятників Т. Шевченку в м. Бєльці (2003) та в столиці (2006), па­м’ятника О. Кобилянській в с. Унгри Окниц. р-ну. У вирі відродження зринули й перші таланти укр. оригін. літ-ри. Поряд з романами відомого вченого і письменника К. Поповича («На крутих перегонах», 2007) видані збірки місц. письменниць О. Медведенко («Струни серця», 2002), Л. Линдюк («Берегиня», «Пісня пензля»; обидві – 2006), Г. Рогової («Присутність», 2007), С. Лозинської («Вічна таємниця», 2007; «Ганька», 2011; «Вишиванка», 2012; «А у нас в Міхайлівцях», 2017), З. Гурської («Это жизнь», 2009), О. Харишиної («22:23», 2011), поетів Ю. Дячука («А я живу… – мені цікаво…», 2008; істор. поема «Веремія», 2012), Є. Осередчука («П’ять сторінок життя», 2009; «Повітря нашої юності», 2017), М. Харишина («Витоки», 2010; усі – Кишинів) та ін. Нині в Кишиневі діє СП Молдови чисельністю понад 300 чл. під кер-вом А. Сучевяну.

Літ.: История литературий молдове­нешть. Кишинэу, 1958; Литература и современность. Кишинев, 1963; Очерк истории молдавской советской литера­ту­ры. Москва, 1963; Романець О. Тарас Шевченко і молдавський народ // Рад. Буковина. 1964, 9 лют.; Романець О. Джерела братерства. Богдан П. Хашдеу і східноромансько-українські взаємини. Л., 1971; Савка П. Х. Молдавско-русско-украинские литературные связи: Биб­лиогр. указ. Кишинев, 1973; Грекул І. Д. Слово про дружбу. К., 1974; Гацак В. М. Фольклор и молдавско-русско-украинские исторические связи. Москва, 1975; Корбу Х. Г. Становление новой молдавской литературы и проблема творческого метода (1840–1860). Кишинев, 1976; Очерки молдавско-русско-украинских литературных связей. Кишинев, 1978; Молдавско-русско-украинские лите­ра­турные связи второй половины XIX века. Кишинев, 1979; Вельбівець Г. Г. «Через бурі й версти пісня пробивалася до нас...»: [Спадщина Т. Шевченка і молд. літ-ра] // В літопис шани і любові: Зб. К., 1989; Роговая Г. Н. Все пути ведут к человеку: [К 270-летию со дня рожд. Г. Сковороды] // Словесник Молдовы. 1992. № 6; Попович К. Бессарабский цикл и бессарабские корни M. Коцюбинского // Там само. 1994. № 1; Пожар С. «Властелин в царстве духа»: [К 180-летию Т. Г. Шевченко] // Кодры. 1994. № 11/12; Кожухарь В. Он этот край любил: [И. С. Нечуй-Левицкий в Молдове] // Независимая Молдова. 1994, 11 мая; Попович К. Тарас Шевченко в духовной среде молдавского народа // Молд. ведомости. 1998, 7 марта; Його ж. Сторінки літопису: (До укр.-молд. фольклорно-літ. взаємин і проблем історії та самобутності українців Молдови). Кишинів, 1998; Його ж. Міхай Емінеску на українських обріях // Укр. голос. 2000. № 1; Кожухар В. Доля Кобзаря: [Шевченко і Молдова] // Моя Молдова. 2001, 25 апр.; Попович К. Нариси українського фольклору та художньої літератури Молдови. Chişinău, 2007; Заїмова Л., Кожухар В. Українці в культурі Молдови: Темат. бібліографія. Chişinău, 2008; Головко О. Нове видання про українсько-молдовські етнокультурні зв’язки // НТЕ. 2016. № 2.

