Міняйло Михайло Павлович | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Міняйло Михайло Павлович


Міняйло Михайло Павлович

МІНЯ́ЙЛО Михайло Павлович (18. 10. 1925, с. Куземин, нині Охтир. р-ну Сум. обл. – 28. 11. 1991, Охтирка) – майстер різьблення на дереві. Чл. СХУ (1985). Учасник 2-ї світ. вій­ни. Бойові нагороди. Закін. 7 кл. (1940). Різьбленню навч. самотужки. Працював 1969–79 у Худож. майстерні Охтир. лісгоспзагу. Учасник респ. та міжнар. виставок від 1970-х рр. Створював сувеніри, скульптури малих форм на істор., військ.-патріот. тематику, за літ. сюжетами. Композиціям М. притаманні глибина та філос. відображення життя, поєднання змістов. наповнен­ня з емоц. навантаженням і самобут. стилістикою зображення; простежується порушення пропор­цій люд. постатей та узагальненість їхнього зображення; водночас вони надзвичайно пластичні, що досягається особл. прийомами оброблення деревини. Якщо фігури статичні, експресію образів передано у вираз. рисах характер. облич. Знахідкою автора є гармонійне поєднання скульптур. пластики із плоским або рельєф. різьбленням. Постамент, на якому розміщено фігури, часто прикрашено декор. орнаментом. Деякі роботи зберігаються у НМУНДМ (Київ), музеях Сум, Охтирки, Дніпра, Запоріжжя, Харкова.

Тв.: «Козак Мамай», «Поєдинок» (обидва – 1971), «Посвячення в кошові», «Кобзарі» (обидва – 1972), «Т. Шевченко слухає кобзаря», «Втеча з полону» (обидва – 1973), «Ковалі», «З розвідки» (обидва – 1974), «Віщий Олег» (1975), «Перед походом» (1977), «Іван Підкова» (1978), «Втеча з турецької неволі», «У партизани» (обидва – 1979), «Біля брами стародавнього Києва» (1981), «Літописець» (1982), «Коли мовчать автомати» (1984), «Ті, що зустрічають» (1986), «Князь Ігор» (1987), «Слово о полку Ігоревім» (1988).

Статтю оновлено: 2019