Монастир святого Миколая ЧСВВ | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Монастир святого Миколая ЧСВВ


Монастир святого Миколая ЧСВВ

МОНАСТИ́Р СВЯТО́ГО МИКОЛА́Я ЧСВВ Розташ. у с. Малий Березний Великоберезнян. р-ну Закарп. обл. Засн. у 17 ст. (точна дата невідома). Згідно з легендою, власники довколишніх земель, магнати з родини Друґетів, розпочали буд-во госп. споруд на тер. сучас. обителі, але натрапили на поховання багатої дівчини (виявилося, що на цьому місці раніше було кладовище), тому звели каплицю, в якій місц. парох служив літургії. Згодом отець-василіянин із Галичини облаштував тут келію, що започаткувало історію монастиря. Перша документал. згадка про нього вміщена 10 грудня 1675 у документі єпископа Мукачівського (див. Мукачівська греко-католицька єпархія) Й. Волошиновського. 9 липня 1733 на чернечому соборі в монастирі св. Миколая в Мукачевому малоберезнян. ігумен (від 1730) Г. Пазин був серед тих настоятелів із Закарпаття, які офіційно визнали старшим над собою мукачів. ігумена, що сприяло створенню місц. провінції ЧСВВ. 1733 ген. прокуратор ЧСВВ при Апостол. престолі о. І. Кульчинський здобув у Римі право на відпусти для монастиря у свято Перенесення мощей Миколая Чудотворця, починаючи від 1734 у монастирі почали урочисто відзначати свято Успіння Пресвятої Богородиці. Його госп. незалежність забезпечували пожертви вірян, а також фундація Друґетів, за якою обителі належала десятина прибутків із сусід. с. Мирча (василіяни з Малого Березного опікуються парафією цього села донині). Уже в 1-й пол. 18 ст. церква й корпуси келій були мурованими. З історією обителі по­в’яза­не ім’я єпископа Мукачівського Г. Блажовського, який помер тут 1742 і похов. на монастир. кладовищі (у рад. часи могилу знищено, нині відновлено). Знач. внесок у розвиток монастиря зробив ігумен Г. Пазин (помер 1754), який 1742 завершив буд-во мурованого корпусу келій і планував звести муровану церкву, але був обраний на посаду прото­ігумена (збереглося його листування з єпископом Мукачівським М. Ольшавським). Наступник Г. Пазина, ігумен Г. Камінський, подбав про будівництво храму, що освятили 1752. У тому ж році на пагорбі побл. монастиря споруджено капличку Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, відправи у якій почали збирати багато вірян. 1760 ігумен Г. Ториський-Хватала збудував додатк. крило монастиря, 1764 у церкві встановлено новий іконостас. Згідно з бреве (коротке офіц. послання) папи Пія VII від 11 червня 1806, за ігумена М. Андрейковича монастир проголошено відпустовим місцем із правом відпустів у свята св. Миколая та Зіслання Святого Духа. М. Андрейкович також написав історію Мукачів. (див. Мукачівсь­кий Свято-Миколаївський жіночий монастир) та Марія-Повч. (див. Марія-Повч) монастирів. 1858–61 ігуменом був відомий публіцист ієромонах В. Терлецький. 1856–63 проведено черг. ремонт монастир. храму. Тоді ж зведено каплиці Діви Марії Люрдської, 1896 – св. апостола Томи, на поч. 20 ст. побл. в’їзду до обителі – св. Анни. 1911 церкву знову відремонтовано. 1926 ігуменом став П.-П. Ґойдич, який мав намір приєднати обитель до реформи ЧСВВ на Закарпатті за зразком Добромил. реформи в Галичині, але в тому ж році його призначено адміністратором Пряшів. єпархії, тому реформу 1928 здійснив уже його наступник – ігумен О. Бурдяк. При ньому відкрито освітні курси для молодих ченців – схоластикат (середня освіта), згодом – філос. студії, 1932 – студії з гуманістики (папа Пій XI надав на них 25 тис. лір). 1932 завдяки зусиллям О. Бурдяка та нового ігумена П. Булика монастир. церкву розписав Й. Бокшай, у тому ж році її освятив єпископ Мукачівський О. Стойка. Завдяки діяльності василіян реліг. життя довкола монастиря значно пожвавилося, відпусти збирали багато паломників (1929 – 20 тис.), при парафії розвивалося «Апостольство Молитви» (опікувався ієромонах Х.-Г. Миськів). За угор. окупації Карпатської України влада переслідувала місц. ченців-українців, які не погоджувалися на мадяризацію, зокрема 1941 ув’язнила ігумена Й. Завадяка. 1945 рад. влада закрила монастир, а його ігумена о. М. Шепу ув’язнила на 10 р. У монастир. приміщеннях спочатку розташували дитсадок, 1948 їх передали Ужгород. ун-ту. 1958 там відкрили школу-інтернат для дітей із вадами розвитку. 1973 побл. монастиря збудували новий корпус цього закладу, внаслідок чого порушили автентич. архіт. ансамбль. У церкві організовано спортзал, госп. майно передано колгоспу. У період переслідування греко-католиків чернече життя в Малому Березному підпільно продовжували ієромонах Б. Красно­бродський, який мешкав у родичів, і монах М. Малиннич. 1989 ченці та громада підняли питання відродження монастиря, 1990 першу відкриту літургію в церкві відслужив Б. Краснобродський, 1991 храм повернуто греко-католикам і зареєстровано (частину корпусу келій – 1994, всі приміщення – 1997). У 1995 єпископ Мукачівський І. Марґітич освятив відновлений монастир. храм. Оскільки розписи Й. Бокшая у рад. період знищено, нові здійснив М. Приймич. 1997–2003 у церкві встановлено іконостас авторства Й. Волосянського. Від 1995 у монастирі діяв новіціят (початк. етап підготовки для тих, хто хоче стати ченцем), від 1998 тут зберігали й вшановували мукачів. ікону Божої Матері (1453), подаровану василіянам 1926 папою Пієм ХІ (2009 ікону перевезено до Мукачева, у монастирі залишилася її копія). 2–4 лютого 2009 тут відбулася перша капітула відновленої василіян. Провінції св. Миколая, першим протоігуменом обрано П. Райчинця. Відтоді в монастирі – управа Провінції св. Миколая, ним управляє протоігумен (від 2016 – ієромонах А. Белеканич) за допомогою намісника (від 2016 – ієромонах М. Станко).

Літ.: Ваврик М. По василіянських ма­настирях. Торонто, 1958; Пекар А. Нариси історії Церкви Закарпаття. Т. 1. Рим, 1967; т. 3. Уж., 2014; Ваврик М. Нарис розвитку і стану Василіянського Чина XVII–XX ст. Рим, 1979; Нарис історії Василіянського Чину святого Йосафата. Рим, 1992; Лучкай М. Історія карпатських русинів. Т. 3. Уж., 2002; Мороз В., Скленар І., Заславський В. Василіянські монастирі України. Кн. 1. Т., 2015.

Статтю оновлено: 2019