Молдовсько-українські музичні зв’язки. Беруть поч. від часів Київ. Русі та Галиц.-Волин. князівства. Після приєднання М. та Бессарабії у 18–19 ст. до Росії відбулося виразне взаємопроникнення спільних рис культури й побуту молд. і укр. народів, що виявилося у їхньому фольклорі. Так, хоча молд. нар. пісні за своєю специфікою переважно одноголосі, у р-нах, що межують з Україною, трапляється двоголосий спів. Серед спіл. обрядів – колядки і зимова «Маланка» (в Україні своєрідні й масштабні святкування проходять у м. Вашківці Виж­ниц. р-ну та смт Красноїльськ Сторожинец. р-ну Чернів. обл.; у М. – в Бєльцях та ін.). Укр. дума «Про втечу трьох братів з Азова з турецької неволі» отримала своєрідне перевтілення в усному молд. оповіданні «Останнє прохання» (записане 1928). У сучас. муз. побуті українців прижилася темпераментна мелодія молд. груп. танцю «Молдовеняска», молд. ознаки мають деякі ін. укр. танці. Спільними є й нар. муз. інструменти, напр., кобза, цимбали, дримба та ін., хоча вони відрізняються назвами – най (свиріль), чимпой (волинка), бучум (трембіта), флуєр (флейта або сопілка). Визнач. постатями у муз. культурі обох країн стали митрополит Петро Могила й муз.-громад. діяч Г. Музическу. Формування молд.-укр. муз. взаємин у галузі профес.-академ. мист-ва почалося від 2-ї пол. 19 ст. після приєднання частини молд. земель до Рос. імперії. Міжнац. контакти встановили завдяки гастролям у тогочас. М. багатьох солістів-виконавців та муз. колективів. Водночас розгорнули діяльність місц. музиканти (здебільшого укр. походження) – скрипалі П. Шумський, К. Гулак-Артемовський, П. Каховський, співачка Л. Липковська (племінниця М. Заньковецької), хор. диригент M. Березовський та ін. Згодом відбулися гастрол. виступи укр. та молд. опер. виконавців – О. Соболєвої (1901), М. Алешко (1911) – у Кишиневі; Г. Афанасіу (1908–12) – в Катеринославі (нині Дніпро); М. Максакова (1910-і рр.) – у театрах Києва, Одеси, Харкова; Г. Мельника (1912–16) – в Одес. опері тощо. Молд.-укр. муз. зв’язки отримали нове зміст. наповнення з утворенням Молд. АРСР. За сприяння та участі укр. і молд. діячів культури засн. нац. молд. колективи, театри, орг-ції, зокрема хор. капелу «Дойна» (худож. кер. К. Пігров), муз.-драм. театр, симф. оркестр, ансамбль молд. нар. музики при Радіокомітеті та ін. 1937 в Одесі при місц. орг-ції СКУ відкрито Відділ. молд. композиторів, до якого увійшли переважно піснярі, яким надавали творчу допомогу укр. профес. колеги. Молд. кадри різних муз. напрямів готували в Одес. консерваторії. Після утворення Молд. РСР 1940 у Кишиневі засн. консерваторію, філармонію, театр опери та балету, організовано СК Молд. PCP тощо. Під час 2-ї світ. вій­ни М. разом з Одещиною перебувала під владою румун. військ.-політ. адміністрації. Молд.-укр. муз. зв’язки відновлено лише у повоєнні роки. Окрім подальшого розвитку між­особистіс. мист. контактів чи проведення гастролей худож. колективів і солістів, організовували акції міжресп. рівня. Ця практика зародилася у довоєн. період, зокрема гастролі хор. капели «Дойна» у Києві (1937) тощо. Значну популярність здобула солістка Молд. радіо Т. Чебан, яка часто виступала в Україні, зокрема з оркестром молд. нар. інструментів «Флуєраш». 