Монастир святого Миколая ЧСВВ

МОНАСТИ́Р СВЯТО́ГО МИКОЛА́Я ЧСВВ Роз­таш. у с. Малий Березний Великоберезнян. р-ну Закарп. обл. Засн. у 17 ст. (точна дата неві­дома). Згідно з легендою, власники довколишніх земель, магнати з родини Друґетів, роз­почали будівництво госп. споруд на тер. сучас. обителі, але натрапили на похова­н­ня багатої дівчини (виявилося, що на цьому місці раніше було кладовище), тому звели каплицю, в якій місц. парох служив літургії. Згодом отець-василіянин із Галичини облаштував тут келію, що започаткувало історію монастиря. Перша документал. згадка про нього вміщена 10 грудня 1675 у документі єпис­копа Мукачівського (див. Мукачівська греко-католицька єпархія) Й. Волошиновського. 9 липня 1733 на чернечому соборі в монастирі св. Миколая в Мукачевому малоберезнян. ігумен (від 1730) Г. Пазин був серед тих настоятелів із Закарпа­т­тя, які офіційно ви­знали старшим над собою мукачів. ігумена, що сприяло створен­ню місц. провінції ЧСВВ. 1733 ген. прокуратор ЧСВВ при Апостол. престолі о. І. Кульчинський здобув у Римі право на від­пусти для монастиря у свято Пере­несе­н­ня мощей Миколая Чудотворця, починаючи від 1734 у монастирі почали урочисто від­значати свято Успі­н­ня Пресвятої Богородиці. Його госп. незалежність забезпечували пожертви вірян, а також фундація Друґетів, за якою обителі належала десятина прибутків із сусід. с. Мирча (василіяни з Малого Березного опікуються парафією цього села донині). Уже в 1-й пол. 18 ст. церква й корпуси келій були мурованими. З історією обителі по­вʼяза­не імʼя єпис­копа Мукачівського Г. Блажовського, який помер тут 1742 і похов. на монастир. кладовищі (у рад. часи могилу знищено, нині від­новлено). Знач. внесок у роз­виток монастиря зробив ігумен Г. Пазин (помер 1754), який 1742 завершив будівництво мурованого корпусу келій і планував звести муровану церкву, але був обраний на посаду прото­ігумена (збереглося його листува­н­ня з єпис­копом Мукачівським М. Ольшавським). На­ступник Г. Пазина, ігумен Г. Камінський, по­дбав про будівництво храму, що освятили 1752. У тому ж році на пагорбі побл. монастиря споруджено капличку Непорочного Зача­т­тя Пресвятої Богородиці, від­прави у якій почали збирати багато вірян. 1760 ігумен Г. Ториський-Хватала збудував додатк. крило монастиря, 1764 у церкві встановлено новий іконостас. Згідно з бреве (коротке офіц. посла­н­ня) папи Пія VII від 11 червня 1806, за ігумена М. Андрейковича монастир проголошено від­пустовим місцем із правом від­пустів у свята св. Миколая та Зісла­н­ня Святого Духа. М. Андрейкович також написав історію Мукачів. (див. Мукачівсь­кий Свято-Миколаївський жіночий монастир) та Марія-Повч. (див. Марія-Повч) монастирів. 1858–61 ігуменом був ві­домий публіцист ієромонах В. Терлецький. 1856–63 проведено черг. ремонт монастир. храму. Тоді ж зведено каплиці Діви Марії Люрдської, 1896 — св. апостола Томи, на поч. 20 ст. побл. вʼ­їзду до обителі — св. Анни. 1911 церкву знову від­ремонтовано. 1926 ігуменом став П.-П. Ґойдич, який мав намір при­єд­нати обитель до реформи ЧСВВ на Закарпат­ті за зразком Добромил. реформи в Галичині, але в тому ж році його при­значено адміністратором Пряшів. єпархії, тому реформу 1928 здійснив уже його на­ступник — ігумен О. Бурдяк. При ньому від­крито освітні курси для молодих ченців — схоластикат (середня освіта), згодом — філос. студії, 1932 — студії з гуманістики (папа Пій XI надав на них 25 тис. лір). 1932 завдяки зуси­л­лям О. Бурдяка та нового ігумена П. Булика монастир. церкву роз­писав Й. Бокшай, у тому ж році її освятив єпис­коп Мукачівський О. Стойка. Завдяки діяльності василіян реліг. життя довкола монастиря значно по­жвавилося, від­пусти збирали багато паломників (1929 — 20 тис.), при парафії роз­вивалося «Апостольство Молитви» (опікувався ієромонах Х.-Г. Миськів). За угор. окупації Карпатської України влада пере­слідувала місц. ченців-українців, які не погоджувалися на мадяризацію, зокрема 1941 увʼязнила ігумена Й. Завадяка. 1945 рад. влада закрила монастир, а його ігумена о. М. Шепу увʼязнила на 10 р. У монастир. приміще­н­нях спочатку роз­ташували дитсадок, 1948 їх пере­дали Ужгород. університету. 1958 там від­крили школу-інтернат для дітей із вадами роз­витку. 1973 побл. монастиря збудували новий корпус цього закладу, внаслідок чого порушили автентич. архіт. ансамбль. У церкві організовано спорт­зал, госп. майно пере­дано колгоспу. У період пере­слідува­н­ня греко-католиків чернече життя в Малому Березному під­пільно продовжували ієромонах Б. Красно­бродський, який мешкав у родичів, і монах М. Малин­нич. 1989 ченці та громада під­няли пита­н­ня від­родже­н­ня монастиря, 1990 першу від­криту літургію в церкві від­служив Б. Краснобродський, 1991 храм повернуто греко-католикам і зареєстровано (частину корпусу келій — 1994, всі приміще­н­ня — 1997). У 1995 єпис­коп Мукачівський І. Марґітич освятив від­новлений монастир. храм. Оскільки роз­писи Й. Бокшая у рад. період знищено, нові здійснив М. Приймич. 1997–2003 у церкві встановлено іконостас авторства Й. Волосянського. Від 1995 у монастирі діяв новіціят (початк. етап під­готовки для тих, хто хоче стати ченцем), від 1998 тут зберігали й вшановували мукачів. ікону Божої Матері (1453), подаровану василіянам 1926 папою Пієм ХІ (2009 ікону пере­везено до Мукачева, у монастирі залишилася її копія). 2–4 лютого 2009 тут від­булася перша капітула від­новленої василіян. Провінції св. Миколая, першим протоігуменом обрано П. Райчинця. Від­тоді в монастирі — управа Провінції св. Миколая, ним управляє протоігумен (від 2016 — ієромонах А. Белеканич) за допомогою намісника (від 2016 — ієромонах М. Станко).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю