Міненко Володимир Олексійович | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Міненко Володимир Олексійович


Міненко Володимир Олексійович

МІНЕ́НКО Володимир Олексійович (12. 07. 1944, Київ – 21. 03. 1998, там само) – скульптор. Засл. діяч мист-в України (1993). Чл. НСХУ (1974). Закін. Київ. худож. ін-т (1969; викл. М. Вронський, М. Гельман, І. Макогон), творчі майстерні АМ СРСР у Києві (1974; викл. В. Бородай, М. Лисенко). На твор. роботі. Учасник всеукр., всесоюз. та міжнар. худож. виставок від 1969. Осн. галузі – монум., мемор. і декор. станк. скульптури, медальєрне мист-во. Автор портретів, пам’ятників, декор. композицій. Його образам видат. діячів культури властиві гострохарактерне композиц. вирішення, тонке психол. проникнення у внутр. світ творця, експресивна манера. Деякі роботи зберігаються у Нац. істор.-етногр. заповіднику «Переяслав», Яготин. істор. музеї (обидва – Київ. обл.).

Тв.: портрети – О. Довженка (1969), П. Неруди (1973), Р. Віктюка (1975), С. Рахманінова (1976), О. Дерев’янко (1981), І. Гончара (1991); пам’ятники – «Роменська мадонна» (1982), М. Нагнибіді (1989), М. Гриньку (1992), М. Шевченку (1994); декор. композиції – «Мир» (1981), «Ранок древнього міста» (1982), «Ой Дніпро, Дніпро» (1983), «Назустріч сонцю» (1987), «Дівчина з ланню (Природа)» (1991, м. Корсунь-Шевченківський Черкас. обл.).

Літ.: Скульптор Михайло Лисенко та його учні: Каталог. К., 2006.

Статтю оновлено: 2019