1961–93 солісткою Харків. театру опери та балету ім. М. Лисенка була О. Ар­цем’юк (народилася у Тирасполі). В Україні гастролювали також молд. оперні співаки М. Бієшу, M. Мунтян, M. Башкатов, П. Ботезат, Л. Єрофєєва, Б. Раїсов, С. Савицька. До першого складу солістів Молд. театру опери та балету (Кишинів) 1955 уві­йшли вихованці укр. консерваторій – Т. Альошина, В. Курін, Д. Справцева; сценічну діяльність у цьому театрі розпочинав укр. опер. співак В. Третяк. Співачка С. Ротару, її сестри А. й Л. Ротару, а також арт. І. Бобул, Л. Сандулеса, Н. Чепрага відомі в М. та Україні. У 1-й пол. 1960-х рр. популяр. молд. джаз-оркестр «Букурія» під кер-вом Ш. Аранова провів низку концертів у Ялті, Києві, Харкові. В Україні відомими стали рок-гурт «Здоб ші Здуб», який виступав на конкурсі «Євробачення», джаз-рок-гурт «Тригон» – учасник фестивалю «Країна мрій» (обидва – Київ, 2005). Серед заходів, спрямов. на популяризацію та взаємозбагачення молд.-укр. культур, – Тиждень укр. музики в Молд. PCP (1957), гастролі провід. мист. колективів (Укр. нар. хор, Ансамбль укр. нар. танцю, хор. капела «Думка», Держ. капела бандуристів УРСР, Буковин. ансамбль пісні і танцю), теат­рів, симф. оркестрів, хорів і солістів респ. філармоній, а також виступи різних нар. хорів, ансамблів, аматор. колективів. Особливо тісні укр.-молд. муз. зв’язки з одес. музикантами, зокрема викл. Одес. консерваторії: А. Серебрі виступала в М. з нар. хором Одес. ун-ту; Ж. Косинський – із молд. хор. колективом; В. Лясота – із оркестром Одес. військ. округу. Творчі зв’язки були між СК Молд. РСР та СКУ, зокрема С. Грица, О. Нежигай брали участь в оглядах творчості молодих молд. композиторів, А. Водовозов І. Асєєв, М. Скорик – у пленумах правління СК Молд. РСР. На 6-му Міжнар. форумі музики молодих (Київ, 1995) прозвучав камер. твір О. Полимського, на 12-му міжнар. фестивалі Київ. орг-ції НСКУ – Скрипк. концерт П. Рівіліса. На твор. зустрічах і фестивалях у М. побували Л. Колодуб, К. Цепколенко та ін. композитори. К. Мікулі уклав зб. молд., румун., укр. (гуцул.) фольклору, опрацював для фортепіано 48 румун. і молд. нар. пісень. Взаємозв’язки муз. культур укр. і молд. народів відображені в багатьох зразках композитор. творчості 20 ст. Одним із перших творів укр. композиторів став «Танок на молдавську тему» С. Людкевича. М. Вілінсь­кий здійснив обробки молд. нар. пісень для хору або голосу з фортепіано (1930–51; частина з них увійшла до репертуару молд. хор. капели «Дойна»), написав 3 сюїти на теми молд. нар. пісень для симф. оркестру (1932, 1933, 1938–44), кантату «Молдавія» (1939, сл. Л. Корняну; один із перших великих вокал.-симф. творів про життя молд. народу). Молд. фольклор використовував Л. Ревуцький у «Колисковій» для гобоя і струн. оркестру (1932). Тоді ж обробки молд. нар. пісень здійснювали в Одесі В. Золотарьов, К. Данькевич, М. Рахліс та ін. Серед відомих симф. творів укр. композиторів – «Молдавська пое­ма» (1937) В. Косенка, «Молдавська поема-рапсодія» (1950) і симф. картина «Флуераш» І. Шамо, симф. картина «В Молдавії» В. Гомоляки (обидві – 1953), симф. сюїти на теми молд. нар. пісень Я. Файнтуха (1938) і М. Пономаренка (1947), «Молдовеняска» В. Смекаліна (1939), «Молдавсь­кий ескіз» (1935), симф. увертюра «Квітни, моя Молдавія» (1965) і «Молдавські наспіви» (1976) О. Каменецького. Камерно-інструм. жанр репрезентують Квінтет на теми молд. нар. пісень О. Дашевського (1940), п’єси для скрипки і фортепіано В. Грудіна, струнні квартети – № 2 «Молдавський» Ю. Фоменка (1939) і «Звільнена Молдавія» С. Орфєєва (1946), «Молдавські сонатини» для фортепіано (1961, 1963) В. Сирохватова. «Ескіз у молдавському стилі» Л. Колодуба створ. для різних виконав. складів: для кларнета й фортепіано, групи кларнетів і оркестру, скрипки та симф. оркестру. Дехто з композиторів після тривалого періоду роботи в М. продовжив твор. шлях в Україні, серед них – О. Каменецький, В. Сирохватов, Д. Киценко. Серед молд. композиторів чимало уродженців України, зокрема Л. Гуров, О. Сокирянський. У твор. доробку Ш. Аранова – 2 «Українські сюїти» для малого симф. оркестру, обробки укр. нар. пісень. Знач. внесок у культуру молд. та укр. народів зробили також композитор, диригент, муз.-громад. діяч M. Чернятинський (викладав у консерваторіях Одеси й Кишинева); композитор і піаніст В. Сєчкін (викладав у Київ. і Кишинів. консерваторіях). Із М. пов’язані життя та діяльність випускників Київ. консерваторії, серед яких – віолончелісти М. Мануйлов та Г. Хохлов. У Кишинів. консерваторії викладали баяніст М. Давидов, хор. диригент Ж. Косинський, трубач Ф. Євтодієнко та ін. Композитор М. Завалішина 1944–55 очолювала муз. відділ Упр. у справах мист-в Молд. PCP. Молд.-укр. муз. зв’язки набули також розвитку в муз. фольклористиці та істор.-теор. музико­знавстві. У довоєн. період молд. нар. пісні вивчали М. Гайдай та В. Харків. М. Вілінський одним із перших висвітлив структурні особливості молд. нар. пісні. Молд. музикознавець З. Столяр здійснив порівнял. аналіз укр. і молд. нар. пісень. Науковці та митці з України (З. Василенко, M. Гордійчук, А. Гуменюк, В. Довженко, О. Правдюк, К. Василенко, Г. Зав­городня) і М. (О. та Я. Мироненки, П. Стоянов та ін.) брали участь у спільних фольклор. експедиціях та конф., досліджували питання молд.-укр. муз. зв’язків. Україна активно сприяла підготовці молд. муз.-наук. кадрів. В ІМФЕ АН УРСР захистили кандидат. дис. О. Вдовіна, Г. Зав­городня, О. та Я. Мироненки, П. і С. Стоянови, Г. Кочарова; у Київ. консерваторії – В. Шаров. Під наук. кер-вом С. Грици відбувся захист доктор. дис. П. Стоянова (1992). У вид-ві «Музична Україна» (Київ) опубл. низку зб. молд. нар. пісень і творів сучас. молд. композиторів. В Одес. обл. функціонують 4 молд. фольклорно-етнограф. центри, понад 20 колективів худож. самодіяльності. Своєрід. координац. центром діяльності таких колективів є обл. нац.-культурна молд. асоц. «Лучаферул». У М. муз. діяльність організовують т-во укр. культури «Червона калина», Спілка українців Придністров’я ім. О. Бута (Тирасполь) з осередками в Бендерах, Рибниці, Кам’янці, Дубоссарах, а також т-во «Просвіта» ім. Т. Шевченка.

Літ.: Вілінський М. Про особливості структури молдавської народної музики // Рад. музика. 1938. № 4; Гордійчук М. Фольклор і фольклористика. К., 1979; Столяр З. Зі спостережень над особливостями українських і молдавських народних пісень // НТЕ. 1979. № 4; Завгородняя Г. Проблемы музыковедения в Молдавии. Кишинев, 1980; Котляров Б. Из истории музыкальных связей Молдавии, Украины и России. Кишинев, 1982; Правдюк О. Міжнаціональні зв’яз­ки в музичному фольклорі. К., 1982; Михайлюк Я. Молдавсько-волоські напіви в Ірмологіонах України // Зап. НТШ. Т. 247: Пр. Музикознав. комісії. Л., 2004; Глібовицький І. Полікультурна палітра музичного життя Чернівців середини XIX – початку XX століття // Київ. музикознавство. К., 2006. Вип. 19; Arta muzicală din Republica Moldova. Istorie şi modernitate. Chişinău, 2009.

Статтю оновлено: 2019